8.2 Податки сша

Один з авторів Декларації незалежності США Б. Франклін (1706—1790) колись вимовив таку фразу: у житті немає нічого неминучого, крім смерті і податків. З тих пір податкова система США удосконалювалася, приймала усе більш розгалужений характер, сприяла розвитку ринкових відносин. Вона відповідає задачам не просто фіскальним — забезпечити доходами федеральний бюджет, бюджети штатів і місцеві бюджети, податки виступають як інструмент регулювання розвитку економіки. Формування і рух бюджетних коштів займає центральне місце в реалізації економічної політики американської держави. Основною ланкою у фінансовій системі США є бюджетний механізм федерального уряду. Податки, що дають найбільш великі і стабільні надходження, направляються у федеральний бюджет. На його частку приходиться приблизно 70% доходів і витрат.

Але і місцеві органи управління володіють значними власними джерелами фінансових ресурсів, у першу чергу за рахунок місцевих податків. Причому в останні 10—15 років у США, як, до речі, і в більшості західноєвропейських країн, спостерігається швидкий зріст обсягу фінансів місцевих органів управління, збільшення їхньої питомої ваги в загальному фонді мобілізованих через фінансову систему коштів. Одночасно на місцеві фінанси перекладається істотна частина витрат. У ряді галузей виробничої і соціальної інфраструктури фінанси штатів і місцевих органів влади виступають як основне джерело фінансових ресурсів. Так, у фінансуванні за рахунок держави соціального забезпечення, утворення, охорони здоров’я, дорожнього будівництва, у утриманні поліцейського апарата їхня питома вага складає від 70 до 90%; в охороні навколишньої природного середовища, збереженні природних ресурсів, цивільному і житловому будівництві — близько 40%.

До фінансів місцевих органів управління в США відносяться фінанси графств, муніципалітетів, таун-шипов (селищ у сільській місцевості), шкільних дистриктів (округів), спеціальних дистриктів. Ланками системи місцевих фінансів є місцеві бюджети, а також спеціальні фонди, фінанси підприємств, що належать місцевим органам управління. В даний час у країні більш 83 тис. місцевих органів управління, що мають власну фінансову базу.

У федеральних доходах переважають прямі податки. Доходи штатів і місцевих органів влади формуються головним чином за рахунок непрямих податків і помайнового оподатковування.

Розглянемо структуру дохідної частини федерального бюджету США за 1990 р. Обсяг доходів на даний рік був запланований у розмірі 976 млрд. дол. Бюджет носив дефіцитний характер. Перевищення витрат над доходами було в сумі близько 150 млрд. дол. Але нас цікавить не абсолютна сума, а саме структура податкових і інших надходжень.

Таблиця 8.1 Структура доходів федерального бюджету США

Доходи	Величина, %
Прибутковий податок з фізичних осіб	41
Відрахування на соціальне страхування	34
Податок на доходи корпорацій	10
Акцизні збори	3
Позикові засоби	8
Інші доходи, включаючи доход на майно, що переходять у порядку спадкування чи дарування, і державного збору	4
Усього	100

Як бачимо, самою великою статтею доходів є прибутковий податок з населення. Податок стягується по прогресивній шкалі. Мається не оподатковуваний податком мінімум доходів і три податкові ставки. Податком може обкладатися або окрема людина, або родина. В останньому випадку підсумовуються усі види доходів членів родини за рік.

Обчислення податку проводиться в такий спосіб. Підсумовуються всі отримані доходи: заробітна плата, доход від підприємницької діяльності, пенсії і допомоги, виплачувані приватними пенсійними і страховими фондами, державні допомоги понад визначену суму, доход від цінних паперів і т.д. Доход від продажу майна і цінних паперів обкладається або спеціальним податком, або в складі особистого доходу.

З отриманого таким способом сукупного валового доходу віднімаються ділові витрати, зв’язані з його одержанням. Сюди відносяться витрати, зв’язані з підприємницькою діяльністю: витрати на придбання і утримання капітальних активів — земельна ділянка, будинок, устаткування; поточні виробничі витрати.

Дані витрати враховуються не тільки в підприємців, але й у людей вільних професій. Після вирахування витрат виходить чистий доход платника.

Далі з величини чистого доходу віднімаються індивідуальні податкові пільги. Загальною пільгою є неоподатковуваний мінімум доходів. Крім неоподатковуваного мінімуму чистий доход зменшується на внески в благодійні фонди, податки, сплачені владі штату, місцеві податки, відсотки, отримані від цінних паперів урядів штатів і місцевих органів керування, суми аліментів, витрати на медичне обслуговування (у розмірах, що не перевищують 15% оподатковуваної суми), відсотки по особистих боргах і іпотечному боргу в заставу нерухомості. Шляхом даних відрахувань утвориться оподатковуваний доход.

Неоподатковуваний мінімум доходів є змінною величиною, що має тенденцію до збільшення. На початку 90-х років він дорівнював 2 тис. дол.

Зниження ставки податку після визначеного високого рівня доходів характерно, мабуть, тільки для США. Це улаштовується великою абсолютною сумою виплати. До 1986 р. у країні діяли 14 ставок прибуткового податку, величина яких наростала від 11 до 50%. У ході податкової реформи шкала ставок була спрощена, максимальна ставка істотно знижена, неоподатковуваний мінімум збільшений. Але поряд з цим зменшилася кількість податкових пільг.

Відрахування на соціальне страхування, друга по величині стаття доходів федерального бюджету, сплачуються як роботодавцем, так і найманим робітником. На відміну від європейських країн (у тому числі від України), де основну частину даного внеску робить роботодавець, у США він поділяється навпіл. Ставка міняється щорічно при формуванні бюджету. На початку 90-х років загальна ставка була 15,02% фонду заробітної плати, причому роботодавець і трудящий вносили по 7,51%. Але обкладається не весь фонд заробітної плати, а тільки перші 48,6 тис. дол. у рік у розрахунку на кожного зайнятого. Відрахування мають строго цільове призначення. Тенденція тут — до підвищення ставок.

Податок на доходи корпорацій займає лише третє місце в доходах бюджету.

Його основна ставка — 34%. Але вноситься він ступенево. Корпорація сплачує 15% за перші 50 тис. дол. оподатковуваного доходу, 25% - за наступні 25 тис. дол. і 34% на суму, що залишилася. Крім того, на доходи в межах від 100 тис. до 335 тис. дол. установлений додатковий збір у розмірі 5%. Таке ступеневе оподатковування має надзвичайно важливе значення для середніх і малих підприємств. У сусідній Канаді податок на корпорації нижче — 28%. І це теж приходиться враховувати.

Податки на доходи корпорацій стягуються також і в бюджети штатів. Ставка звичайно стабільна, хоча зустрічається і градуйована шкала штатного податку. Найбільш високий цей податок у штатах Айова — 12%, Коннектикут — 11,5, окрузі Колумбія (центр Вашингтон) — 10, 5%. Найбільш низькі податки в штатах Міссісіпі — від 3 до 5%, Юта — 5%.

Податок на доходи корпорацій має велика кількість пільг. З чистого доходу віднімаються штатні і місцеві податки на доходи, 100% дивідендів від місцевих дочірніх компаній, що перебувають в повній власності, 70—80% дивідендів, отриманих від оподатковуваних податком місцевих корпорацій, відсотки по цінних паперах місцевої влади і штатів, внески в благодійні фонди. Застосовуються податкові пільги в рамках системи прискореного відшкодування вартості основного капіталу (амортизації), пільга на інвестиції, на науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи. Діють податкові знижки, що стимулюють використання альтернативних видів енергії. Компаніям надається «податковий кредит» у розмірі 50% вартості устаткування, що використовує сонячну енергію чи енергію вітру в ході виробничого процесу.

Для підтримки галузей видобувної промисловості в 80-і роки була введена податкова знижка на виснаження надр, що дозволяє знижувати податок на прибуток корпорацій, що працюють у даних галузях. Ця знижка не повинна зменшувати податок більш ніж на 50%.

Не входить у доходи подорожчання вартості активів, якщо воно не реалізується шляхом продажу. Діють численні податкові пільги по позиціях, зазначеним у попередньому параграфі.

В особливих випадках з корпорацій стягується податок на надприбуток. Наприклад, такий податок застосовувався під час війни у В’єтнамі. На початку 80-х років був уведений податок на надприбуток від нафти, який повинен був зменшити передбачуване зростання прибутку нафтових компаній від зняття контролю за внутрішніми цінами на нафту. Базою оподатковування служила різниця між продажною фактичною ціною нафти і її базовою ціною.

Податок на доходи від продажу капітальних активів стягується по тій же ставці, що й у цілому з доходу корпорацій (максимально - 34%). Але якщо при цій операції замість доходу утворяться збитки, то сума збитків не може відніматися з оподатковуваного доходу.

Федеральні акцизні збори мають обмежене значення і скромне місце в доходах державного бюджету. Федеральні акцизи встановлені з товарів — на алкогольні і тютюнові вироби, з послуг — на дороги і повітряні перевезення.

Приведемо структуру витрат федерального бюджету за 1990 р. Їхній обсяг з урахуванням позикових засобів склав приблизно 1130 млрд. дол. (табл. 8.2).

Таблиця 8.2 Витрати федерального бюджету США

Види витрат	%
На соціальне забезпечення	43
На військові потреби	26
Виплата позичок і відсотків по них	15
Субсидії штатам і містам	11
Інші федеральні витрати	5
Усього	100

Свою окрему від федеральної податкову систему має кожен штат. Штати стягують прибутковий податок з корпорацій і з громадян. Причому питання оподаткування вирішувати буває часом непросто. Так, штат має право стягувати податок з доходів корпорації в тому випадку, якщо вона має на його території будівлі чи службовців. Однак компанія може не мати на території даного штату ні того, ні іншого, але торгувати тут і в такий спосіб діставати прибуток, особливо при широкому поширенні торгівлі по каталогах. В даний час ставиться питання про оподатковування штатами компаній і в цьому випадку.

Місцеві податки в США відіграють самостійну роль і на відміну від Росії, Німеччини, ряду інших країн є основою дохідної частини місцевих бюджетів. Проте без великих урядових субсидій міста не обходяться. Навіть столиця США Вашингтон, що має як спеціальний округ Колумбія прерогативи штату, може покривати свої видатки в сумі 3 млрд. дол. лише на 84%. Інші 16% складає федеральна субсидія. У Нью-Йорку субсидія дорівнює 32% бюджету міста.

Через субсидії, субвенції і дотації федеральний уряд може активно впливати на соціально-економічний розвиток міст. Нагадаємо, що і система місцевих податків багато в чому встановлюється законодавством держави.

Аналіз структури і ставок місцевих податків у США й інших західних країнах дозволяє класифікувати їх по чотирьох основних групах. Перша — це власні податки, що збираються тільки на даній території. Сюди відносяться прямі і непрямі податки. З прямих основними є помайнові податки, промислові, поземельні, місцеві податки зі спадщин і дарувань. Непряме оподатковування дуже різноманітне. Воно представлено як універсальним акцизом, тобто податком із продажів, так і специфічними акцизами.

Друга група місцевих податків включає надбавки до загальнодержавних податків, що відчисляються у визначеному відсотку в місцевий бюджет. По фінансовій сутності ці надбавки відрізняються від місцевих податків тільки формою мобілізації фінансових ресурсів.

Третя група — це податки на транспортні засоби, на видовища, готелі, комунальні збори й ін. У Нью-Йорку, наприклад, податок на проживання в готелях складав у 1991 р. 19% вартості проживання. Серед податків на споживання в США можна відзначити такі, як податок «на реєстрацію автомашин, податок на паркування автомобіля (у Нью-Йорку він дорівнює 18,7% ціни паркування), акциз на паливо, податок на користування автострадами. Останній поділяється між бюджетами штату і міст. Ставки податку залежать від ваги автомобіля.

Нарешті, є четверта група місцевих податків. Ці податки не носять фіскального характеру, а визначають політику місцевих органів керування. Це насамперед екологічні податки, спрямовані на захист навколишнього природного середовища. У Нью-Йорку є податок на очищення нафтових плям на водоймах. Мається податок на корпорації, у результаті діяльності яких з’являються відходи «ризику». Спеціальним податком обкладаються компанії, що роблять ємності для рідин без їхнього вторинного використання. Мова йде про консервні банки й іншу тару, що йде після використання продукції у відходи.

Для всіх країн характерна перевага податків, стягнутих у центральний бюджет, і підлегле положення місцевих податків. Але в той же час розвиток урбанізації приводить до прискореного зростання доходів міських бюджетів. Тому місцеві податки ростуть найбільш швидкими темпами. На відміну від державних податків місцеві податки характеризуються множинністю і регресивністю. Їхньої ставки не враховують доходів платників податків.

Нерідко виникає питання, з чим зв’язана множинність оподатковування, застосовувана в розвитих країнах? Справа в тім, що велика кількість податків дозволяє в більшій мірі уловити платоспроможність платників податків, зробити загальний податковий тягар психологічно менш помітним, відбити розмаїтість форм доходів, впливати на споживання і накопичування. Але, зрозуміло, ефективне функціонування безлічі податкових форм припускає помірність обкладання кожним з податків і всією їхньою сукупністю і сказаного можна зробити наступні висновки. Податкові системи розвитих ринкових держав крім фіскальної функції наповнення бюджету успішно виконують функції регулювання економічного і соціального розвитку і зовнішньоекономічних зв’язків. Останньому сприяють мито, акцизи, податок на додаткову вартість. При цьому загальнодержавні податки відіграють ведучу роль, а місцеві податки — допоміжну роль. Хоча їхнє значення і співвідношення в різних країнах дуже різне. Згадаємо, наприклад, США і Нідерланди. Загальнодержавними звичайно виступають прямі податки, серед яких головними є прибутковий податок з фізичних осіб і податок на доходи корпорацій. Регіональні податки і місцеві податки — переважно непрямі: податок на додану вартість, податок із продажів, акцизи. Місцеві органи управління мають у виді основних власних джерел доходів помайнове і поземельне обкладання, промислові податки. Законодавство в області оподатковування, у тому числі місцевих податків, зберігає у своїх руках держава. При всій множинності оподатковування уряди розвинутих держав прагнуть до мінімізації податків чи точніше до оптимізації їх.