Питання 4. Природні пожежі - лісові, торф'яні, степові. Пожежа

Пожежі - це неконтрольований процес горіння, що спричиняє за собою загибель людей і знищення матеріальних цінностей.

Причинами виникнення пожеж є необережне, поводження з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, таке явище природи, як блискавка, самозаймання сухої рослинності і торфу. Відомо, що 90% пожеж виникають з вини людини і тільки 7-8% від блискавок.

Основними видами пожеж як стихійних лих, що охоплюють, як правило, великі території в декілька сотень, тисяч і навіть мільйонів гектарів, являються ландшафтні пожежі - лісові(низові, верхові, підземні) і степові(польові).

Лісові пожежі по інтенсивності горіння підрозділяються на слабкі, середні і сильні, а за характером горіння низові і верхові пожежі - на збіглі і стійкі.

Лісові низові пожежі характеризуються горінням лісової підстилки, надґрунтового покриву і підліска без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі складає від 0,3-1 м/мін(при слабкій пожежі) до 16 м/мін(1 км/год) (при сильній пожежі), висота полум'я - 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 С.

Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризуються горінням крон дерев. При збіглій верховій пожежі полум'я поширюється головним чином з крони на крону з великою швидкістю, що Досягає 8-25 км/год, залишаючи іноді цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не лише крони, але і стволи дерев. Полум'я поширення із швидкістю 5-8 км/год, охоплюючи увесь ліс від ґрунтового покриву і до вершин дерев.

Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхових лісових пожеж і поширюються по торф'яному шару, що знаходиться в землі, на глибину до 50 см і більше. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, із швидкістю 0,1-0,5 м/мін з виділенням великої кількості диму і утворенням вигорілих порожнин(прогарів). Тому підходити до вогнища підземної пожежі потрібно з великою обережністю, постійно промацуючи грунт жердиною або щупом. Горіння може тривати тривалий час навіть взимку під шаром снігу.

Степові(польові) пожежі виникають на відкритій місцевості за наявності сухої трави або дозрілих хлібів. Вони носять сезонний характер і частіше бувають влітку у міру дозрівання трав(хлібів), рідше навесні і практично відсутні взимку. Швидкість їх поширення може досягати 20-30 км/год.

Основними способами боротьби з низовими пожежами є: нахльостування кромки вогню, засипка його землею, заливка водою(хімікатами), створення загороджувальних і мінералізованих смуг, пуск зустрічного вогню(відпал).

Відпал частіше застосовується при великих пожежах і недоліку сил і засобів для пожежогасінні. Він розпочинається з опорної смуги(річки, струмка, дороги, просіки), на краю якої, зверненому до пожежі, створюють вал з горючих матеріалів(суччя вітролому, сухої трави). Коли починає, відчувається тяга повітря у бік пожежі, вал підпалюють спочатку навпроти центру фронту на ділянці 20-30 м, а потім після просування вогню на 2-3 м і сусідні ділянки. Ширина випалюваної смуги має бути не менше 10-20 м, а при сильній низовій пожежі - 100 м.

Гасіння лісової верхової пожежі здійснювати складніше. Його гасять шляхом створення загороджувальних смуг, застосовуючи відпал і використовуючи воду. При цьому ширина загороджувальної смуги має бути не менше висоти дерев, а випалюваною перед фронтом верхової пожежі - не менше 150-200 м, перед флангами - не менше 50 м. Степові(польові) пожежі гасять тими ж способами, що і лісові.

Гасіння підземних пожеж здійснюється в основному двома способами. При першому способі навколо торф'яної пожежі на відстані 8-10 м і його кромки риють траншею(канаву) глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою.

Другий спосіб полягає в пристрої навколо пожежі смуги, насиченої розчинами хімікатів. Для цього за допомогою мотопомп, оснащених спеціальними стволами-списами(голками) завдовжки до 2 м, в шар торфу згори нагнітається водний розчин хімічно активних речовин змочувачів (сульфанол, пральний порошок та ін.), які в сотні разів прискорюють процес проникнення вологи в торф. Нагнітання здійснюють на відстані 5-8 м від передбачуваної кромки підземної пожежі і через 25-30 см один від одного.

Цей спосіб з метою підвищення продуктивності, мабуть, можна удосконалити, проклавши на ділянці 100-200 м спеціальний пожежний рукав з відведеннями для підключення поживних шлангів-голок, заздалегідь встановлених в ґрунті. Одна пожежна машина з комплектом голок(300-500 шт.) і рукавів може переміщатися уздовж кромки підземної пожежі і нагнітати розчин.

Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.

При гасінні пожеж особовий склад формований піддається дії диму, а також оксиду(окисли) вуглецю. Тому при високій концентрації оксиду вуглецю(більше 0,02 мг/л, що визначається за допомогою газосигналізатора) роботи повинні проводитися в ізолюючих протигазах або що фільтрують з гопколитовыми патронами.

Знаходячись в лісі

ПОТРІБНО:

- призначати вогнищ, відповідальних за пожежну безпеку;

- малі вогнища пожежі гасити, закидаючи піском, землею, заливаючи водою, затоптуючи ногами;

- при непрямих ознаках пожежі оглянути місцевість з піднесеної точки, встановити вогнище і напрям поширення пожежі;

- відшукати на карті пожежобезпечні місця: великі водойми, скелі, льодовики, великі річки і ін.;

- йти від пожежі тільки в навітряну сторону, обходячи вогнище збоку;

- ховатися від пожежі на островах і мілинах озер, оголених ділянках, льодовиках, скелях;

- при наближенні пожежі змочити одяг і лягти у воду на мілководді;

- захистити дихальні шляхи за допомогою мокрої тканини;

- відкриті ділянки тіла обмотати мокрою тканиною;

- позбавитися від плавкого і легкозаймистого одягу.

Не МОЖНА:

- розводити вогнища в пожежонебезпечних місцях;

- порушувати правила облаштування костровища;

- залишати вогнища без нагляду чергових;

- покидати місце правила, не переконавшись, що вогнище загашене;

- підпалювати ліс з метою подання сигналу лиха;

- при відході від пожежі зупинятися в місцях сумнівної безпеки;

- побоюючись пожежі, в ступені і пустелі намагатися випалювати павуків на місцях ночівель, залишати вогнище без нагляду.

Лекція 4. Семінарське зайняття 2. Характеристика природних геологічних, гідрологічних, атмосферних процесів і явищ. Вражаючі чинники, характер їх проявів на людей, тварин, рослин, об'єкти економіки.

Зміст:

1. Природні літосферні(геологічні) небезпечні явища - землетруси(визначення, причини, сейсмічна активність, типи геологічних розломів, основні параметрів, характеристики, шкали виміру інтенсивності, трудності прогнозу, дії населення), виверження вулканів(визначення, причини, типи, дії населення), зсуви, сели, обвали, лавина.

2. Природні гидросферные(гідрологічні) небезпечні явища - повінь, підтоплення, цунамі

3. Природні атмосферні(метеорологічні) небезпечні явища - урагани, циклони, бурі, штормові вітри, шквали, смерчі(торнадо), сильні опади, посухи, тумани, ожеледь, заметілі, заморозки, морози, грози

4. Природні пожежі - лісові, торф'яні, степові.

Тестові завдання:

1. Вкажіть номер неправильної відповіді. Землетрус - це підземні поштовхи і коливання земної поверхні, що виникає у вигляді раптового зміщення і розривів в земній корі або верхній мантії і що передається на більшу відстань у вигляді пружних хвиль. Це сильне коливання земної кори викликане:

1. Тектонічними(зміщення гірських мас в земній корі в результаті процесів, що гірничоутворюються)

2. Вулканічними(внаслідок виверження вулканів)

3. Обвальними(внаслідок обвалення підземних порожнеч, що утворилися при розмиванні водою землі)

4. Тектонічними - підводними(внаслідок зміщення в земній корі під водою, що викликає морські хвилі - цунамі)

5. Технократними причинами

6. Технологічними причинами