2014_03_лютий_tezy круглого столу_KTM

Головною метою виробництва сучасного аудіовізуального продукту є збільшення глядацької аудиторії, а показником кількості останньої є система оцінювання – рейтинги. (Рейтинг – це кількість реально зафіксованих глядачів або слухачів та її співвідношення до загальної чисельності потенційної аудиторії, тобто населення країни або того регіону, на яких розрахований даний аудіовізуальний продукт.

Продюсерська діяльність завжди пов’язана із ризиками, тому продюсер зобов’язаний застрахувати як сам проект, так і себе, і зробити всі необхідні страхування всіх співробітників і обладнання.

Аудіовізуальна продукція – витратна, праце містка, технологічна індустрія з колективною формою виробництва, у якій зайнята велика кількість творчих, виробничих і адміністративних професій.

Отже, головними етапами продюсерського проекту є:

1.Ідея, концепція (розробка проекту);

2.План (предпродашн);

3.Зйомка (продакшн);

4.Робота з готовим продуктом (постпродакшн);

151

Завершення проекту і його просування на екрани, в ефір.

Кожен з цим головних етапів у свою чергу має власні стадії, для яких характерні індивідуальні особливості роботи. Вони залежать від багатьох факторів, а насамперед від того, яким є проект – комерційним або гуманітарним, культурологічним, великоабо мало бюджетним, постановочним або документальним і таке інше.

Найважливішим є формування задуму (ідеї) проекту. Перетворення ідеї у синопсис, а потім у сценарій - завдання сучасного продюсера. Придбання авторських прав – вже правова область. Кошти за придбання прав на сценарій або художній твір – перші витрати продюсера, які повинні бути включені до кошторису проекту. Саме з літературного сценарію продюсер отримує всю художню, виробничу, економічну , фінансову інформацію. Літературний сценарій редагується, обговорюється і повинен бути перетворений у якісний аудіовізуальний контент. Найкраще довірити написання сценарію професійному сценаристу, і це друга головна витрата продюсера.

Авторські права на аудіовізуальний твір відповідають виключно існуючому у державі законодавству, зокрема

152

Закону «Про авторське право і суміжні права». Авторами аудіовізуальної продукції є сценаріст, режисер, композитор і художник. Продюсер не володіє авторським правом окрім права у титрах, але майже завжди, коли продюсер починає працювати над проектом, він заключає з усіма творчими співробітниками Авторську угоду, за якою автор передає продюсеру власне право на зазначений твір (аудіовізуальний продукт), адже саме продюсер бере на себе всю відповідальність і всі ризики, пов’язані із складним процесом аудіовізуального виробництва.

Основою любого аудіовізуального проекту є економічна база його продюсування. Економічна база аудіовізуального проекту забезпечує організаційну, технологічну, виробничу, фінансову і маркетингову діяльність; визначає стратегічний менеджмент, інтелектуальну аудиторію, авторів тощо; здійснює бізнеспланування проекту та його керівництво, кошторис тощо; визначає джерела фінансування.

Джерела фінансування аудіовізуальної продукції можуть бути такими:

1.Бюджетне фінансування (державні кошти);

2.Муніципальні кошти;

153

3. Абонентська платня (для кабельного, супутникового телебачення, і громадського ТВ);

Кошти з фондів компаній телерадіомовників; Доброчинні пожертви; Спонсорство (розповсюджений засіб фінансування

телепрограм, при чому спонсор не може впливати на зміст і час розміщення телепрограми. Спонсорами не можуть бути фізичні особи, які виробляють товари або надають послуги, реклама яких заборонена законодавством. Діяльність регулюється Законом «Про рекламу»);

Меценатство (добровільні пожертви фізичних осіб або фондів);

Змішане фінансування (таким чином в України розповсюджене виробництво фільмів, коли 10-30 відсотків вартості продукту фінансує держава на конкурсній основі, інші кошти залучає продюсер з різних джерел).

Два головних документи, які визначають всі аспекти виробництва та просування аудіовізуального продукту – це бізнес-план і фінансовий план продюсера. Бізнес план – найважливіший документ, одна з форм планування, план дій, і єдиної форми його складання не існує. Любий бізнес план складається з кількох самостійних планів:

154

маркетингового (вивчення ринку, ціноутворення), організаційного (вимоги до кадрів, зарплата, інше), виробничого (строки виробництва та його головні етапи), фінансовий – баланс коштів (приходи і витрати). У додатках до бізнес-плану надаються ліцензії, копії документів, угод, контрактів, інші важливі папери.

Найважливішими аспектами бізнес-плану проекту є стратегія маркетингу і фінансовий план продюсера.

Управління фінансами в аудіовізуальній сфері здійснюється за рахунок власних коштів (уставний фонд, внески, акції, цінні папери), додаткового капіталу, прибутків компанії, а також за допомогою позикових і притягнених засобів (кредити, прокат, інші прибутки).

У сучасному аудіовізуальному бізнесі існують такі види фінансування: інвестиційний (максимізація прибутку на вкладені кошти за умовою жорсткого контролю за їх витратою), інвестори (повно правні партнери проекту, власники майна та обладнання, яке купується на їх кошти), спонсорство – фінансування в обмін на рекламу, PP (Product Placement) – розміщення товару у кадрі, так звана прихована реклама. Ще сюди можна додати гранти - безвідплатна цільова субсидія на конкурсній основі. Але гранти зазвичай

155

виділяються лише на соціально важливі проекти і цей засіб фінансування не стосується комерційного продукту.

Існують різні види телета кінопроектів та види їх проектування (креативний, технічний, організаційний, інші синтетичні форми), а також різні класи проектів (моно, мульті, мега). Проекти також відрізняються за строками реалізації (власні, сері альні, циклічні). Всі вони мають власні нюанси виробництва та розповсюдження.

Головники дійовими особами (учасниками) проекту завжди є ініціатор (автор ідеї), замовник та фінансовий партнер. А першим виконавцем та відповідальною особою – головний або керівний продюсер любого сучасного аудіовізуального проекту.

Порожна Світлана Геннадіївна

Інститут телебачення, кіно і театру Київського міжнародного університету

Роль відомого педагога у вихованні молодого покоління режисерів

На замовлення Державного комітету з радіомовлення

156

та телебачення у 1969 р. в Київському державному інституті театрального мистецтва імені (КДІТМ) І.К. КарпенкаКарого було вперше здійснено прийом на курс режисури телевізійного фільму. А вже з 13 лютого 1970 року Вадим Львович Чубасов починає викладацьку діяльність в цьому вищому навчальному закладі, за сумісництвом − у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті журналістики (кафедра телебачення і радіомовлення) та в Інституті підвищення кваліфікації Держтелерадіо України.

Практик з великим стажем, він розробив разом із професором В.Б. Кісіним навчально-методичні комплекси з великої кількості базових для телевізійників навчальних дисциплін. Так, лише в КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого В.Л. Чубасов читав такі курси: «Режисура кіно і телебачення» (лекційний курс, розрахований на 5 років, з нього ж він також проводив і семінарські, практичні та лабораторні заняття); «Майстерність актора» (лекційний курс, розрахований на 3 роки, а також практичні та лабораторні заняття); «Історія режисури театру, кіно та телебачення»; «Історія драматургії»; «Монтаж в кіно і телебаченні» та інші.

157

З окремих предметів до В. Чубасова не було підготовлено навіть систематизованої програми. Великим надбанням для вітчизняної системи мистецької освіти стали спецсемінари «Теоретична спадщина С.М. Ейзенштейна та сучасні проблеми сучасних побудов фільму» й «Актуальні проблеми теорії та практики телебачення», розроблені ним на основі власного практичного й наукового інтересу, тривалих емоційних та палких суперечок із колегами й наставниками (зокрема, з другом, заслуженим діячем мистецтв України, першим професором телебачення в Україні В.Б. Кісіним).

Багато часу і зусиль віддав В.Л. Чубасов керівництву курсовими та дипломними роботами з навчальних курсів «Режисура кіно і ТБ» та «Майстерність актора».

Багато робіт, підготовлених учнями В.Л. Чубасова під його керівництвом, мали шалений успіх. Ось лише деякі зі спектаклів, поставлених майстром зі своїми випускниками, які підтверджені документальними матеріалами, і кожен з них був неповторний, незабутній:

1972 – Ф. Дюренматт «Аварія» (режисер-педагог);

1973 – Роуз «Дванадцять розгніваних чоловіків»

158

(автор перекладу, режисер-педагог та постановник);

1975 – В. Шекспір «Король Річард III» (режисерпостановник);

1978 – Ф. Менлі «Подорож найкраща в світі» (режисер-педагог та постановник);

1979 – Б. Брехт «Страх та відчай у Третій імперії» (режисер-педагог та постановник);

1979 – Ж. Ануй «Жайворонок» (автор перекладу, режисер-педагог та постановник);

1983 – О. Соколова «Фантазії Фарятьева» (режисерпостановник);

1984 – О. Пушкін «Скупий лицар» (режисер-педагог та постановник);

1993 – М. Гоголь «Одруження» (режисер-педагог та постановник) [24, с. 2].

У 1970 – 1974 роках В.Л. Чубасов здійснює керівництво (спільно з Р.Р. Єфіменком) майстернею режисури телевізійного фільму. У цей же час він виконує обов’язки заступника завідуючого кафедрою майстерності актора та режисури кіно. Тобто, у його творчу й наукову

159

орбіту втягується велика кількість обов’язків і нових напрямів діяльності, його вплив на процес підготовки майбутніх фахівців для телебачення стає більш відчутним.

У1973 – 1975 роках Вадим Львович Чубасов займається методичною організацією та підготовкою до відкриття нової спеціалізації, вперше в Радянському Союзі

–«Режисура телебачення». Саме на плечі В. Чубасова лягає створення навчального плану, програм з профільних дисциплін, кваліфікаційної характеристики майбутніх фахівців тощо.

З 1975 року розпочався набір студентів за новою в Україні спеціалізацією «режисура телебачення» (на денній формі навчання – взагалі вперше в Радянському Союзі). Відтоді підготовка фахівців цієї спеціалізації не припинялася. На сьогодні вже відбулося 30 випусків (185 випускників), а біля початків стояв В. Л. Чубасов.

У1985–1987 роках В.Л. Чубасов був завідуючим кафедрою режисури кіно і телебачення. На той час В. Чубасов, разом із В. Кісіним, М. Мерзлікіним становили педагогічну основу кафедри.

Пізніше у 1988 – 1989 роках він здійснює організаційну й методичну підготовку до відкриття заочної

160