Види іонізуючих випромінювань

Альфа-випромінювання є потоком ядер атомів гелію, що називаються альфа-частками і мають високу іонізуючу здатність. Проте проникаюча здатність їх дуже низька. Довжина пробігу альфа-частки в повітрі складає всього декілька сантиметрів (не більше 10 см), а в твердих і рідких речовинах ще менше. Звичайний одяг і засоби індивідуального захисту повністю затримують альфа-частки і забезпечують захист людини. Альфа-частки украй небезпечні при попаданні в організм, що може привести до внутрішнього опромінення. Бета-випромінювання - це потік швидких електронів, що називаються бета-частками, що виникають при бета-розпаді радіоактивних речовин. Бета-випромінювання має меншу іонізуючу здатність, ніж альфа-випромінювання, але велику проникаючу здатність. Одяг вже не може повністю захистити, треба використати будь-яке укриття. Це буде набагато надійніше.

Гамма-випромінювання має внутрішньоядерне походження і є електромагнітним випромінюванням, що поширюється із швидкістю світла. Воно має дуже високу проникаючу здатність і може проникати через товщу різних матеріалів. Гамма-випромінювання представляє основну небезпеку для життя людей, іонізуючи клітини організму. Захист від нього можуть забезпечити тільки притулки, протирадіаційні укриття, надійні підвали і льохи.

Нейтрони утворюються в зоні ядерного вибуху в результаті ланцюгової реакції ділення важких ядер урану - 235 або плутонію - 239 і є електрична нейтральними частками. Під впливом нейтронів атоми кремнію, натрію, що знаходяться в ґрунті, магнію та ін. стають радіоактивними (наведена радіація) і починають випромінювати бета - і гамма-промені.

Методи виявлення іонізуючих випромінювань

Виявлення іонізуючих випромінювань ґрунтується на їх здатності іонізувати і збуджувати атоми і молекули середовища, в якому вони поширюються. Такі процеси змінюють фізико-хімічні властивості опромінюваного середовища, які можуть бути виявлені і виміряні.

До таких змін середовища відносяться:

• зміна електропровідності речовин (газів, рідин, твердих матеріалів);

• люмінесценція (світіння) деяких речовин;

• засвічування фотоплівок;

• зміна кольору, забарвлення, прозорості, опору електричному струму деяких хімічних розчинів та ін.

Узявши за основу ці явища, для реєстрації і виміру іонізуючих випромінювань використовують фотографічний, хімічний, сцинтиляційний і іонізаційний методи.

Фотографічний метод

Фотографічний метод ґрунтований на вимірі міри почорніння фотоемульсії під впливом радіоактивних випромінювань. Гамма-промені, впливаючи на молекули бромистого срібла, що міститься у фотоемульсії, вибивають з них електрони зв'язку. При цьому утворюються найдрібніші кристали срібла, які і викликають почорніння фотоплівки при її прояві.

Порівнюючи почорніння плівки з еталоном, можна визначити отриману плівкою дозу опромінення, оскільки інтенсивність почорніння пропорційна дозі опромінення.

Хімічний метод

Хімічний метод ґрунтований на визначенні змін кольору деяких хімічних речовин під впливом радіоактивних випромінювань. Так, наприклад, хлороформ при опроміненні розпадається з утворенням соляної кислоти, яка, накопичившись в певній кількості, впливає на індикатор, доданий до хлороформу. Інтенсивність фарбування індикатора залежить від кількості соляної кислоти, що утворилася під впливом радіоактивного випромінювання, а кількість соляної кислоти, що утворилася, пропорційна дозі радіоактивного опромінення. Порівнюючи забарвлення розчину з наявними еталонами, можна визначити дозу радіоактивних випромінювань, що впливали на розчин. На цьому методі ґрунтований принцип роботи хімічного дозиметра ДП- 70 МП.