2.Оцінювання діяльності державних службовців(світовий та державний досвід)

Оцінка діяльності державних службовців — це одна з найдавніших сфер практики і наукових досліджень. Водночас вона є такою, що потребує докорінного переосмислення (нового прочитання, сутнісного оновлення) в контексті нинішніх трансформаційних змін, яких зазнає українське суспільство і людина.

За сталою європейською практикою, гарантією ефективності такого осмислення стає міждисциплінарний синтез, у центрі якого постає конкретна людина з її персональними матеріальними і духовними потребами, що дедалі стають все різноманітнішими. Адже нова особистість — це складна і багатознакова, своєрідна і неповторна сутність, органічно пов’язана з нинішніми динамічно змінними суспільними умовами, штовхаючими її на шлях інтенсивного і безперервного розвитку. При цьому якщо “зовнішні” суспільні чинники стають об’єктом різноманітних філософських, історичних, політичних, економічних, демографічних, соціологічних та інших гуманітарних досліджень, то “внутрішні” — предметом не менш розгалуженого психологічного аналізу.

Теоретичним підґрунтям таких досліджень стають фундаментальні положення вітчизняних та зарубіжних соціальних наук з проблем суспільства, особистості та суспільної діяльності (Б.Ананьєв, М.Вебер, Л.Виготський, Ч.Куля, М.Кун, О.Леонтьєв, А.Маслоу, Дж.Мид, Г.Олпорт, Т.Парсонс, К.Роджерс, С.Рубінштейн, Дж.Уотсон та ін.), з основ теорії управління та побудови ідеальної моделі державного службовця (Д.Белл, М.Вебер, П.Влау, С.Дубенко, М.Крозье, Н.Нижник, Г.Сайман та ін.) та результати емпіричних досліджень, проведених українськими й зарубіжними соціологами, соціальними психологами і педагогами (Е.Афонін, Л.Бурлачук, О.Донченко, П.Лазарсфельд, Н.Кузьміна, П.Фролов та ін.).

Сьогодні ж ситуація в державній службі України докорінно змінюється. І головним чином ці зміни входять зі зміною типу службовця, що приходить на зміну колишньому радянському бюрократові. Зміни в суспільстві, оснащення державної служби новітніми науково-технічними досягненнями, як в області технічних засобів так і в методології державного управління, сприяють формуванню нового образу державного службовця високоосвіченого, функціонально компетентного, якому характерні раціональність, прагматизм, опора на власні сили і впевненість в своїх діях, відповідальність і зваженість при прийнятті управлінських рішень. Однак ці властивості неоднаково притаманні різним віковим когортам державних службовців. Тому оцінюючи працівника важливо враховувати його вікові особливості, котрі стають важливими регуляторами свідомості державного службовця. Сучасна світова практика відома багатоманітними методиками оцінки кадрів, не зосереджуючись на одній універсальній для всіх. Проте кожна з національних практик спирається на власну багатовікову традицію, котра в процесі еволюції набуває значних трансформацій. За класифікацією П. Малиновського сучасні методи можна поділи на групи: індивідуальні методи інтерв’ю, анкетування, тестування, описовий (набір відкритих запитань та відповідей на них); групові методи порівняльний аналіз, рейтинг, метод “360 градусів оцінки”; навчальні методи — метод ситуацій, ділові ігри, оцінки досягнення; метод незалежних експертів, центрів, комітетів, незалежних суддів тощо. Вибір методів залежить від національної специфіки і визначеної мети оцінювання. Це може бути оцінка, яка визначає ефективність праці, відповідність займаній посаді, виявлення потенційних можливостей для підготовки та кар’єрного росту особи тощо.