13 Ленін в. Твори. - т.20. - с.28.

Дослідника вражала величезна працездатність Драгоманова. Він культивував раціональну стратегію діяльності, повагу до наукової аргументації і методології вивчення суспільних явищ, намагався відкрити нові шляхи збагачення науки достовірними фактами, їх системним дослідженням. Разом з цим, хибним бачиться уявлення про Драгоманова як жерця науки, який священодіяв у своєму храмі - кабінеті, але долею обставин змушений був залишати академічні вправи і втручатись у політичні відносини. Його якості вченого і політика, дослідника та ідеолога були різними проявами цілісної натури. Важко зрозуміти драгомановську спадщину, роблячи наголос, а тим більше протиставляючи одну його творчу властивість - іншій. Для нас найважливішими виявами творчості Драгоманова є його діяльність як політичного теоретика, мислителя, ідеолога. Дослідженню саме цих аспектів і присвячена дисертаційна робота.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось у відповідності з тематикою наукової роботи кафедри Всесвітньої історії та міжнародних відносин та кафедри політології та соціології Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича в рамках комплексної теми: “Питання соціально-економічної, політичної історії та міжнародних відносин країн Європи та Північної Америки”.

Мета роботи - проаналізувати політичні ідеї та теоретичні концепції Драгоманова як феномен суспільно-політичного життя України, впливове ідеологічне явище в суспільно-політичному розвитку Російської імперії та Австро-Угорщини останньої третини ХІХ ст.

Об’єкт дослідження - науково-теоретична, літературна спадщина Драгоманова, його громадсько-політична діяльність.

Предмет дослідження - драгомановські теоретичні погляди, політичні ідеї, програми соціально-політичних перетворень і національного визволення.

Мета роботи, об’єкт і предмет дослідження визначили такі завдання:

Вивчити основні аспекти теоретичної спадщини М. Драгоманова.

Проаналізувати формування та розвиток політичної програми Драгоманова, яку він розробляв для потреб українського національного руху.

Розглянути теоретичні погляди мислителя на національне питання, зокрема, на проблеми формування української нації, інших “бездержавних” націй Східної Європи.

Визначити оригінальний внесок ученого і громадського діяча у зміну парадигм української національної ідеології, зокрема, у трансформацію “слов’янської ідеї”, його бачення реформаційно-протестанського шляху модернізації українського суспільства.

Розкрити новаційний характер, теоретичні переваги і недоліки драгомановського бачення взаємин народів Східної Європи, засобів розв’язання спірних питань.

Розв’язати комплекс проблем, пов’язаних з драгомановською концепцію федералізму та особливостями його ставлення до ідеалу національної державності тощо.

Дослідник також прослідковує долю драгомановських передбачень, оцінок розвитку провідних тенденцій сучасності. Прогнози та програмні цілі Драгоманова дозволяють аналізувати і переваги його інтелекту, і обмеження його наукового методу, суб’єктивність вибору принципових засад, на яких вчений вибудовував свої політичні концепції, власну філософію політичного пізнання та практичної діяльності.

Провідною темою дослідження є розвиток драгомановських політичних ідей, програмних накреслень, в яких відбивалась зміна творчих орієнтирів мислителя, врахування ним еволюції українського політичного руху, динаміки розвитку російського суспільства, політичної системи Австро-Угорщини, міжнародної політики в Європі. Різноманітність сюжетних ліній, поважний обсяг драгомановської літературної спадщини накладають певні обмеження щодо реалізації задуму - аналізу політичних ідей Драгоманова в їх національному та європейському контексті. Ця різноманітність спонукає до обмежень у виборі провідних тем, першочергових проблем, які розглянуті у дисертації. Ці ж обставини визначили критерії відбору проблемних сюжетів, якими керувався автор.

Методи дослідження. В основу дослідження було покладено принципи історизму та раціональної, об’єктивної реконструкції політичної спадщини Драгоманова як явища політичної думки, що формувалось і визначалось спершу російським та українським, а надалі переважно українським та загальноєвропейським інтелектуальним та політичним контекстом. Автор використовував історико-проблемний метод, водночас застовував порівняльний аналіз, метод текстологічного аналізу тощо. Дослідник намагався поєднати методологічні підходи історичної науки та політологічних дисциплін, передовсім, політичної теорії та історії політичної думки. Все це й визначало вибір окремих напрямків дослідження, методологічні орієнтири автора.

Автор усвідомлював як переваги, так і небезпеки такого міждисциплінарного підходу. Щодо останніх, він намагався мінімалізувати їх вплив на якість дослідження тим, що запропонована праця написана в жанрі інтелектуальної історії.

Під час проведення дослідження дисертанту довелось вирішувати декілька важливих проблем методологічного характеру. По-перше, з’ясовувалося, якими були визначальні фактори впливу на формуванні ідей Драгоманова: впливи сім’ї та оточення, досвід вченого, викладача, що спирався на історичну спадщину античної цивілізації, середьовічної Європи, на вивчення історії Росії, Австро-Угорщини, минулого українського народу, аналіз поточної європейської політики тощо. Чи визначальними для Драгоманова були пошуки власного місця у історичному процесі? Наскільки на ідейну позицію вченого впливали “зворотні зв’язки”, його політичні експерименти з утворення “громадівського” руху в Україні, його спроби політизувати діяльність земсько-ліберальної опозиції в Росії, намагання створити плацдарм для всеукраїнської політичної акції в Галичині? На нашу думку, в різні періоди життя та творчості Драгоманова вплив цих та інших факторів був нерівномірним. Зокрема, в останнє десятиріччя діяльності вченого і громадського діяча саме Галичина посідає все більше місце у творчості Драгоманова. Від неї він очікує результатів, яких не міг досягти в Наддніпрянській Україні, в Росії, в інших регіонах Східної Європи. Отже, можна говорити не лише про еволюцію поглядів Драгоманова, але й про зміни його інтелектуального середовища.

Суттєвою методологічною проблемою, яка постала перед дослідником, була проблема цілісності чи незавершеності, динамізму чи ригідності світогляду Драгоманова. Те, що окремим дослідникам здавалось недоліком світобачення Драгоманова, нерідко виявляється його адекватною реакцію на суперечливість самої дійсності. Саме вона викликала до життя драгомановські теоретичні зусилля, надавала їм сенс і значимість. Маємо на увазі, наприклад, тезу І.Лисяка-Рудницького про “синкретичність” думки Драгоманова. Драгоманову доводилось шукати відповідні “ключі”, за допомогою яких він намагався “відкрити двері” новим явищам в українському інтелектуальному, соціальному та політичному житті. Так само вважається можливим пояснити і деяку суперечність між намаганнями Драгоманова сприяти утворенню української партійної організації на західноєвропейських взірцях і тієї ролю надпартійного ідеолога, яку він охоче приймав на себе. Це відбувалось і тому, що він не бачив ще можливості відмовитись від позиції загально-національного будителя в ім’я пропаганди та організації на суто партійних засадах. Отже, до певної міри, на його діяльність впливали консервативні фактори.

Інша методологічна проблема походить з того, що розквіт творчості Драгоманова припадає на роки еміграції. Тоді він утворює і оприлюднює свої основні теоретичні, науково-популярні та публіцистичні твори, політичні програми. Дослідники сперечаються про те, як саме вплинуло на теоретичну вартість праць вченого і громадського діяча становище емігранта. Чи стало воно негативним фактором, чи навпаки, дозволило Драгоманову аналізувати українську, східноєвропейську дійсність з позицій належної наукової відстороненості? Автор вважає, що теза про негативний вплив емігрантського становища на якість драгомановського теоретичного аналізу не має під собою достатніх підстав.

На відміну від представників тогочасної національної інтелігенції, які здебільшого не виходили за межі гурткових політично-теоретичних рефлексій та дискусій, Драгоманов наближався до утворення цілісної системи поглядів на державу і право, на суспільство та політичну діяльність. Особливо сприятливим для розвитку його ідей було те, що громадський діяч не мав “над собою” царських чи цісарських цензорів і жандармів, був вільний від того “внутрішнього цензора”, який травмував духовність українців. Навряд чи досяг би він цього, залишаючись в Австро-Угорщині, не кажучи вже про Російську імперію.

Драгоманова вигідно відрізняло те, що він намагався не відкладати реалізацію своїх політичних проектів “на потім”. Прагнення до практичних результатів, його прагматизм становлять особливість драгомановського теоретичного аналізу політичної дійсності. Саме тому його ідеї, що претендували на практичну значимість, набагато легше перевіряти на наукову, теоретичну вартість, що й намагається зробити дослідник.

Наукова новизна одержаних результатів. До проблем дослідження, які проаналізовані дослідником з нових позицій, відносимо аналіз поглядів Драгоманова на державність і державний устрій, на національну ідею та національний рух, на демократичні шляхи розв’язання національних проблем. Виходячи з недостатнього ступеня наукової розробленості, критичної оцінки якості дослідницької праці, проробленої попередниками, вперше широко розкрито такі питання, як драгомановське бачення слов’янської ідеї, суттєво доповнено і уточненно теоретичний аналіз його федералістської концепції, етапи, фактори та напрямні її еволюції. Не має прецендентів у вітчизняній та зарубіжній історіографії розгляд політичної етики Драгоманова, аналіз особливостей його європоцентристської концепції суспільного розвитку, насамперед, у частині церковно-суспільних стосунків тощо.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дослідження дозволяють уточнити й доповнити теоретичний, історіософський та історіографічний аналіз української, російської та східноєвропейської суспільно-політичної думки другої половини ХІХ ст. Вони можуть бути впроваджені у викладання курсів історії Східної Європи, історії Росії, історії України та відповідних курсів й спецкурсів з історії української та російської політичної думки тощо. Вони мають певне теоретичне значення для формування нових методологічних підходів до проблем генези та розвитку модерних націй Східної Європи, можуть бути застосовані у теоретичній реконструкції становлення національних і соціальних рухів, у розкритті ролі вітчизняної інтелігенції у формуванні ідеології та політичних програм українського визвольного руху відповідного періоду. Запроповані у ході роботи автора над цим дослідженням теоретичні новації, як, наприклад, поняття “геополітична ідентичність” покликані стимулювати подальший розвиток науково-теоретичного апарату історичних та політичних наук. Отримані результати придатні для використання в інших сферах наукової та науково-педагогічної діяльності.

Специфічність об’єкту дослідження: драгомановської теоретичної спадщини, політичних ідей та концепцій Драгоманова, визначає й хронологічні рамки дослідження. Вони обмежені, насамперед, роками творчого життя Драгоманова. Втім, дотримання таких чітких хронологічних меж насправді умовне. Адже досліднику доводиться враховувати те, що Драгоманов звертався до ідей, історичних тем, політичних і філософських питань, які хвилювали людство від найдавніших часів до кінця ХІХ ст. Якщо додати сюди, що його ідеї і прогнози спрямовані в майбутнє, стає зрозумілим, наскільки можливе визначення чітких хронологічних рамок дослідження.

Важко категорично визначити і територіальні межі дослідження. Політичні ідеї Драгоманова, стосувались не тільки українських національних територій. Не були вони обмежені рамками Російської та Австро-Угорської держави. В цьому відношенні Драгоманов був тим “українцем-європейцем”, про необхідність появи яких він твердив, виховуючи нове покоління молоді в Галичині. Нерідко приклади, застереження, факти для своїх теоретичних роздумів Драгоманов брав із явищ політичного життя Північної Америки, з цивілізаційних надбань Азії тощо.

Дослідник пропонує власне розуміння спадщини М. Драгоманова - політичного теоретика, ідеолога, громадського діяча. Простежуючи основні моменти його теоретичної еволюції, автор усвідомлює, що спадщина Драгоманова - явище в значній мірі оригінальне в українській політичній думці і помітне у масштабах східноєвропейських інтелектуальних процесів. Воно продовжує привертати увагу дослідників, дозволяє вивчати та аналізувати його з різних ідеологічних засад. Кожне покоління науковців відкриває у творчому доробку Драгоманова те, чого не помічали попередники.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження пройшли різнобічну апробацію. Насамперед, на наукових конференціях, присвячених 150-річчю М. Драгоманова (Київ, травень та вересень 1991 року, Львів, грудень 1991 р.). Автор виступив з доповідями на ІІ (Львів, 1993), ІІІ (Харків, 1996) та ІV (Одеса, 1999) Конгресах Міжнародної Асоціації україністів. Автор також виступив з доповіддю на Семінарі Канадського Інституту українських студій, Університет Альберти (березень, 1999), на конференціях та “круглих столах” Інституту балканістики та слов’янознавства Російської Академії наук (Москва, травень 1992, червень 1994 рр.). Протягом 1990 - 2001 рр. дослідник виголосив низку доповідей та повідомлень на регіональних, всеукраїнських і міжнародних наукових конференціях і конгресах, які відбулися у Києві, Львові, Чернівцях тощо.

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 1 індивідуальній монографії: “Драма інтелектуала: політичні ідеї Михайла Драгоманова”, 35 наукових статтях і у 15 виданнях матеріалів та тез наукових конференцій.