Vse

Початковий Учень демонструє вмiння користуватися окремими приладами, може скласти

Середнiй Учень виконує роботу за зразком (iнструкцiєю) або з допомогою вчителя, рiвень результат роботи учня дає можливiсть зробити правильнi висновки або їх (4—6 балiв) частину, пiд час виконання роботи допущенi помилки.

Достатнiй Учень самостiйно монтує необхiдне обладнання, виконує роботу в повному рiвень обсязi з дотриманням необхiдної послiдовностi проведення дослiдiв та (7—9 балiв) вимiрювань. У звiтi правильно й акуратно виконує записи, таблицi, схеми,

графiки, розрахунки, самостiйно робить висновок.

12. Поточне опитування учнів з фізики.

Перевірка знань учнів покликана встановити рівень засвоєння знань учнями, міцність і дієвість умінь і навичок.

Дидактична роль перевірки дуже складна і має цілу низку специфічних функцій:

контролююча (вчитель реєструє рівень засвоєння знань чи рівень сформованості умінь і навичок); корегуюча (в процесі перевірки включаються нові зв'язки, за якими проводиться виправлення і впорядкування знань); розвиваюча (оперування наявними знаннями сприяє вдосконаленню процесів мислення, розвитку здібностей учнів;

систематизуюча (у процесі повторення знання впорядковуються); орієнтуюча (сприяє самооцінці знань учнем і показує недоліки); виховуюча (розвиває почуття відповідальності і дисциплінованості).

В процесі перевірки знань учитель повинен враховувати динамічний характер процесу засвоєння знань, формування умінь і навичок учнів, що відображається в шкалі рівнів знань учнів, яка вживається останнім часом в методиці фізики.

I рівень - репродуктивний:

запам'ятовування окремих знань і вмінь, які вимагаються програмою; вміння описати фізичне явище без аналізу; знання окремих фактів з історії фізики;

знання назв приладів; знання буквенних позначень фізичних величин;

знання умовних позначень, вміння їх позначати на схемах та кресленнях.

У процесі перевірки виявляється вміння простого відтворення одержаних знань.

II рівень - теоретичний:

знання теорії, яка лежить в основі вивченого явища; знання і розуміння формулювання фізичних законів; знання і розуміння означень фізичних величин; знання одиниць вимірювання фізичних величин;

розуміння принципу дії окремих фізичних приладів, вміння визначити ціну поділки, границі вимірювання, знімати покази. В процесі перевірки виявляється рефлективно-репродуктивне відтворення, переказ і мислення.

III рівень - практичний:

уміння застосовувати теорію для пояснення окремих явищ; розуміння взаємозв'язку між різними ознаками, що характеризують групу однорідних явищ; уміння підтверджувати розповідь експериментом, підібрати прилади; уміння проводити розрахунок, користуючись відомими формулами;

сформованість технічних прийомів розумової діяльності: вміння читати книгу, знаходити потрібні відомості, складати план відповіді і т.п.

В процесі перевірки розв'язуються рефлективні завдання на основі репродуктивних знань.

IV рівень - творчий:

використання знань в нестандартних умовах; застосування знань для розв'язання нестандартних задач.

Відразу після вивчення матеріалу всі учні знаходяться на І рівні, частково - на II і III. Завдання вчителя - в процесі повторення і перевірки знань перевести всіх учнів на II і III рівні (в окремих випадках - на IV).

Усна перевірка знань учнів використовується найчастіше. Вона дозволяє встановити безпосередній вербальний зв'язок між вчителем і учнем. В процесі усної перевірки вчитель має можливість слідкувати за ходом мислення учнів, вчасно вносити свої корективи. Учень набуває навиків усної наукової мови.

Найчастіше застосовується індивідуальна форма усної перевірки знань учнів, під час якої перевіряються знання окремих учнів. Вона дозволяє виявити:

рівень знань змісту і послідовності програмового матеріалу; глибину засвоєння матеріалу; рівень самостійності суджень і висновків;

ступінь розвитку логічного мислення; культуру мови.

При усній перевірці знань учень, як правило, використовує короткі форми усного викладу матеріалу - розповідь і пояснення. В окремих випадках (слабий учень) учитель спонукає учня до бесіди. Але в багатьох випадках учень креслить графіки, схеми, проводить експеримент. Розроблена досить досконала методика проведення усного опитування, її можна стисло подати граф-схемою.

Методика усної перевірки

При усному опитуванні учнів учитель повинен дотримуватися певних правил, які базуються на певних етичних нормах:

ставити питання до всього класу, не переривати відповідь,

оцінювати після обговорення або аналізу відповіді.

Для активізації процесу опитування вчителі застосовують активізуючі прийоми:

взаємне опитування, взаємоперевірку, самоперевірку, елементи змагання.

13. Письмова перевірка знань учнів з фізики.

Деякі риси знань, які одержують учні в школі, потребують для їх виявлення проводити опитування у письмовій формі, з фіксацією відповіді чи матеріалів на папері. Відповідь учня на питання в письмовій формі зобов'язує його чітко зосередитися, максимально активізувати мислення. З'являється можливість перевірити всіх учнів одночасно.

Існують різні форми письмової перевірки знань учнів. Фізичні диктанти.

Усі учні одержують однакові завдання в усній формі і дають письмову відповідь по суті питання. Як правило, питання передбачають короткі лаконічні відповіді або доповнення незавершеної думки в тексті диктанту. Фізичний диктант дозволяє перевірити:

знання формулювань законів і означення фізичних величин; знання одиниць вимірювання;

уміння математично і графічно зображати залежності між величинами; уміння визначати характер залежності.

Твори на фізичні теми.

Учитель оголошує учням одну або декілька тем і учні в письмовій формі ведуть виклад змісту теми. Теми формулюються таким чином, що прямої відповіді учні не знають. Виклад потрібно конструювати на основі наявних знань.

Фізичні твори сприяють розвитку активного мислення учнів, розвивають їх творчість, активність. Контрольні роботи.

У контрольні роботи включаються, як правило, розрахункові або графічні задачі, якісні задачі, запитання.

Контрольні роботи можуть бути короткочасні (10-15 хвилин), або на цілу годину. Вони проводяться один-два рази на чверть.

Кожна робота розраховується на певний рівень знань учнів. Для учнів вищого рівня додатково даються складніші задачі. Розв'язання цих задач підвищує загальну оцінку. Нерозв'язання цих задач не повинне знижувати оцінку.

Об'єктивні результати контрольної роботи, в яких дуже зацікавлений вчитель, можуть бути одержані лише при повній самостійності роботи учнів. Самостійність виконання контрольної роботи забезпечується багатоваріантністю контрольної роботи.

Перевіряти контрольну роботу і оцінювати її результати потрібно до наступного уроку, на якому аналізується робота, розглядаються типові помилки, відмічаються кращі роботи. Крім того, в кожній роботі вчитель робить помітки і зауваження, з яких учень зрозуміє свої помилки.

14. Тест як інструмент вимірювання рівня знань учнів з фізики.

У процесі навчання цілеспрямоване управління пізнавальної діяльністю учнів із боку вчителя. Однією з важливихзвенев цього процесу є перевірка досягнень учнів, що дозволяє встановити рівень сформованих у учнів знань і умінь у тому чи іншому етапі процесу навчання.

Тести дозволяють якісно вимірювати рівень знань учнів, це важливо, що у цьому випадки забезпечується необхідна точність і об'єктивність перевірки. Тести дозволяють перевірити знання лише на рівні засвоєння, притаманним багатьом понять, досліджуваних в основний школі.

Тест (від анг.Test) означає випробування, дослідження.

Це сучасний, мобільний, досить ефективний, демократичний і дуже поширений метод перевірки знань, умінь, навичок, якостей особистості.

Тест водночас - ця особлива система завдань і питань, куди має сказати учень. Тести бувають психологічні, педагогічні, медичні, соціологічні та інших.

Психологічні тести дозволяють, зокрема, виявити темперамент і характеру учня, рівень її навчальної мотивації, стиль мислення, спрямованість особистості, тобто. одержувати інформацію, важливу в організацію процесу.

Здебільшого тести - засіб контролю за навчанням і умінь, притому засіб прогресивний.

Зазвичай тести або становить сам педагог, або черпає їх із книжок, методичних розробок, офіційних матеріалів. Для поточних шкільних потреб тести готує, зазвичай, вчитель, для екзаменаційних робіт у випускних класах тести створюють централізованим порядком і розсилають у школах. Найчастіше за школах використовують готові тести, складені фахівцями.

Використання тестів. До тестів звертаються при вивченні нового - для актуалізації знань, куди потрібно обпертися (при цьому проводять тести - хвилинки); При поточному контролі - для перевірки засвоєння прохідного матеріалу (застосовують також тести - хвилинки);

При екзаменаційної атестації.

Але дуже потрібні тести, складені самими учнями. Цінність їх визначають дві причини: по-перше, вони потрібні школі для контролю,

по-друге, за її створенні відбувається осмислення вивченого, розвиток комплексу розумових операцій, уміння працювати зі інформацією і перекодувати її, формулювати питання.

Дидактичні вимоги до тестів.

Вони мають мати такими якостями. Вимірювати той самий показник знань або вміння, потрібного, бути однозначними, тобто, всі, хто читає їх мають однаково розуміти умову, бути простими, тобто кожне завдання повинна утримувати одне питання, бути достовірними, тобто бути, у руслі наукових уявлень, бути відповідними навчальної програмі, тобто утримувати лише вивчені за програмою терміни, формулювання; виконуватися з урахуванням пройденого матеріалу.

Варіанти повинні бути однаковими по труднощі.

Вибір матеріалу для тесту

Якщо тест створює педагог.

Він вивчає програму теми і робить названі далі кроки 1 - 3:

вибирає найважливіші елементи знань, і навіть вміння, що входять до тему, визначає, що саме контролювати, вирішує, якому рівні відбуватиметься контроль.

Якщо тест створює учень.

Він вивчає чи кілька (2 - 3) параграфів підручника і також робить кроки 1 - 3. І той і інший заповнюють отриманої інформацією таблицю 1, що є фрагментом специфікації: після кроків 1 - 2 вписуються дані у ліві колонку, а після кроку 3 - в праву.

Для вибору представляють комплект відповідей: щонайменше трьох, трохи більше п'яти Відповіді підбирають у складі правдоподібних. Якщо такі відповіді до тестового завдання підібрати складно, від нього відмовляються.

Якщо відповідь виражається одне слово, прагнуть, щоб усе запропоновані слова ставилися одного роду чи виду.

Відповіді бувають парні: це що означає що можуть складаються з словесних пар (тобто. поєднання слів): однорідних - вірних і однорідних - правдоподібних.

Місце правильної відповіді вибирається довільно.

Оцінка і позначка у виконанні тестової роботи По способу оцінки тести ділять на два класу:

дихотомічні, де " діють " дві оцінки: завдання виконано - 1 бал, завдання не виконано - 0 балів політомічні, де фігурують три оцінки: завдання виконано цілком і вірно - 2 бала, завдання виконано частково вірно - 1 бал, завдання виконано неправильно або виконано - 0 балів.

15. Уроки вивчення нового навчального матеріалу, їх структура.

Урок вивчення нового матеріалу. Щоб провести урок на належному рівні, вчителі намагаються з перших хвилин створити таку ситуацію, за якої всі учні залучаються до активної пізнавальної діяльності і зацікавлюються темою уроку.

Вступна частина уроку може включати вправи, за допомогою яких перевіряють ступінь засвоєння питань, що є основою для ви¬ вчення нового матеріалу і які свідчать також про якість виконання домашнього завдання. Ці вправи можуть бути письмовими або вико¬ нуватися усно, тобто в процесі бесіди, яку організовує вчитель. Завжди слід враховувати важливість установлення зв'язку між новим матеріалом і раніше вивченим — вступна частина уроку саме цьому і присвячується. Таким чином, урок починається з роботи . всього класу, а не з опитування двох-трьох учнів, як це часто практикувалось.

Вступні вправи можна проводити у вигляді письмових відпові¬ дей на запитання, розв'язування задач, роботи з роздатковим матеріалом (фронтальний експеримент) і т. д.

Наприклад, перед початком уроку за темою «Послідовне і па¬ ралельне сполучення джерел струму» учні можуть розв'язувати задачі на правила послідовного і паралельного сполучення провідників, а до початку пояснення нового матеріалу з теми «Закон Бойля— Маріотта» вчитель під час бесіди перевіряє, як учні розуміють поняття тиску, температури, чи знають одиниці їх вимірювання і т. д. Проте вступна частина такою буває не завжди. Найчастіше урок розпочинається з вивчення нового матеріалу. Тоді доцільно вступну частину його присвятити створенню проблемно ї ситуації, метою якої є мобілізація уваги учнів на засвоєння теми.

Інтерес учнів до вивчення теми уроку можна збудити, викликаючи в них потребу знайти засоби усунути певні труднощі або з'ясувати певну проблему, що постає в життєвих умовах. Наприк¬ лад, перед вивченням теми «Застосування шунтів і додаткових опорів у процесі виконання електричних вимірювань» учитель висуває проблему: чи є можливість за допомогою амперметра або вольтметра, що мають обмежену шкалу вимірювань, визначити такі значення сили струму або напруги, що виходять за межі, встановлені для даного електровимірювального приладу?

Так само перед вивченням характеру напруг, що виникають у деталях різних машин при зміні теплового режиму їх роботи, можна показати учням прилад Тіндаля і запитати: «Що буде, коли дуже нагрітий стальний стержень закріпити в приладі і охолодити?» У класі часто виникають дискусії, пов'язані з подібними запитаннями, аналізуються різні спроби

пояснення певних явищ. Тільки в процесі такого засвоювання змісту уроку учні приходять до правильних висновків.

Дослідження різних проблем можна проводити експериментальне (ставлячи демонстраційні або фронтальні досліди), а також у бесіді (обговорюючи різні варіанти з'ясування істини).

Якщо тема досліджується експериментальне, то не слід спочатку з'ясовувати суть теми і лише потім ставити експеримент для підтвердження вже встановленої закономірності. Краще заздалегідь сконцентрувати увагу учнів на спостереження відповідних етапів досліду і підготовку до самостійних висновків.

Наприклад, вивчаючи особливості електричної провідності газів, учитель демонструє трубку з двома впаяними металевими електродами, що вмикається в коло з гальванометром і з якої викачують повітря за допомогою насоса. При цьому він пропонує учням спочатку простежити за такими етапами досліду:

а) за яких умов струму в колі з трубкою зовсім не буде;

б) коли саме з'являється струм у колі; в) за яких умов змінюється характер струму в колі і в чому полягатимуть ці зміни. Лише після цього учні приходять до висновку, що при розрідженні повітря в трубці електрони провідності під впливом прикладеної напруги набувають спрямованого руху.

Так само можна при вивченні капілярності запропонувати учням спостерігати зміни рівня рідини в трубках різного діаметра, занурених у посудину з підфарбованою рідиною. Тоді учні зможуть самостійно зробити висновки про рівні рідин у капілярних трубках у різних умовах.

Крім демонстраційного експерименту, будуть корисними спостереження учнів під час самостійної постановки дослідів з використанням апаратури, що є на робочих учнівських столах (фронтальний експеримент).

Якщо поставлена проблема досліджується в процесі бесіди, то вчитель має старанно підготувати її. Плануючи таку бесіду, слід максимально спиратися на особистий досвід учнів і використовувати різні ілюстрації, плакати, а іноді й постановку дослідів (короткочасні демонстрації). Слід завжди пам'ятати, що меншу користь приносить бесіда, побудована на таких запитаннях, як-то «Що називається...?», «Сформулюйте...», і найкориснішою є така, що має дослідницький характер (евристична бесіда), в процесі якої учні повинні продумувати створену ситуацію, шукати шляхи її розв'язання.

Дослідження поставленої проблеми не обмежується, проте, цими засобами, а в ряді випадків продовжується самостійною ро¬ ботою учнів над літературними джерелами, зокрема над підручником. Ця форма роботи проходить вдало в тому разі, коли учні належно підготовлені до самостійної роботи з книгою, уміють виділяти основне, узгоджувати текст з рисунками і т. д. Докладніше про це див. у § 5.

Дослідження поставленої проблеми завершується підведенням підсумків, формулюванням висновків. Якщо на уроці мали місце етапи, описані вище, то учні вже підготовлені до самостійного формулювання висновків за темою і роль учителя зводиться переважно до керівництва цим процесом, уточнення окремих формулювань і, в разі потреби, до внесення потрібних доповнень. Заключним етапом уроку можуть бути різні вправи, зміст яких відповідає завданню закріпити знання та навчити учнів застосовувати їх на практиці.

Таким чином, урок вивчення нового матеріалу можна будувати за такою структурою:

1) вступні вправи учнів (або бесіда), тематика яких має готувати учнів до вивчення нової теми, допомагає з'ясувати ступінь готовності учнів до її засвоєння. Ці вправи дають також можливість судити про якість виконання учнями домашнього завдання;

2)створення проблемної ситуації, яку слід розв'язати на уроці;

3)дослідження проблеми за допомогою експериментів, спостережень учнів, а іноді і самостійної роботи над книгою;

4)підведення підсумків дослідження і формулювання висновків;

5)вправи учнів по застосуванню набутих знань на практиці і для закріплення матеріалу;

6)домашнє завдання.

Облік успішності учнів і ступеня засвоєння ними навчального матеріалу забезпечується протягом всього уроку, переважно під час виконання вправ (вступних і заключних) і при підведенні підсумків дослідження. В окремих випадках можна, наприклад, обходитись без вступних чи заключних вправ і обмежитись лише постановкою та дослідженням певної проблеми (урок-лекція або урок-бесіда). Цю схему не слід, проте, розглядати як догму, обов'язкову у всіх випадках, бо не кожний урок має усі названі вище структурні частини. Учитель повинен працювати творчо й будувати урок, враховуючи місцеві умови і особливості навчального матеріалу.

Урок застосування знань на практиці. У діючих програмах з фізики для середньої школи визначені вимоги не тільки до знань, а й до прищеплення учням певних умінь і навичок у процесі вивчення курсу. Учням потрібно прищепити навички у виконанні різних вимірювань, в обчисленні фізичних величин та у використанні різноманітної апаратури, у дослідженні факторів, що впливають на хід фізичних явищ і т. ін. Тому навчальний процес з фізики спрямовується не лише на вивчення

закономірностей, величин та теоре-тичне обгрунтування фізичних процесів, а й на набування певних умінь і навичок, об'єм яких визначений у програмі на кожний рік.

Хоч кожне заняття з фізики включає певною мірою елементи набування практичних умінь, проте особлива увага приділяється цьому на спеціальних уроках, що плануються за кожною темою програми. Такі уроки зручно починати з виконання учнями вступних вправ, пов'язаних за своїм характером з домашнім завданням або з раніше вивченим матеріалом. Ці вправи можуть бути обчислювального характеру (розв'язування задач, побудова графіків), а іноді й експериментального (фронтальний експеримент).

Корисними є заздалегідь підготовлені на картках індивідуальні завдання (10-хвилинні контрольні роботи), які пропонують учням на початку уроку.

Основною частиною уроків такого типу є вправи на розв'язання задач або лабораторні роботи. Методику виконання таких вправ докладно описано в інших розділах книги (див. розд. 8 і 11). Ці уроки звичайно закінчуються бесідою, під час якої підводять підсумки виконаної роботи.

Отже, уроки застосування знань на практиці можуть мати таку структуру: 1) Вступні вправи для перевірки підготовки учнів до засвоєннс теми уроку.

2) Практичні вправи учнів (розв'язування задач, виконання лабораторних робіт) з нової теми. 3) Заключна бесіда. Підведення підсумків.

16. Уроки закріплення знань, формування практичних умінь.

Уроки закріплення і повторення навчального матеріалу. Головним завданням таких уроків є узагальнення вивченого матеріалу. Наприклад, після вивчення особливостей електричної провідності металів, рідин і газів проводять уроки закріплення цього матеріалу і для порівняння відмінності провідності в різних умовах. На такому уроці послідовно розглядають особливості руху електронів провідності у металах (при відсутності і наявності електричного поля), схеми дослідів, що підтверджують електричну провідність металів. Далі розглядають випадки руху іонів в електролітах (при відсутності і наявності електричного поля). У зв'язку з цим також аналізують досліди, якими підтверджується іонна електропровідність електролітів. Нарешті, розглядають електронне-іонну провідність газів і досліди, що підтверджують її. Окремо на такому уроці аналізують особливості електропровідності напівпровідників.

Так само після вивчення законів Ньютона проводять урок, на якому розглядають фізичні явища, коли одночасно проявляються всі закони в їх сукупності.

На початку таких «узагальнюючих» уроків учителі ставлять перед учнями ряд питань, які потрібно проаналізувати в процесі наступної бесіди. При повторенні, наприклад, газових законів учням пропонують пояснити дію деяких пневматичних інструментів, які вони бачили у виробничих умовах (зубило чи молоток), або засоби використання стисненого повітря для механізації і автоматизації різних виробничих процесів (застосування пневматичних затискних пристроїв, піскоструминне очищення поверхні від іржі тощо).

Іноді учні для таких уроків заздалегідь готують реферати на задані теми, які зачитують і обговорюють на уроці. Такі уроки проводять і у вигляді конференцій.

Останнім часом у старших класах почали проводити після закінчення окремих підтем спеціальні семінарські заняття.

На таких заняттях після вступу, зробленого вчителем, виступають учні з стислими повідомленнями за темою, що вивчається, обговорюють ці повідомлення, рецензують окремі виступи і підводять підсумки.

Важливо на уроках цього типу навчити учнів давати більш-менш повні і вичерпні відповіді на поставлені питання. При аналізі певних фізичних явищ або при обгрунтуванні законів бажано, щоб учні не обмежувалися одним формулюванням, а давали відповіді, в яких докладніше описувалися б явища (закони), перелічувалися фактори, що впливають на хід явищ, підкреслювалися суттєві

залежності між ними, описувалися експериментальні дані, що підтверджують той або інший закон, наводилися б приклади застосування його на практиці. Іноді на уроці раціонально колективно складати план вичерпної відповіді на певне запитання.

Отже, структура уроків повторення і закріплення навчального матеріалу може бути такою:

1)бесіда для аналізу окремих фізичних явищ за темою, що повторюється;

2)реферати або повідомлення учнів. Обговорення рефератів;

3)підведення підсумків учителем.

Уроки контролю і обліку знань. Облік успішності учнів, який тепер проводять на уроках різних типів, є складовою частиною їх загальної структури. Проте практикують також і уроки, що спеціально призначаються для обліку знань учнів. Багато уваги тепер приділяють виявленню під час обліку успішності не лише рівня знань учнів, але й їхніх навичок у виконанні вимірювань, у проведенні експериментальних досліджень і т. д.

З різних форм проведення обліку знань слід, зокрема, виділити контрольні письмові роботи, контрольні лабораторні роботи і, нарешті, заліки.

Тематику і методику проведення письмових контрольних робіт докладніше висвітлено в § 5. Тут ми лише підкреслюємо, що до їх складу звичайно входять задачі, завдання скласти графіки для ілюстрування залежності між певними фізичними величинами, описати засоби експериментального обгрунтування окремих фізичних закономірностей, навести приклади практичного застосування законів фізики і т. д.

У практику проведення обліку слід також вводити і виконання контрольних лабораторних робіт. У цих роботах учням пропонується виконати одну з лабораторних робіт, яка вже раніше проводилася в класі за програмою з фізики, але не за інструкцією, як раніше, а самостійно. Учень сам складає план дослідження і виконує всі потрібні вимірювання. Іноді в старших класах учні мають також самостійно зробити перелік потрібної для даної роботи апаратури.

При наявності певних експериментальних навичок можна для контролю запропонувати тему лабораторної роботи, яка раніше не проводилась, але до виконання якої учні підготовлені на основі матеріалу підручника або інших джерел (за аналогією з іншими темами, з пояснень вчителя). Контрольні лабораторні роботи можуть бути фронтальними (всі учні виконують однакові завдання) і у вигляді практикумів (різні завдання для окремих учнів). У школах нашої республіки фронтальні контрольні лабораторні роботи проводять У VII класі, а контрольні практикуми — у старших (VIII —X) класах.

Однією з форм обліку є з а л і к и. На відміну від поточного обліку і контрольних робіт можна більш поглиблено виявляти знання учнями великих тем курсу за допомогою заліків. Для проведення заліків учитель заздалегідь складає картки, що включають 1—2 запитання і задачу (іноді—2 задачі), або лабораторне завдання. Практика показує, що при груповому прийманні заліків (учитель ділить клас на групи по 8—10 учнів) вдається протягом одного уроку прийняти заліки від групи в цілому, тобто протягом двох-трьох уроків провести-заліки для учнів усього класу. Під час заліків учні класу, які не включені в групу, що складає залі¬ ки, виконують певні завдання (самостійна робота з підручником, розв'язування задач і т. ін.).

Залікова система обліку запроваджується тільки у старших (VIII—X) класах. Протягом року рекомендується проводити не більше трьох заліків, бо бюджет часу вчителя не дає змоги витрачати більше часу на цей вид обліку, тим більше, що введенням залікової системи не знімається поточна робота вчителя з перевірки знань учнів.

Структура уроків обліку знань учнів нескладна. При проведенні письмових контрольних робіт урок має такі складові частини:

1)роз'яснення завдання учителем;

2)виконання контрольного завдання. Контрольна лабораторна робота включає:

1)вступний інструктаж учителя; 2) виконання роботи учнями;

∙

щоб учні не забували вивченого;

∙

щоб закріпити необхідні елементи знань на тривалий період;

∙

для поглиблення і розширення відомостей про раніше вивчені явища, події, факти;

∙

для усвідомлення нового матеріалу;

∙

для уточнення набутих уявлень;

∙

для формування в учнів практичних умінь і навичок ;

∙

для систематизації і узагальнення знань.

Мета статті – розглянути модель уроку узагальнення і систематизації знань з української мови. Структура уроку узагальнення і систематизації знань насамперед повинна відповідати структурі самого процесу узагальнення і систематизації знань, в якому передбачається наступна послідовність роботи: від засвоєння і узагальнення окремих фактів до формування в учнів понять, їх категорій і систем, а від них - до засвоєння все більш складної системи знань.

Розглянемо структуру уроку узагальнення і систематизації знань яка має такі елементи:

1.

Мотивація навчальної діяльності школярів.

2.

Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

3.

Повторення та узагальнення окремих фактів, подій, явищ. На цьому етапі уроку найбільш доцільно виконувати наступні методи узагальнення і систематизації знань (у різному їхньому поєднанні): бесіда, метод вправ, аналіз таблиць, схем.

18. Планування уроку фізики, підготовка розширеного конспекту

Підготовкавчителядоурокускладаєтьсяздвохорганічнопов'язанихміжсобоюетапів: планування систем иуроківзтемиі конкретизації цьогоплануваннястосовнокожногоуроку, осмисленняіскладанняпланівокремихуроків.

Тематичнепланування призначенедлявизначенняоптимальнихшляхівреалізаціїосвітньої, розвиваючоїівиховноїфункційнавчальновиховногопроцесувсистеміуроківіпозаурочнихзанятьзданоїтемиаборозділунавчальноїпрограми. Доцієїсистеми, взалежностівідосновноїдидактичноїмети, можутьввійтиякурокирізнихтипівівидів, такііншіформиорганізаціїпозакласноїтапозаурочноїроботиучнів.