До читачів

Панове, я пропоную вам карту ⁹, складену не за чужими описами і не з чуток. Я склав її сам на основі точних вимірів, здійснених мною в усіх закутках краю, який вона зображає, що повинно переконати вас як у точності, так і правдивості моєї розповіді. Обмаль дозвілля, відпущеного мені при виконанні важливих доручень, якими я був зайнятий під час війни у тих краях, примусив мене присвятити не менше восьми років, щоб довести цю працю до досконалості, оскільки я міг трудитися над нею лише принагідно. Отож, насолоджуйтесь на дозвіллі плодами моєї праці, споглядаючи зі своїх кабінетів цю гарну і рідкісну країну, найбільша частина якої була заселена за мого часу, міста й фортеці, плани яких я сам накреслив; знайте, що я буду вдячний за вдоволення, яке отримає ваша похвальна цікавість. /VI/

\26\

Читачеві від книговидавця

Любий читачу! Минуло десять років відтоді, як автор цієї книги доручив мені видрукувати сто примірників, які були подаровані лише друзям ¹⁰. Та оскільки багато осіб, побачивши її, знайшли її не тільки приємною, але й дуже прихильно про неї відгукнулися як про книжку, що заслуговує на друге, повніше видання, то я подумав, що, задовольняючи їхню цікавість, я не завдам шкоди загалові, коли передрукую її у повнішому і точнішому вигляді. Це й змусило мене настійливо просити автора, щоб він мені дав, якщо має, ще якісь відомості, які може пригадати. Він залюбки зробив це, хоча й не без певної прикрості від того, що не зміг виконати даної в попередньому виданні обіцянки – додати генеральну карту Польщі ¹¹: із зображенням людей, диких тварин, рослин та інших рідкісних речей, які можна побачити й оглянути у тих краях. Цієї можливості він був позбавлений через смерть свого гравера Віллема Гондіуса ¹², який вигравіював усі дошки, котрі король Польщі одержав з рук його вдови; відтоді автор не зміг дістати жодних відомостей про них. Ось що є причиною того, що всі ці дорогоцінні відомості були поховані [разом з Гондіусом], не без великої шкоди для публіки, яка мала б від них надзвичайне задоволення. /VII/

\27\

Опис україни

і річки Борисфен [Boristhene], званої в просторіччі Ніпром [Niepper],

або Дніпром [Dnieper], від Києва до моря, в яке вона впадає

Київ [Kiow], званий колись Кізовією [Kisovie] ¹³, був раніше одним із найдавніших міст Європи, про що свідчать залишки старовини, а саме: висота і ширина укріплень, глибина ровів, руїни його храмів, стародавні поховання кількох королів, що в них знаходяться. З цих храмів лише два збереглося в цілості: Святої Софії ¹⁴ і Св. Михайла ¹⁵, а від решти лишилися тільки руїни, як від (церкви) Св. Василя ¹⁶, стіни якої заввишки від 5 до 6 стіп ¹⁷ зберігають грецькі написи на алебастрі, яким понад 1400 років, але вони майже стерлися від древності. Серед руїн цих храмів донині знаходять поховання кількох князів Русі [Russie] ¹⁸. Храми Святої Софії і Св. Михайла відбудовані в їх давньому вигляді ¹⁹. Храм Святої Софії має гарний фасад і чудовий вигляд, з якого б боку на нього не глянути; її стіни прикрашені кількома мозаїчними фігурами та історичними сценами. Ця робота виконувалась з малесеньких різнобарвних камінців, що блищать, мов скло, і підібрані так добре, що не можна розпізнати, чи це живопис, чи ткання. /2/ Склепіння зроблене з самих глиняних глечиків, з усіх боків наповнених і покритих гіпсом. У цьому храмі є гробниці кількох королів; тут же резиденція архімандрита. Собор Св. Михайла називається Золотоверхим, оскільки він вкритий позолоченими листами. В ньому показують мощі святої Варвари [Barbe], які, як кажуть, були перенесені сюди під час воєн у Нікомедії [Nicomedie] ²⁰.

\28\

Це стародавнє місто розмістилося на плато, на вершині гори, яка панує з одного боку над усією місцевістю, а з іншого – над Борисфеном, який протікає біля підніжжя цієї гори. Поміж нею і згаданою річкою знаходиться новий Київ ²¹ – місто, яке тепер досить малозаселене і має не більше 5-6 тис. жителів ²²; вздовж Борисфена воно тягнеться на 4 тис. кроків, а вшир від Борисфена до гори – на 3 тис. кроків. Його обнесено поганеньким ровом завширшки 25 стіп; воно має форму трикутника і обгороджене дерев’яною стіною з вежами з такого ж матеріалу ²³. Замок знаходиться на узвишші гори, що височіє над нижнім містом ²⁴, але над нею [самою] височіє стародавній Київ.

Римські католики мають в цьому місті чотири костьоли, а саме: кафедральний собор ²⁵, храм домініканців на ринку ²⁶, бернардини – попід горою²⁷, а з недавнього часу – єзуїти, які розмістилися між бернардинами і річкою ²⁸; греко-русини мають близько десяти храмів ²⁹, які вони називають церквами [cerkvils]. Одна з них, при якій є Університет або Академія, яку вони називають Братською церквою [Bracha cerkuils] , знаходиться біля ратуші. Інша, збудована біля підніжжя замку, називається, якщо пам’ять мені не зраджує, Св. Миколая ³¹; решта розміщені по різних дільницях міста, але зокрема я їх не пригадую. /3/

У місті є лише три гарні вулиці ³², всі ж інші, не будучи ні прямими, ні правильно дугоподібними, звивисті на зразок лабіринта. Вважається, що місто немовби розділене на два міста, одне з яких, де кафедральний собор, називається містом єпископа, а друге – городян ³³, де знаходяться три інших костьоли та грецькі церкви. Як на той край, то це місто – досить купецьке; його торгівля охоплює зерно, хутра, віск, мед, сало, солену рибу тощо. Воно має свого єпископа, воєводу, каштеляна, старосту [tarosta] і грод³⁴; [а також] чотири юрисдикції – юрисдикція єпископа, юрисдикція воєводи або старости, що одне й те саме, третя – війта [wouyt] і остання – юрисдикція шевенів і консулів ³⁵.

Житла тут побудовані на зразок московських, одноповерхові, досить низькі, рідко вище одного поверху ³⁶.

\29\

Використовуються свічки, зроблені з дерев’яних скалок, такі дешеві, що за два динари ³⁷ їх іде більше, ніж треба для освітлення найдовшими зимовими ночами. Димарі продаються на базарі ³⁸, що викликало б [у нас] сміх, як і їхній спосіб приготування м’ясних страв, весільні обряди та інші церемонії, про що ми будемо говорити далі. Однак саме звідси пішов той благородний люд, який нині зветься запорозькими козаками [cosaques zaporousky]. Протягом багатьох літ вони заселяють різні місця по Борисфену і довкола; ще й тепер їх кількість сягає до 120 тис. чоловік ³⁹, призвичаєних до війни і готових менш, як за тиждень, до виконання будь-якого наказу, що йде від імені короля ⁴⁰. Це люди, які часто, майже щороку роблять набіги ⁴¹ на Понт Евксінський [Pont Evxin] ⁴² /4/ з великою шкодою для турків. Вони неодноразово грабували Крим, який належить Татарії [Tartarie], спустошували Анатолію [la Natolie] ⁴³, розоряли Трапезунд [Trebisonde] ⁴⁴ і досягали навіть гирла Чорного моря за три льє від Константинополя ⁴⁵, де винищували все вогнем і мечем, повертаючись звідти з великою здобиччю і рабами, звичайно малими дітьми, яких вони залишають для послуг у себе або дарують вельможам свого краю. Літніх людей вони ніколи не залишають, хіба що тоді, коли вважають їх досить багатими, аби заплатили за свій викуп і відкупились. Кількість [козаків], які йдуть у походи, ніколи не перевищує 6–10 тис. чоловік. Вони чудом перепливають море на поганеньких човнах, виготовлених власними руками, форму і конструкцію котрих я опишу пізніше.