ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Селянська реформа 1861 р. – система заходів російського уряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Сенат – найвища судово-адміністративна установав Речі Посполитій.

Січ –1. Суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася наприкінці ХV ст. – першій половині XVI ст. у пониззі Дніпра за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. 2. Місце розташування цієї організації.

Слободищенський трактат – договір, укладений гетьманом Юрієм Хмельницькимз Польщею в Слободищі, коло м. Чуднова17 (27)жовтня

1660 р.Документ скасовував невигідні для України, подиктовані Москвою Переяславські статті 1659 р., розривав союз з московським царем і відновлював

зв’язок України з Річчю Посполитою.

Смерди –більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними.

Сотня – адміністративно-територіальна, судова та військова одиниця у

XVI–XVIII ст.

Співдружність Незалежних Держав – створена після розпаду СРСР 8 грудня 1991 р. (Білорусь, Росія, Україна). 21 грудня 1991 р. до СНД приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизія, Молдова. Таджикистан, Туркменія, Узбекистан. 1993 р. приєдналася Грузія. Сталінська модернізація – політика 1920–30-х рр., що призвела до суттєвих зрушень в усіх сферах життя, перетворила країну з аграрної на індустріально-аграрну.

Cтароста – 1. У XV– XVIIIст. – керівник місцевого міського чи сільського управління або самоврядування; війт. 2. У Західній Україні (до 1939 р.) – начальник, голова повіту. 3. У царській Росії – голова сільської громади.

Cтратегічне партнерство – особливий інструмент зовнішньої політики держави, що використовується з метою узгодження міжнародних відносин з іншими країнами, в результаті яких виникає особливий вид міждержавного співробітництва.

Терор – знищення і залякування ворогів насильницькими засобами. Тоталітаризм –режим; форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства, ліквідацією демократичних свобод.

Українізація – система заходів КП(б)У та уряду УСРР 1923–1933 рр. з метою зміцнення радянської влади в Україні, частина політики коренізації.

Передбачала залучення українців до партії, надання їм посад у партійно-державному апараті, запровадження української мови в державне і партійне діловодство, розширення її вживання в освіті, пресі, книгодрукуванні, підтримку української культури.

Українофільство – термін, поширений з другої половини XIXст., на означення любові до України, українського народу, української культури. Українська Повстанська Армія (УПА)– військово-політичне формування, що діяло в Україні у 1942–1951 рр.

Урбанізація – процес зростання ролі міств розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення.

Феодалізм – суспільний устрій, що представляв сукупність соціально-політичних структур: умовний характер земельних відносин, васально-ленну систему, ієрархічну структуру суспільства, монополізацію політичного життя військово-феодальною елітою.

Фільварок – багатогалузеве господарство, засноване на праці залежних селян і орієнтоване на ринок.

Холопи – безправна, абсолютно залежна верства населення Київської Русі; раби і напівраби.

“Шахтинська справа” – показовий політичний процес над старими фахівцями вугільної промисловості, сфабрикований для пояснення невдач і прорахунків сталінської політики форсованої індустріалізації. Відбувався у травні 1928 р.

Шістдесятники – національно-культурна течія опозиційного руху в Україні другої половини 1950–80-х рр., нова генерація борців за порятунок нації, її духовності, культури та мови, названих за часом розвитку їх мистецького таланту “шістдесятниками”, а за рішуче неприйняття панівної ідеології –“дисидентами”.

Шляхта – дворянський стан у Польщі, Литві, Україні в XIV–XVII ст.

Челядь – категорія залежного населення у Київській Русі; у ІХ – Х ст. – раби, переважно полонені; з ХІ ст. – збірна назва населення феодальної вотчини, яке знаходилось у різних формах залежності від землевласника.

Червоний терор – масовий терор, здійснюваний більшовиками проти широких соціальних груп, що були оголошені “класовими ворогами”, або звинувачувалися в “контрреволюційній” діяльності.

“Чорна рада” – загальна козацька рада, скликана за наказом російського уряду 17–18 червня 1663 р. на околицях Ніжина для обрання гетьмана Лівобережної України. На Чорній раді, що проходила в умовах гострого політичного і військового протистояння прибічників обох претендентів, гетьманом було проголошено І. Брюховецького.

Церковні братства – релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан XV– XVIIст., які опікувалися церквою, будували храми,влаштовували шпиталі, школи і друкарні, допомагали бідним і хворим братчикам.