Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Этика Модуль 1.1.docx
Скачиваний:
14
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
44.15 Кб
Скачать

8. Естетичні погляди доби Нового часу

Одним з фундаментальних естетичних понять, з яким активно працює просвітницька філософія і що посідає важливе місце в структурі цієї проблеми, є естетичний смак, який аналізується в теоретичних роботах І. К. Готшеда «Книга про німецьке віршування» (1751), Д. Юма «Про норму смаку» (1740), К.-А. Гельвеція «Про людину, її розумові здібності та її виховання» (1773) та ін. Характерною особливістю доби Просвітництва було регулювання відносин між мистецтвом і аудиторією, активізація процесу її естетичного виховання.

Усі наукові пошуки, що велися у цьому напрямі впродовж століть, підготували грунт для введення у теоретичний ужиток поняття «естетичне виховання». Це зробив Ф. Шіллер у своїй відомій праці «Листи про естетичне виховання людини». У розділі «Мистецтво як естетичне явище», аналізуючи основні поняття внутрішньої структури мистецтва, ми підкреслювали вагомий внесок Шіллера у розробку проблеми художнього образу і наголошували на неординарності та симптоматичності ситуації, коли практик мистецтва теоретично осмислює і аналізує фундаментальні мистецькі поняття, залучаючи досвід своєї творчої лабораторії. Ф. Шіллер стверджував, що мистецтво має сформувати всебічно розвинену гармонійну особистість, і оперував при цьому поняттям «цілісна людина».

Про прорахунки й утопічність ідей Ф. Шіллера щодо заходів естетичного виховання йшлося неодноразово у теоретичних розробках XIX–XX ст., адже з плином часу ідеалістичність шіллерівської позиції виявила себе досить чітко. Проте новий історичний період переконливо засвідчив, що помилки великого митця та теоретика були «високоморальними». Ф. Шіллер намагався естетично удосконалити людину, встановити взаємозв'язок між мистецтвом і аудиторією.

Друга половина XIX – XX століття. Ситуація, що склалася з проблемою естетичного виховання у другій половині XIX – XX ст., виявилася значно складнішою. Здавалося б, що вже розроблено і введено у науковий обіг поняття «естетичне виховання», існують численні розробки у цьому напрямі, але новий історичний період перевів проблему «естетичного виховання» в іншу площину, вимагаючи від дослідника враховувати його специфічні особливості. Пояснюють цю ситуацію принаймні три причини.

Перша причина – це соціально-політичні катаклізми: революції та війни, що не сприяли процесу «естетичного виховання».

Друга причина – пов'язана із стрімким науково-технічним прогресом (НТП) та абсолютною залежністю від нього людини. Щодо цього цікавою, хоча і, безперечно, дискусійною, видається позиція засновника психоаналізу 3. Фрейда – людини, яка модернізувала мислення XX ст. Він вважав, що «якби не було залізниці, що долає відстань, дитина ніколи б не залишала рідного міста, і ми тоді не мали б потреби у телефоні, щоб почути її голос. Якби не було відкрито пароплавне сполучення через океан, то відповідної морської пригоди не здійснив би мій друг, а мені не потрібний би був телеграф, щоб отримати від нього заспокійливе повідомлення».

Водночас на початку XX ст. чітко простежується тенденція зближення мистецтва і НТП, що, з одного боку, призводить до виникнення нових художніх течій (футуризм, кубізм), а з іншого – зумовлює появу нового виду мистецтва – кінематографа.

Вивчення логіки розвитку проблеми «естетичного виховання» відкриває можливість прослідкувати ще одну цікаву закономірність, яка безпосередньо пов'язана з феноменом видової специфіки мистецтва. В кожний історичний період функцію естетичного вдосконалення особистості було покладено на конкретні види мистецтва.

Так, у добу античності її виконували література і театр; в епоху середньовіччя – архітектура і поезія; Відродження асоціювалося з живописом та скульптурою; Новий час – з музикою та театром. Як бачимо, до XIX–XX ст. у межах видової структури мистецтва функціонує принцип певної гіпертрофії, що не передбачає цілісного естетичного сприйняття світу. Проте поява на перетині двох століть кінематографа (синтетичного виду мистецтва) вирішує цю проблему і стає найефективнішим засобом естетичного (чи антиестетичного) виховання в умовах XX ст.

Третя причина, що вплинула на специфіку естетичного виховання у зазначений період, була, як це не парадоксально, пов'язана з яскравим мистецьким рухом. Він стимулював виникнення великої кількості художніх напрямів, що сформувалися у межах двох методологічних систем: реалістичної та нереалістичної. Ця проблема вже розглядалась у першому розділі навчального посібника, проте питання естетичного виховання вимагає ще раз звернутися до неї.

Складна, але надзвичайно творчо активна ситуація, в якій опинилося мистецтво, у другій половині XIX–XX ст. сформувалася не сама по собі. Вона була підготовлена могутнім процесом, що відбувався у галузі філософії і зумовив активізацію ірраціоналістичного напряму, представленого Ф. Шеллінгом, А. Шопенгауером, Ф. Ніцше, А. Бергсоном, 3. Фрейдом та ін. Філософія ірраціоналізму мала безпосередній вплив на художні пошуки нереалістичного мистецтва й зумовила процес його елітаризації.

Основи теорії елітарності, закладені Ф. Шеллінгом, у подальшому були розвинені у роботах його послідовників (концепція розподілу на «людей генія» і «людей користі» А. Шопенгауера, ідея «винятковості митця» А. Бергсона та ін.) і зумовили процес нівелювання ідеї «естетичного виховання».

У зв'язку з цим показовими видаються вислови видатних митців XIX–XX ст. Так, «однією з улюблених ідей Дега була ідея про непотрібність робити мистецтво доступним нижчим класам». А метр сюрреалізму С. Далі запропонував своїм сучасникам і залишив майбутнім поколінням сповідь, що має красномовну назву «Щоденник одного генія». Митець розпочинає його з думки, що за часів Французької революції виникла «ця дурна ... мода, коли всі ... вважали, ніби генії... – це людські істоти, більш чи менш схожі на всіх інших звичайних смертних». Однак, на нашу думку, і цю, й інші ідеї С. Далі відповідно до її тональності слід сприймати як відверте провокування, зумовлене бажанням геніального художника привернути увагу аудиторії до свого мистецтва, «нав'язати» їй свою модель світосприйняття, здійснюючи у такий спосіб своєрідний акт естетичного виховання через сюрреалістичне мистецтво.