2. Сутність, структура, статуси і ролі особистості.

Багатомірна, складно організована природа людини, широта і розмаїття його соціальних зв'язків і стосунків визначають безліч теоретичних підходів і позицій у сенсі цього феномена, масу різноманітних моделей, образів людини у сучасної соціології. Одне з них – образ людину, як сукупності соціальних ролей.

Кожна молода людина, яка у суспільстві, включений у масу різноманітних соціальних груп (сім'я, навчальна група, приятельська компанія тощо.). У кожній із цих груп вона обіймає певне становище, має якимось статусом, щодо нього пред'являють певні очікування. Отже, і той ж людина має поводитись однієї ситуації батько, на другий - як один, у третій – як начальник, тобто. виступати у різних ролях.

Соціальна роль – відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежність від їхнього статусу чи позиції з суспільстві, у системі міжособистісних відносин.

Освоєння соціальних ролей – частина процесу соціалізації особистості, неодмінна умова «вростання» людини у суспільство масі собі подібних. Социализацией називається процес і результати засвоєння і активної відтворення індивідом соціального досвіду, здійснюваний зі спілкуванням й агентської діяльності.

Прикладами соціальних ролей є також статеві ролі (чоловіче чи жіноче поведінка), професійні ролі. Усваивая соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поведінки, вчитися оцінювати себе з сторони, і здійснювати самоконтроль. Та у реальному житті людина включений в численні види роботи і відносини, змушений виконувати різні ролі, вимоги яких може бути суперечливими, виникає у деякому механізмі, який дозволило б людині зберегти цілісність свого «Я» за умов багатьох зв'язку з світом (тобто. залишатися собою, виконуючи різні ролі). Особистість (а точніше сформована підструктура спрямованості) таки є тією механізмом, функціональним органом, що дозволяє інтегрувати своє «Я» і своє життєдіяльність, здійснювати моральну оцінку своїх дій, знаходити своє місце у окремої соціальної групи, а й у життя жінок у цілому, виробляти сенс свого існування, відмовитися від самого користь іншого. Розвинена особистість може використовувати рольовий поведінка як інструмент адаптацію певних соціальних ситуацій, до того ж час не зливаючись, не идентифицируясь з роллю.

Отже, соціальна роль – це сукупність вимог, пропонованих суспільством до осіб, котрий обіймав певні соціальні позиції. Ці вимоги (розпорядження, побажання й очікування відповідного поведінки) втілюються у конкретних соціальних нормах. Система соціальних санкцій позитивного і негативного характеру спрямовано забезпечення належного виконання вимог, пов'язаних із соціальним роллю.

З'являючись у зв'язку з конкретної соціальної позицією, заданої у громадському структурі, соціальна роль водночас – конкретний (нормативно схвалюваний) спосіб поведінки, обов'язковий для індивідів, виконують відповідні соціальні ролі. Соціальні ролі, що їх індивідом, стають вирішальної характеристикою особи, не втрачаючи, проте, свого социально-производного й у сенсі объективно-неизбежного характеру. Спільно соціальні ролі, що їх людьми, персоніфікують панівні суспільні відносини.

Соціальна роль розпадається на рольові очікування – то, чого відповідно до «правил гри» очікують від тій чи іншій ролі, і рольовий поведінка – те, що людина реально виконує на межах своєї ролі. Щоразу, беручи він той чи інший роль, людина більш-менш уявляє пов'язані із нею правничий та обов'язки, приблизно знає схему і послідовність діянь П.Лазаренка та будує свою поведінку відповідно до очікуваннями оточуючих. Суспільство у своїй стежить, щоб усе робилося «як треба чинити». На це є цілу систему соціального контролю – від суспільної думки до правоохоронних органів – й гарантована відповідна їй система соціальних санкцій – від осуду, осуду до насильницького припинення.