Анатомия модуль № 1- шпоры)

2 Методи анатомії: а) препарування – з метою отримання інформації про форму органів, їх взаємовідношення б) ін’єкція – вивчають порожнини тіла, судини, бронхіальне дерево тощо, використовуючи забарвлені або тверднучі маси в) корозія – видалення м’яких тканин після заповнення порожнин та судин тверднучими пластичними масами г) прояснення тканин в органічних речовинах (ксилол, бензол) – вивчають ін’єктовані судини або забарвлені нерви д) рентгеноскопія та рентгенографія – вивчають форму та функціональні особливості органів живої тварини з використанням рентгенівських променів е) ендоскопія – за допомогою приладів, введених через отвори, можна розглянути колір, рельєф органів та слизових оболонок. є) полімерне бальзамування– тканини препарують, фіксують, зневоднюють та занурюють у синтетичні маси.ж) морфометрія – визначають лінійні та вагові показники тіла тварин та їх окремих органів. Історія розвитку анатомії як науки

3. Історія. В історії розвитку анатомії як науки виділяють 3 основних етапи: 1. анатомія в стародавні часи – із стародавніх часів до розпаду Західної Римської імперії (476 р.) 2. анатомія середніх віків – з 476 р. до періоду Відродження (1500 р.) 3. анатомія нового часу:- 1 період – з 1500 р. до заснування перших вищих ветеринарних учбових закладів (1762 р.) - 2 період – з 1762 р. до наших днів

Анатомія в стародавні часи. Перші анатомічні праці: - єгипетські папіруси – папірус Еберса (1550 р. до н. е.) „Таємна книга лікаря, вчення про серце” - ассирійський рукопис „Хвороби коней” Мохамеда Казена - китайські канони (11-5 ст. до н. е.). Засновник анатомії, хірургії та лікування тварин Хуа То (141-208 рр. до н. е.),.

5. Філогенетичний ряд ссавців: птахів включає в себе простіші одноклітинні організми, простіші багатоклітинні кишковопорожнинні черв’яки хордові тварини хрящові та кісткові риби земноводні амфібії рептилії ссавці. Найбільш розвинуті представники філогенетичного ряду ссавців мають цілий ряд загальних рис будови: 1. біполярність – наявність двох полюсів: головного і хвостового (краніального та каудального). Напр.: грудні і тазові кінцівки; 2. білатеральна симетрія тіла – скелет та тіло тварини ділиться медіанною площиною на дві симетричні половини; 3. метамерія та сегментарність – виражається в тому, що тіло може бути розділено сегментальними площинами на ряд порівняно однаково побудованих частин або метамерів, або сегментів. Особливо виражено в грудному відділі: хребець та сегмент груднини, з’єднані парою ребер; 4. обов’язкова наявність у процесі ембріонального розвитку трьохшарової стадії зародка.

6.Принципи індивідуального та історичного розвитку організму. Першим та основним принципом розвитку Мільн-Едвардсом (1851) принцип диференціації (він вивчав будову і розвиток безхребетних, особливо ракоподібних та сформулював цей принцип). Диференціація (differentiatio) представляє собою розподіл гомогенних частин організму із загальними функціями на органи, які несуть більш визначені, конкретні функції, в результаті чого будова організму ускладнюється. Це підвищує функціональну активність організму в цілому. Органи, що виділилися в процесі диференціації, спеціалізуються для виконання вузьких певних функцій, втрачають поліфункціональність. Окремі органи стають більш залежними один від одного. Існують другорядні ф-ції: 1. зміна функцій – в результаті зміни умов середовища головна функція може втрачати своє значення і одна із другорядних отримує значення головної (зміна головної функції печінки в постнатальному періоді онтогенезу, грудна кінцівка для локомоції, а в людини – для утримання предметів); 2. розширення функцій – більш загальна зміна, яка може спостерігатися поряд із зміною функцій (локомоторна функція кінцівок у наземних – хватання, риття, стрибки тощо); 3. звуження функції – відбувається одночасно із виділенням головної функції, зумовлене великою спеціалізацією органу (кінцівка коня, ласт дельфіна); 4. посилення функції – пов’язано з посиленням головної функції (непосмугована м’язова тканина посмугована, характеризується більшою силою скорочення); 5. активація функції – перетворення пасивних органів в активні (стадія безперервної шкірної складки плавник кінцівки); 6. іммобілізація функції – обмеження рухливості активних частин тіла (втрата рухливості верхньої щелепи, з’єднання крижових хребців у ссавців); 7. розподіл функцій – супроводжується розподілом органів на самостійні відділи (однокамерний шлунок, багатокамерний шлунок); Розширення, посилення, активація, розподіл функцій – це прогресивне перетворення, звуження, іммобілізація функцій – регресивне перетворення.

7.Принципи еволюції1.Посилення головної функції - відбувається через еволюцію окремих органів. Здійснюється шляхами: а). кількісне збільшення числа однорідних компонентів б). якісні зміни будови органів. При цьому кількісно деякі однорідні органи можуть редукувати. 2.Ослаблення головної функції. Пов'язана з редукцією органів, необхідність яких відпала у філогенезі для групи. 3.Полімеризація органів. Збільшення числа однорідних органів і структур. Часто полімеризація спостерігається у примітивних груп. 4.Олігомеризація органів. Процес злиття однорідних структур в єдину систему або орган.5. Поділ органів по функціональності і будовою. У процесі еволюції групи один орган може редукувати або модифікуватися, тоді його функції замінить інший. 

8. Поняття про кореляції та координації Морфофункціональна взаємозалежність між структурами організму в онтогенезі, в результаті якої зміна в одному органі приводить до змін в другому, називається кореляція, а зв’язок між такими органами – корелятивним. У процесі індивідуального розвитку виділяють наступні види кореляцій:

1. геномні (ідіоплазматичні) – зумовлені множинною дією одних і тих самих генів в генотипі або постійністю факторів, які є в одній і тій самій хромосомі. Проявляються в онтогенезі найбільш рано. Напр.: розвиток короткого дзьоба в голубів (турман) завжди супроводжуються розвитком густого пір’я на ногах; 2. морфогенетичні – базуються на взаємодії клітин або частин у процесі їх диференціації в ембріогенезі. Особливо виражені під час формування основних органів та структур плода. Напр.: взаємний вплив очного яблука і кришталика – видалення очного яблука у ембріонів жаб приводить до недорозвинення кришталика; розвиток цнс у хребетних відбувається лише за взаємодії хорди та ектодерми;

9. Основне правило еволюції живих організмів: Правило незворотності еволюції – закон Доло (1893): „Еволюція, в тому числі і онтогенез, процес незворотній і організм не може повернутися до попереднього стану, який вже був в ряду його попередників. Орган, редукований у процесі філогенезу, ніколи не досягає знову попереднього стану, а орган, який зовсім зник, ніколи не відновлюється”.

10.Головні напрями та шляхи еволюції Головними напрямами в еволюції філогенетичних груп є біологічний прогрес і регрес. 1. Біологічний прогрес (успішне виживання в боротьбі за існування) характеризується:а) збільшенням кількості особин виду;б) розширенням ареалу існування в) розподілом на підлеглі, більш дрібні систематичні групи Біологічний прогрес досягається чотирма різними шляхами, які в ході еволюції поєднуються і закономірно змінюють один одного. А) Ароморфоз – морфофізіологічний прогрес, який біологічно визначається ускладненням будови і функцій організму. А. завжди веде до біологічного прогресу. Б) Ідіоадаптація – пристосування до специфічних умов середовища.І. виникає на базі ароморфозів при вході в нове середовище існування розмаїття форм. В) Ембріональні пристосування – розвиваються у зародків та личинок, доросла особина зберігає примітивну структуру предків. Г) Загальна дегенерація – спрощення організації внаслідок паразитизму, при цьому редукуються цілі системи активних органів і прогресивно розвиваються статева система та пасивні органи захисту 2. Біологічний регрес – поняття, протилежне біологічному прогресу, характеризується оберненими ознаками (не здатність пристосовуватися до умов середовища): а) зменшення кількості особин б) звуження ареалу розповсюдження в) зменшення кількості систематичних груп. Б.Р. веде до вимирання виду. Форми еволюції (форми філогенезу): 1. Дивергенція (розходження ознак) – набуття родинними організмами різної будови в результаті неоднакових умов середовища існування. 2. Конвергенція (сходження ознак) – набуття схожої будови неродинними групами в результаті схожих умов середовища існування. 3. Паралелізм – незалежне набуття схожої будови родинними організмами в результаті існування в схожих умовах середовища.

11. Єдність організму та середовища існування. Поняття про адаптацію. Будова о-му визначається його історичним та індивідуальним розвитком в конкретних умовах середовища, яке змінюється. Живі системи – це відкриті системи, які постійно обмінюються речовинами та енергією із середовищем.Для здійснення процесів обміну речовин, росту і розвитку організму, потрібна велика кількість енергії. Крім того, середовище складається із багатьох різних факторів, які зумовлюють природний відбір: А) Абіотичні (фактори неживої природи) – т. навколишнього середовища, вологість, газовий склад, а. тиск, клімат, рельєф, склад водного, повітряного та ґрунтового середовищ. Б) Біотичні (фактори живої природи):- репродуктивні взаємозв’язки (передача генофонду в часі і просторі);- трофічні ланцюги Особливе значення мають антропогенні фактори, які пов’язані з людською діяльністю.

12. Поняття про адаптацію. Адаптація – це гармонія організму з його середовищем існування. Адаптація – це спеціальні властивості, здатні забезпечити виживання та розмноження організмів в конкретних умовах середовища. Процес виникнення адаптації у ході еволюції називається адаптогенез. Доместикація та її значення З того часу як людина приручила та підкорила собі деякі види тварин виникло вчення про еволюцію свійських тварин. Доместикація – процес одомашнювання свійських тварин.

13.Періодизація онтогенезу У ссавців та птахів онтогенез розділяється на 2 основних періоди: 1. пренатальний – від запліднення до народження; 2. постнатальний – після народження до смерті. У кожному періоді виділяють ряд періодів: 1. Пренатальний: -зародковий (ембріональний); -передплідний; -плідний 2. Постнатальний:-новонародженності; -молочний; -статевого дозрівання; - фізіологічного дозрівання; -дозрівання скелета; -зрілості та максимальної продуктивності; -старіння та смерті. В процесі пренатального онтогенезу відбуваються наступні процеси: 1. формування зиготи – одноклітинного зародка, який утворюється в результаті злиття чоловічої і жіночої статевої клітин; 2. дроблення – в результаті утворюється морула, а потім бластула; 3. гаструляція – поява зародкових листків (зовнішній – ектодерма, внутрішній – ендодерма, середній – мезодерма.

14. Виділяють такі рівні структурної організації живих систем: 1. молекулярний – хімія і біохімія вивчає будову організму на молекулярному рівні структурної організації; 2, 3. субклітинний і клітинний – вивчає цитологія; 4. тканинний – тканини розвиваються в пренатальному онтогенезі із зародкових листків; 5. органний; 6. системний – вивчає системи і апарати органів; 7. організмений; 8. популяційний. Анатомія свійських тварин вивчає органний, системний та організмений рівні структурної організації.

15. гістогенез – процес виникнення спеціалізованих тканин із мало диференційованого клітинного матеріалу зародкових листків. Тканина – це система клітин та міжклітинних структур, що склалася історично, характеризується загальною будовою, функцією та походженням ); . Виділяють 4 основних типи тканин: -епітеліальна;-опорно-трофічна (сполучна);-м’язова;-нервова. Тканини в процесі розвитку зародка формують різні органи, тобто відбувається органогенез. Орган – це оформлена частина організму, яка складається із закономірно сполучених між собою тканин, що об’єднані в єдине ціле. З цієї точки зору кожна кістка – окремий орган. Кожний орган має специфічну форму, займає в організмі певне місце та складається з паренхіми і строми. Паренхіма – спеціалізована робоча частина органу, яка визначає специфіку його структури та функції. Строма – каркас органу, частіше із пухкої волокнистої тканин, який виконує механічну функцію, забезпечує живлення та іннервацію паренхіми. Органогенез-  процеси утворення та розвитку органів у тварин. Розрізняють онтогенетичний органогенез, який досліджується ембріологією та біологією розвитку, і філогенетичний органогенез, що досліджується порівняльною анатомією.

16. Система органів – комплекс морфологічно взаємопов’язаних однорідних за будовою та походженням органів, які виконують певну функцію. Апарат – комплекс різних за будовою, локалізацією та походженням органів, об’єднаних між собою для виконання якоїсь життєво важливої функції. В організмі тварин розрізняють три групи об’єднань органів: 1. соматичні системи і апарати; 2. вісцеральні (внутрішні) системи і апарати; 3. інтегруючі або о До соматичних систем («soma» - тіло) відносяться кісткова система, система суглобів та зв’язок, м’язова система та шкірний покрив з похідними. В сукупності соматичні системи утворюють апарат руху.Організм – складна цільна, жива структура, яка знаходиться в процесі обміну речовин та енергії із зовнішнім середовищем і здатна до саморозвитку, саморегуляції, самовідновлення, розмноження, передачі їх властивостей потомству. Складність – забезпечують велика кількість молекул, клітин, які гармонійно взаємодіють один з одним. Цілісність – відбувається завдяки наявності інтегруючих систем. Всі органи і системи корелятивно взаємопов’язані. Діючи на певний орган потрібно пам’ятати, що ви дієте на весь організм. Відкрита с-ма – постійний обмін речовин і енергії із зовнішнім середовищем.

17. Апарат руху Апарат руху в статевозрілих тварин досягає 60-68% від живої маси, а в новонароджених – 70-78%. Структурно-функціональні особливості апарата руху: 1. В онтогенезі всі органи апарата руху розвиваються із середнього зародкового листка – мезодерми. 2. У філо- і онтогенезі апарат руху розвивається в нерозривному зв’язку з нервовою системою. Частина нервової системи, яка обслуговує апарат руху, визначається як соматична нервова система. Апарат руху і соматична нервова система можуть нормально функціонувати за умови тісної взаємодії. Недостатній рух викликає недорозвинення нервової системи. 3. А. руху виконує роль помічника серця (периферичне серце), забезпечуючи рух крові та лімфи за напрямом до серця. За недостатнього руху кровообіг порушується. 4. О-ни апарату руху володіють властивостями пружних деформацій. Д.зовн. серед. О-ни апарату руху накопичують енергію пружних деформацій, яка звільняється під час локомоції – прямолінійний поступальний рух. 5. А. руху в умовах земного тяжіння є значною антигравітаційною системою, яка чинить опір земному тяжінню як під час руху (динаміка), так і в стані спокою (статика).

18.Скелет і його з-ня для життєдіяльності о-му Скелет представляє собою кістки , з’єднаних між собою за допомогою сполучної, хрящової або кісткової тканин. Скелет або кісткова с-ма утв. основу апарату руху, яка визначає його форму і величину. Основні функції скелета ссавців: 1. Біомеханічна (опорно-рухова) – проявляється у вигляді опори для м’яких тканин, як важіль руху та амортизаційних пристосувань.. 2. Кровотворення та імунного захисту. В умовах земного існування кістки в цілому і кістковий мозок зокрема першими сприймають всі зміни інтенсивності дії механічного навантаження з боку зовн. серед. і відповідно зміна потреби в кисні зумовили те, що кістковий мозок придбав функцію кровотворення. 3. Депо мінеральних речовин (макро- та мікроелементів), які є необхідними компонентами багатьох гормонів та ферментів, що забезпечують обмінні процеси в організмі. В скелеті міститься 98% неорганічних речовин організму, з них 99% кальцію, 87% фосфору, 58% магнію. 4. Участь в обміні речовин – випливає із третьої функції. 5. Підтримування балансу електролітів (кислотно-лужної рівноваги) у внутрішньому середовищі о-му. Кістки забезпечують попадання в кров фосфатів і карбонатів в якості буфера. Скелет у наземних хребетних тварин, зазнаючи підвищені навантаження та удосконалюючись в напрямку збільшення пружних властивостей, твердості та міцності кісток. Таким чином, структура кістки та всі її ф-ції повністю залежать від мех. нава-ння, яке попадає на скелет.

19. Поняття про зовн. та внутр. Скелет У о-мах філогенетичного ряду ссавців прийнято розрізняти два види скелета: - внутрішній (опорний) - зовнішній. У процесі філо- і онтогенезу першим утворенням внутрішнього скелету є сполучнотканинні перетинки, потім з’являється хорда – щільний клітинний ендодермальний тяж, вкритий сполучнотканинними оболонками. Від хорди сегментально йдуть сполучнотканинні перетинки, між якими закріплюються м’язи. Формується перетинчастий (сполучнотканинний) скелет, характерний для ланцетника. На зміну перетинчастому скелету у нижчих хребетних (круглоротих, ганоїдних риб) приходить хрящовий скелет, а потім кістковий (кісткові риби). У всіх наступних класів філогенетичного ряду ссавців скелет залишається кістковим, проте кісткова тканина зазнає значних змін, пов’язаних із зміною умов існування (перехід із водного середовища на суходіл). Кістковий скелет у наземних ссавців значно вдосконалюється як антигравітаційна система – спрямована на подолання земного тяжіння.Внутр. скелет представляє собою опорну конструкцію, на якій закріплюються м’які тканини.Зовн. скелет розміщується на тілі у вигляді луски та панциря (черепаха, броненосець) В он тог. кістки зовн. скелету проходять лише дві стадії розвитку: перетинчасту і кісткову. Такі кістки називаються первинними. Вони дуже погано регенерують і виконують, в основному, захисну ф-ю.

20. Будова кістки як о-ну. 1. Основним структурним компонентом кістки є кісткова тканина – вид опорно-трофічної тканини, яка складається із клітин та мінералізованої міжклітинної речовини, що містить до 70% неорганічних сполук (95% з яких приходиться на солі кальцію).Кл. кісткової тканини:1. остеоцити – зрілі клітини кісткової тканини, замуровані в тверду міжклітинну речовину і лежать у кісткових порожнинах або лакунах; 2. остеобласти – клітини, які створюють кісткову тканину. Особливо багато цих багато цих кл. знаходиться в кістці, що росте, а також у ділянках інтенсивної перебудови кісткової тканини; 3. остеокласти – клітини, які руйнують кістку.Міжклітинна речовина кісткової тканини ділиться на основну речовину і колагенові волокна.Основна р-на скл. з глікопротеїдів, глікозоаміногліканів, імпрегнованих неорганічними солями, які утворюють кристали типу гідроксиапатиту. Колагенові волокна в основній речовині можуть лежати хаотично або войлокоподібно, а також впорядковано, паралельно один до одногоклітин знаходиться в кістці, що росте. 1. Грубоволокниста – характерна для плодів і новонароджених, а також молодих тварин. 2. Пластинчаста – характерна для дорослого організму. В основі кожної кісткової пластинки розташовані впорядковані, паралельні один до одного волокна. Кісткові пластинки в зв’язку з різною дією механічного навантаження можуть формувати компактну та губчасту кісткову речовину. Компактна кісткова речовина – substantia compacta – утворюється в місцях, де кістка зазнає максимальні навантаження на злом. -Губчаста кісткова речовина - substantia spongiosa – локалізується в ділянках кісток найбільш вираженої дії сил здавлювання і розтягування 2. Окістя або периост – двохшарова сполучнотканинна оболонка. Зовнішній шар – фіброзний – зміцнює кістку, посилюючи її пружні властивості, забезпечує зв’язок кістки з оточуючими тканинами, живлення та інервацію. Внутрішній шар – остеобластичний – забезпечує ріст кістки в товщину (периостальне кісткоутворення). 3. Хрящова тканина в кістках представлена двома видами гіалінових хрящів: а) суглобовий хрящ – покриває суглобові поверхні кісток – оголений б) метафізарний хрящ – є лише в кістці, яка росте, відділяє тіло кістки – діафіз від її суглобових кінців – епіфізів, забезпечує ріст діафіза в довжину. Кіст. тканина контактує з 4. Кістковий мозок – заповнює вічка губчастої кісткової речовини і діафізи трубчастих кісток. 5. Ендост – тонка оболонка, відмежовує кісткову тканину від КМ, вкриває кісткові балки і внутрішню поверхню компактного шару діафіза. Типи кісток 1. Довгі трубчасті кістки – потужні важелі руху, характерні для ланок кінцівок (стегнова, плечова і т. д.). На типовій довгій трубчастій кістці розрізняють– діафіз і два епіфіза, розташованих на кінцях кістки 2. Довгі зігнуті (не трубчасті) -мають дугоподібну форму, кінці не несуть явно виражених потовщень, губчаста речовина рівномірно лежить по довжині кістки. 3. Плоскі кістки – скл.з двох шарів компактної кісткової речовини. 4. Короткі кістки – невеликого розміру, губчаста речовина в них вкрита тонким шаром компактної. 5. Змішані кістки – хребці – поєднують в собі плоску і короткого типа кістку.

21. Біофізичні властивості кісток Кістка має значну твердість, міцність та пружність. Ці особливості зумовлені тим, що міжклітинна речовина кісток представляє собою закономірно поєднаний комплекс неорганічних солей і колагенових (олеїнових) волокон.При видаленні із кісток мінеральних речовин (декальцинація) пружність кістки різко зростає.При руйнуванні органічних компонентів кісток вони стають крихкими. 2. Хімічний склад кісток.Кістка містить майже всі елементи таблиці Менделєєва, є депо мінеральних речовин організму. Її склад непостійний, що пов’язано з ремоделяцією кістки – постійне поновлення її структури. Склад кістки:1. Ор-ні р-ни – 12% білка (осеїн), 15% жира, до 1% вуглеводів; 2. неорганічні речовини – 50-70% води, 23% (до 40%) мінеральних речовин. Серед мінеральних речовин переважають солі кальцію – гідроксиапатити (більше 98%).Хімічний склад кісток залежить від віку тварини, умов годівлі і утримання, положення кістки в скелеті і відповідає виконанню її функції.3. Розвиток кістки в онтогенезі: кістки внутрішнього скелету розвиваються із хрящових зачатків, а кістки зовнішнього – безпосередньо із сполучної тканини. В результаті процес розвитку кістки із сполучнотканинної перетинки визначається як прямий остеогістогенез, а з хрящових зачатків – непрямий остеогістогенез.

22.Непрямий остеогістогенез Починається в передплодовому періоді онтогенезу, в якому внутрішній скелет представлений чітко вираженими хрящовими зачатками, які мають форму майбутніх кісток та вкриті сполучнотканинною оболонкою (охрястя).Процес перетворення хрящових зачатків у кісткові органи, проходить за загальними закономірностями. При цьому, найбільш зручним об’єктом для дослідження процесів непрямого остеогістогенезу є довга трубчаста кістка.Ф-ня кісткової т-ни в хрящовому зачатку трубчастої кістки починається в середній його частині (діафізі) під окістям – перихондральне окостеніння, В результаті формується кістковий поясок (манжетка).

В подальшому всередині хрящового діафіза спостерігається масова загибель і розсмоктування хрящових клітин Прямий остеогістогенез Характерний для розвитку кісток зовнішнього скелету, відбувається значно простіше. В сполучнотканинній пластинці (ендесмально) виникають осередки окостеніння, які складаються із скупчень остеобластів та кровоносних судин. Спочатку формується грубоволокниста (ретикулофіброзна), а згодом і зріла кісткова тканина (пластинчаста кістка). Залишки сполучнотканинних пластинок, які зберігаються після народження називаються тім’ячко.

23. Інервація скелета Максимальною чутливістю володіє кістковий мозок, потім йде окістя і губчаста кісткова речовина. Найменш чутлива – компактна кісткова речовина. На сьогодні інервація кісток є загальновизнаною. Нерви кісток поділяють на три групи:а) діафізарні ,б) епіфізарні в) нерви окістя. Основні закономірності інервації скелету:а) джерелами інервації кісток є всі, без винятку, нервові стовбури, що йдуть в ділянці їх розташування; б) кістка завжди отримує нерви від декількох сегментів спинного мозку; в) чим вище розміщена ланка кінцівки, тим більше вона має джерел інервації (плечову кістку інервує 8 нервів, фаланги пальців .Кровопостачання кісток Кровоносні судини складають до 50% маси кістки, що пов’язано з кровотворною функцією скелета в наземних хребетних. Притік крові до кісток здійснюється по діафізарним, епіфізарним і періостальним артеріям.

Внутрішньокісткові вени розділяються на діафізарні та епіфізарні. При цьому, найбільша кількість вен локалізується в губчастій речовині епіфізів. Пружні деформації, що виникають під час руху, сприяють виведенню венозної крові з кісток.

24.Вікові особливості скелета До моменту народження скелет має максимальну відносну масу (20-30% від живої маси) З віком відносна маса скелета поступово зменшується, складаючи у статевозрілих і фізіологічно зрілих тварин 8-10% від живої маси.Б) Кісткова тканина в новонароджених незріла ретикулофіброзна (грубоволокниста). В) У скелеті новонароджених переважає червоний кістковий мозок, з віком він заміщується жовтим.

27. Філог. осьового скелету Ф. осьового скелету відбувається в наступних напрямках:а) динамічність (гнучкість) ,б) міцність (особливо з виходом на сушу)

27. Філог. скелета тулуба і хвоста 1. Першою стадією розвитку о. с. хребетних є спинна струна – chorda (у ланцетника). Від хорди посегментно відходять сполучнотканинні прошарки, 2. В круглоротих (мінога, міксина) хорда покривається додатковими сполучнотканинними оболонками, які одягають не лише хорду, а й дорсально розміщену нервову трубку. В цьому сполучнотканинному футлярі з боків від нервової трубки закладаються хрящові невральні дуги (по дві пари на кожний м’язовий сегмент).

3. У хрящових (акулових) риб у кожному сегменті, крім хрящових дуг, утворюється хрящове тіло, на якому закріплюються дужки. До хрящових хребців прикріплюються хрящові ребра. Хорда в акулових риб помітно скорочується в своєму об’ємі всередині тіл хребців і розширяється між ними.