Серозне запалення

Серозне запалення характеризується утворенням серозного ексудату, по своєму складу подібного із сироваткою крові (serum – сироватка). Серозний ексудат – це водяниста, злегка мутнувата рідина з жовтуватим або червонуватим відтінком, яка містить від 3 до 8% білків (альбумінів і глобулінів), а також невелику кількість лейкоцитів і макрофагів (можливі поодинокі еритроцити). Від транссудату (набрякової рідини) він відрізняється вищим вмістом білків і клітинних елементів.

Починається запалення з альтернативних змін відповідної тканини, розвитком запальної гіперемії, підвищенням проникності стінок судин. Через стінки судин внаслідок підвищення їх проникності виходить рідка частина крові з розчиненими в ній солями і низькомолекулярними білками (альбумінами і глобулінами) та невеликої кількості формених елементів (лейкоцитів).

Етіологія серозного запалення різноманітна, воно може виникнути під дією різних факторів: термічних (опік, відмороження); хімічних – при дії кислот, лугів, бойових отруйних речовин, рослинних (кропива) і тваринних (бджолиний, зміїний) отрут; біологічних (збудників інфекційних та інвазійних хвороб; механічних (удари, травми); алергічних (при ідеосинкразії, алергічних хворобах).

За перебігом серозне запалення буває гострим, рідше підгострим і хронічним.

За локалізацією запального процесу розрізняють 3 форми серозного запалення:

1. серозно-запальний набряк;

2. серозно-запальну водянку;

3. бульозну форму серозного запалення.

Серозно-запальний набряк характеризується скупченням серозного ексудату в пухкій сполучній тканині: у підшкірній і міжм'язовій клітковині, в стромі різних органів, в сполучнотканинній основі слизових оболонок. Ексудат просочує проміжну сполучну тканину органів, що і обумовлює їх серозно-запальний набряк.

Макроскопічно відмічають збільшення органу або тканини в об’ємі, потовщення строми органів, тістоподібну або студнеподібну консистенцію, різке почервоніння і наявність окремих крововиливів у запаленій ділянці, стікання з поверхні розрізу водянистого ексудату.

Мікроскопічно відмічають розширені, переповнені кров'ю судини, паренхіматозні клітини і колагенові волокна сполучної тканини розсунені серозним ексудатом, що має вид блідо-рожевої гомогенної маси (при фарбуванні гематоксиліном та еозином), яка містить невелику кількість лейкоцитів і макрофагів. У печінці серозна рідина накопичується в просторах Діссе, у патологічних просторах, що виникають при накопиченні ексудату між стінкою синусоїдних капілярів і печінковими балками; у міокарді між м'язовими волокнами; у легенях – у порожнині альвеол; у нирках – у просвіті капсули Боумена-Шумлянського. У слизових оболонках серозний ексудат виявляється в підслизовій оболонці і у власному шарі або виходить на поверхню слизової, домішуючись до слизу (серозний катар). Прикладами серозно-запального набряку можуть служити серозне запалення підшкірної клітковини при набряковій формі пастерельозу великої рогатої худоби, при злоякісному набряку, підгострій формі бешихи свиней, брадзоті овець, набряковій хворобі свиней і т.д.

При звичайному набряку, на відміну від запального, відсутня або менш виражена гіперемія, немає крововиливів, а також альтеративних і проліферативних змін.

Серозно-запальна водянка характеризується запаленням серозних оболонок, утворенням на їх поверхні серозного ексудату, який накопичується в природних порожнинах організму: плевральній, черевній, перикардіальній, порожнинах суглобів, мозкових шлуночках, під м'якими оболонками мозку. Серозні оболонки повнокровні, дещо набряклі, тьмяні, злегка шорсткі внаслідок десквамації мезотелію, з окремими краплинними і плямистими крововиливами. При трупній транссудації і звичайній водянці серозні оболонки гладкі, блискучі, без крововиливів, транссудат жовтуватого або червонуватого кольору, прозорий. Гістологічно на серозних оболонках виявляється набрякання, відторгнення мезотелію, гіперемія судин, набряк і клітинна (лейкоцитами і гістіоцитами) інфільтрація серозної оболонки.

У завершенні гострого перебігу зміни зникають, відбувається розсмоктування ексудату з наступною повною регенерацією. При хронічному перебігові можуть утворитися спайки між серозними листками або навіть повне зарощення порожнини сполучною тканиною – облітерація.

Приклади серозно-запальної водянки: серозний плеврит, перекардит, перитоніт, серозні артрити, бурсити.

Бульозна форма (bulla – кулька, опуклість) серозного запалення характеризується накопиченням серозного ексудату в епідермісі шкіри і в епітелії слизових оболонок кутанного (шкірного) типу (ротова порожнина, передшлунки). При цьому утворюються різного розміру пухирці, наповнені водянистою, злегка мутнуватою рідиною: дрібні пухирці (імпетиго) спостерігаються при герпесі, більш крупні – везикули (при віспі), афти при ящурі, при механічних подразненнях (водяні мозолі). При віспі везикули утворюються внаслідок балонної дистрофії епітеліальних клітин –балонізуюча форма серозного запалення.

Завершення. При асептичному перебігові відбувається розсмоктування ексудату і повна регенерація ушкодженої ділянки. При проникненні в пухирці мікрофлори може розвинутися гнійне запалення, при “чорній” віспі – геморагічне запалення.

Серозне запалення може виникати вторинно навколо вогнищ інших видів запалення (навколо туберкульозних, гнійних, фібринозних та ін.. і називається в такому разі перифокальним запаленням (пері – навколо фокусу).

Серозне запалення може набувати змішаного характеру і переходити у важчі форми – в серозно-фібринозне, серозно-гнійне, серозно-геморагічне при зміні характеру запального агента, збільшенні тривалості його дії та інтенсивності запалення.

Завершення серозного запалення частіше сприятливе. Гіперемія, ексудація, еміграція клітин поступово затухають, ексудат розсмоктується, відбувається повна або неповна регенерація.

У завершенні хронічного серозного запалення може відбутися формування спайок і зарощування порожнин (облітерація) при серозно-запальній водянці. При серозно-запальному набряку може відбутися розростання сполучної тканини, ущільнення і атрофія паренхіми уражених паренхіматозних органів.

Серозне запалення небезпечне для життя тварини при локалізації великої кількості серозного ексудату в життєво важливих органах: серцевій сорочці, плевральній порожнині, легенях, мозкових шлуночках.