Modulnye_Dublyazh

7) Комбінація нормального вдихання і видихання з усмоктувальним вдиханням через рот. Вдихайте нормально через ніс, поки легені не відмовляться більше приймати повітря, а потім втягуйте ротом стільки повітря, скільки можливо. Видихайте нормально через ніс.

8) Одностороннє наповнення половин легенів і видих. Вдихайте через ніс і нахиліть при цьому тіло вправо, так щоби ліва половина легенів наповнилася. Випряміть тіло і видихайте. Те ж саме проробляйте і навпаки.

9) Відкидання рук в сторони при прямому положенні тіла і вдихання. Протягування рук вперед і видихання.

10) Закласти руки за голову. Вдихання через ніс і відхилення ліктів назад з підніманням грудної клітини. Назад - і видихання.

Підготовка м*язів, резонаторів до процесу дубляжу

Поки існує найменше фізичне напруження в тілі, не може бути й мови про творчий вплив на глядача, про нормальний психологічний стан актора. Щоб домогтися вільному спілкуванню з глядачем або партнером, необхідно тренувати не тільки внутрішній апарат, але і зовнішній, тілесний, що відображає наше внутрішнє життя. Перетворення всього фізичного апарату в засіб виразності - це мистецтво, оволодіти ним можливо лише за умови повсякденної роботи над розвитком виразності тіла. Щоб виробити вміння рухатися виразно, потрібно займатися пластикою, сценічним рухом, фехтуванням, ритмікою, танцями і т. п.

Важливо звільнення м'язів від зайвих затисків, від непотрібної напруги під час зйомок. Майбутньому фахівцю необхідно виробити своєрідного «м'язового контролера», який несвідомо «включався» та допомагав би позбутися м*язової напруги.

Також, за рахунок відповідних вправ, необхідно «включити» резонатори тіла, без активної роботи яких неможлива нормальна робота мовного апарату.

Мовний апарат і слово.

Дихання починає звук за допомогою впливу на голосові зв'язки, змушує їх вібрувати, і, таким чином, виникають звукові хвилі. Початковий звук потім розширюється і поширюється по тілу і рухом або артикуляцією різних органів мовного апарату може бути оформлений у вигляді слів.

За допомогою дихальних вправ ви виявляєте свою вільну голосову енергію і резонуючі можності тіла. Тепер ви повинні перетворити цю енергію в слова, адже саме це впливає на слухача. Необхідно зрозуміти, як зв'язати голосову енергію з енергію слова. Наступним кроком буде навчання того, як рухати щелепами, губами та язиком, використовувати м'яке піднебіння; за допомогою їх м'язів ми вимовляємо голосні і приголосні звуки.

У будь-якому тексті актор повинен знайти специфічний такт слів і пов'язати його з особливостями приміщення, - тільки тоді його можна буде слухати без труднощів. Таким чином, ви повинні враховувати наступне:

1. Індивідуальні особливості мови.

2. Необхідність пристосувати ці особливості до приміщення.

3. Правильне положення голосних і приголосних, що буде потім впливати на резонанс голосу.

4. Як донести зміст слова до слухача.

Не існує абсолютно правильного способу вимовляти - все це індивідуальне явище. Якщо вимовляти кожен звук стандартно, то звук зовсім не обов'язково буде правильним, бо він формальний. Завдання не в тому, щоб згладити індивідуальні особливості мови. Проблема в тому, як поєднати особливості мови з вимогами тексту - це дуже тонка річ. Тут необхідно знайти «золоту середину» - загальноприйнятну норму вимови і тим самим пов'язати індивідуальні особливості мови і характер тексту. Але ви повинні переконатися, що саме це прийнятний варіант. Якщо у вас хороший слух, ви можете зробити це самі.

У актора може бути різкий і негнучкий голос, але якщо енергія знаходиться в слові, а слово вбирає в себе емоції і стремління і пов'язує їх воєдино, такий голос може бути привабливим, і нам приємно його слухати. Це знов-таки двосторонній рух: актор надає словам сенс, а вони повідомляють йому щось, якщо тільки він чує, що вони говорять. Ви повинні досліджувати і знати основні правила руху м'язів, відповідальних за формування слів, і переконатися в тому, що вони досить розвинені і здатні виробляти голосні і приголосні звуки з використанням правильної енергії, і досить гнучкі, щоб реагувати на найменші нюанси мови. Існує безліч способів модулювання, акцентування та виділення будь-якого слова.

У великому театрі або в маленькій студії звукове вираження вашої думки і почуття залежить від ясності слова. Очевидно, що те що відбувається у вашому тілі є частиною цього. У великій аудиторії необхідна велика сила і фрикція приголосних, тому потрібно буде вимовляти приголосні декілька довше звичайного. Чим могутніший голос вам необхідний, тим більша кількість приголосних треба інтонаційно розбити в слові. Якщо ви збільшуєте гучність голосу, ви спаплюжите мову, але, якщо ви збільшите кількість приголосних - мова стане виразною. Саме м'язова енергія в словах дозволяє зменшити гучність до мінімуму і разом з тим дозволяє чути слова. З іншого боку, в студії від вас вимагається більша точність, контроль і як можна менший інтонаційне виділення звуків. При меншій гучності вам буде потрібна більша еластичність звичайного голосового діапазону - і це дуже важке завдання. Щоб правильно вимовляти, м'язи повинні бути у вищій мірі чутливими. Природність мови може призвести до монотонності вимови.

Виявивши правильну енергію і встановивши контроль над цими м'язами, ви зрозумієте, що тепер слова виходять без зусилля і підпорядковані вашій волі. Ви зможете вільно розтягувати слова і прискорювати ритм мови.

Тепер ви повинні зрозуміти, де знайти цю енергію. Перш ніж звернутися до приголосних в цьому аспекті, з*ясуємо, що таке приголосний звук.

Приголосний - це звук, на якому зупиняється або затримується потік повітря або озвучений потік - на губах або на язиці. Для деяких приголосних необхідно м'яке піднебіння, а положення щелепи завжди має велике значення. Коли звуковий потік абсолютно зупиняється - це вибуховий приголосний, а якщо тільки частково - фрикативний приголосний. Крім того, вони можуть бути дзвінкими і глухими. Дзвінкі - коли зачеплені голосові зв'язки, глухі - коли зв'язки не зачеплені.

Голосний відрізняється тим, що потік повітря вільно проходить через рот і завжди озвучений. У формуванні голосного беруть участь губи, язик, однак щелепи та положення м'якого піднебіння особливо впливають на його якість. Одні голосні називаються чистими, інші - дифтонгами. Одні довгі, інші короткі.

Необхідно тренувати кожен м'яз окремо, для чого необхідно тримати рот відкритим.

Не треба поспішати. Швидкість прийде сама. Необхідно тільки відчути дію м'язів у всій її повноті. При проголошенні приголосних не можна зловживати тиском звукового струму, так само як і недооцінювати його значення. Крім цього, не слід забувати і про те, що м'язи не тільки відповідають за фізичне оформлення слова, але й мають свою власну природну вібрацію і резонанс - це сприяє більш об*ємному звучанню мови. Це особливо помітно при вимові парних приголосних:

П - б

Т - д

К - р

С - з

Ф - в

Ш - ж

Якість голосу забезпечується також правильним поєднанням голосних і приголосних. У цьому випадку звук і слово злиті.

Енергія, необхідна для проголошення слова - це енергія м'язова: іншого зусилля не потрібно. Будь-яка напруга шиї та горла зменшує ясність мови. Напруга - порожня, непотрібна енергія. Всі ті м'язи, які не використовуються в процесі мовлення, повинні бути розслаблені. Слова володіють власною енергією, тому вам немає необхідності виштовхувати їх. Виштовхуючи слова, ви позбавляєте їх значення, штучно обмежуєте їх.

Звук починається з дихання, озвучується і переходить в слово. Коли ідея, звук і слово зливаються воєдино, ви досягаєте ясності. Економлячи сили в процесі мовлення, ви пере ¬ стаєте використовувати акцентування слів. Скорочується практика акцентування приголосних, так як це збиває ритм слова. Відмовившись від подібного роду обмежень, ви відкриваєте для себе, що принцип позитивної енергії - це твердість без напруги.

Вільне володіння мовним та артикуляційним апаратом – неодмінна умова професійної майстерності актора дубляжу

Нерідко чуємо виразну вимову ненаголошених звуків Е та І, що, очевидно, можна пояснити намаганням якомога чіткіше відтворити зі сцени фонетичний зміст слова. Відомо, що ступінь наближення ненаголошеного Є до І та ненаголошеного І до Е не в усіх позиціях слова однаковий. Він залежить від темпу вимови, від характеру логічного та емоційного виділення складів і слів у цілому. І тому чітка вимова голосних е та и в ненаголошеиій позиції може бути оцінена як варіантна літературна сценічна вимова, наприклад: бачиш, передав, пишатися; весні, живеш, перелякався, рибалку; великий, легких, листа, мистецтва, перекладачка; збирати, одинадцять, перетворився, плети, починаю; забирай, перешкоди, принесете, тягнеш.

Інша річ акання, яке нерідко спостерігається в акторському мовленні. Найчастіше ця помилка трапляється в акторів, родом з Чернігівської та Полтавської областей: без агля́дки, бая́лася, вади́в, друка́ркаю, задаво́лений, касмона́втів, падря́пав; вана́, кали́, каме́дія, каха́ння, магла́, молада́, неспаді́вано, табі́.

Часом плутають у вимові И та І, що взагалі характерно для південно-західної діалектної практики. Так, часто чуємо: вин, мотоциклиста, настильки, пациєнтів, призвища, религійна; трагично, цивилізованими; педагогичні, психика, працивники, у тим.

Поширена в усному мовленні помилка в слові інтелегентний проникає в кіно та на театральну сцену .

Наголошений звук е у вимові акторів часто широкий, відкритий і довгий, що теж становить відхилення від літературної норми: пенсію, клей.

Одна з особливостей вимови приголосних звуків в українській орфоепії — це збереження їх дзвінкості в кінці слів і складів перед глухими приголосними. Однак це правило часто порушується в мовленні. Причому оглушують дзвінкі приголосні не тільки вихідці з південно-західного діалектного ареалу, а й актори інших областей. Так, оглушуються дзвінкі приголосні в кінці слів: виноград, вниз, писав; вихід, віз, спосіб; вигляд, через, штаб; гаразд, душогуб, заходь, рад; відповідь, зараз, осіб; — а також у середині слів: випадково, відбій, казки, передбачені, рідко, свідка; абсолютну, відпустка, підпис, швидко; відбиратиму, медсестра, тезка; будка, ворожкою, мотузка, підсумки; відкрила, зв’язки, слідчий.

Такого самого оглушення зазнають дзвінкі приголосні на початку слів: здавати, дбають; згадала, здатися; дбай — і на межі слів: під смереками, над полями; під соснами, перед дощем; з дорученням; з дороги, від полін. Як видно, найчастіше оглушуються звуки д та з, тому акторам необхідно в роботі над вимовою пам’ятати про це.

На відміну від усталених літературних норм вимови подовжених приголосних звуків в театрі чуємо неподовжені м’які приголосні в словах типу бажання, відділення, кохання, остання, перебування, ускладнення; дихання, опалення, полювання, речення; виховання, пробачення, розпорядження; відрядження, лушпиння, міркування, сумління; доручення, обвинувачення, рішення.

Вимовляють неправильно жит’я, с’м’іт’а; стат’а, чута без подовжених м’яких звуків. Те само маємо в словах облич а; волоса; зіл’а.

За сучасною орфоепічною нормою звук л перед е вимовляється у дещо пом’якшеному (але не м’якому) варіанті, тобто як так званий середній л. Саме в такій позиції спостерігаються відхилення в сценічному мовленні. Наприклад, м’яке л чуємо в словах електрик, клей, лекції, проблеми, тверде — Галею, лялечку.

Помилки трапляються й у вимові слів із палаталізованими звуками с і ц у суфіксах -ськ-, -цьк-. Так, твердо звучать звуки с і ц у словах Кольським, цісарський, босняцьких; громадянського, португальського; італійської, Старобільськ; китайська, російська.

Актори мають стежити і за правильною вимовою слів, що закінчуються на палаталізований звук ц, щоб не звучало модниц, танец; молодец, овец; переможец.

Значного поширення в сучасному сценічному мовленні набула діалектна вимова шо замість правильної літературної що. її, зокрема, використовують для мовної характеристики, підкреслюючи низьку культуру персонажа, рівень його освіти і т. ін. Однак якщо подібну вимову можна виправдати як характерологічний мовний засіб показу просторіччя, притаманного окремим образам, то зовсім неприпустимим і грубим порушенням норми є надто м’яка вимова цього слова.

Нерідко можна почути м’яку вимову губних звуків перед я, ю, є, що є порушенням орфоепічної норми, оскільки в українській мові губні вимовляються твердо. На письмі у словах пам’ятників, п’ятий, п’ятдесят; дев’ятсот; зв’язку; дев’ятій, люб’язність, на м’яті це позначається апострофом.

У мові акторів звучить, хоч і рідко, гортанний звук г замість проривного, задньоязичного ґ, і навпаки. Плутання вимови цих звуків: гвалт, гудзики, але інтеліґентна — пояснюється тим, що в українській мові буквою г позначають два звуки — г та ґ.

Не за одним правилом актори вимовляють африкати дж, дз, які звучать або як окремі д + ж, д + з: народжуватись, піджмурки; зраджували, ненавиджу; від’їжджають, погоджуйся, пораджу; виходжу, — або як фрикативні ж, з: знаходжу, приїжджай, ходжу; сиджу.

Варто звертати увагу на дотримання правильної вимови слів, в яких написання і вимова різняться. Йдеться, зокрема, про вимову звукосполучення ш’с’а замість правильного с’с’а в словах помиляєшся; тягнешся; подобаєшся, трусишся; гніваєшся, готуєшся і сполучення т’с’а замість ц’ц’а.

Спостереження над вимовою звукосполучень, які змінюються внаслідок асиміляції, показують, що відхилення від норми найчастіше спостерігається при вимові числівників. Так, писемна вимова переважає в словах вісімнадцятий, двадцять, п’ятдесят, п’ятнадцять, шістдесят, тридцятирічним.

Зрідка чуємо замість м’якого Т звук Ц в словах звуть, Катю, скажіть.

Опанування правильною орфоепією та літературною вимовою – необхідна складова професійної підготовки актора дубляжу

Культура українського сценічного мовлення — це проблема історична, соціальна. Для сучасних українських театру, кіно та телебачення актуальною є проблема високої культури сценічної мови, проблема майстерного акторського слова. В сьогоденній практиці нерідко порушуються усталені літературні норми, трапляються випадки недбалого ставлення артистів і, звичайно, режисерів до сценічної мови, нехтування кращими традиціями сценічного слова українського театру.

Найістотніша ознака поняття «культура мови» — це бездоганна орфоепія, дотримання норм літературної вимови. Дотримання орфоепічних норм на сцені театру закономірно пов’язується з широким загальним процесом розвитку сценічного мистецтва, з підвищенням його виховного та естетико-художнього впливу.

Заслуга видатних діячів українського театру полягала саме в тому, що на сцені вони підносили народнорозмовну мову на рівень літературної. Своїм талантом вони стверджували красу, мелодійність, життєвість народної мови.

Видатні митці українського театру вважали, що культуру сценічного слова необхідно зберегти як класичну традицію. М. Л. Кропивницький, М. К. Заньковецька, М. К. Садовський, П. К. Саксаганський вчились у народу, а їхні сучасники і наступники наслідували видатних майстрів сцени. Логічно припустити, що цей процес живе й сьогодні, і як доказ можна назвати приклади поширення особливостей усної мови відомого актора в практиці багатьох сучасників.

Але при всьому бажанні уніфікувати, усталити єдині норми не можна забувати, що театр, кіно та телебачення — живий процес, в якому діють сили, які нерідко суперечать усталеним нормам. Буває так, що вчорашні мовні відхилення з часом стають літературною нормою. Тому при оцінці сучасної практики екранного мовлення треба зважати на тенденції розвитку усного літературного мовлення і на вироблення певних норм сценічної мови.

Як же вимовляють, як несуть слово, а значить, і думку наші актори?

Насамперед треба відзначити, що не всі актори дотримуються єдиних художньо-мовних принципів, які визначають загальний рівень і критерії високої культури сценічної мови. Часом строкатість, безбарвність, невиразність акторського слова, діалектизми, неправильні наголоси, взагалі порушення вимови звуків справляють враження, так би мовити, мовної еклектики. Особливу увагу треба звернути на дотримання орфоепічних норм української літературної мови.

Одним із значних недоліків культури мови акторів є неправильні наголоси: важливі́шого, вида́тного, о́цінку, принесе́мо, про́шу розторгнути шлюб; а́ле, визнає́мо, збереже́те, зовсі́м, пасо́вища, піде́те, пове́рсі, прине́сла, сі́мдесят; а́вторів, ви́разно, завданні́, захво́ріла, ма́ра, навчання́, при́йду, сільськогоспо́дарського, собо́лячу; на́стій, не́нависті, са́мі.

У наш час, коли зростає загальна культура людини, культура її літературного мовлення, не можна припустити будь-якої мовної мішанини, плутання норм літературних мов, особливо коли йдеться про слово в кіно та телебаченні. Прикладом такої сплутаної російської і української вимови можуть бути випадки: Айболит, двух, життєрадосності, здравствуй, четири; не замість ні, трудностів замість труднощів, человік замість чоловік; іго замість його, слушай замість слухай.

Подібні помилки особливо прикрі тому, що сотні людей, щоденно сидячи в кінозалах та перед екраном телевізора, беруть в артистів уроки мови, засвоюють вимову. Природно розвиваючись в загальному руслі тенденцій літературної мови, екранна мова має свої особливості, що пов’язані з передачею усної традиції, впливом особистості художника в орфоепічній і особливо інтонаційній сфері мови, закономірною змінністю усталених законів сценічної мови.

Проте усталені орфоепічні норми сучасної української літературної мови мають бути тією основою, без якої актор не може виходити сьогодні на сцену та кіно-майданчик. Вони повинні бути підсвідомими, доведехними до автоматизму, що надасть змогу акторові думати не про вимову, а про донесення авторської думки.

Дублювання фільмів українською

Насамперед зупинимося на самому явищі „дублювання фільму українською мовою”.

Так склалося, що в Україні щодо дублювання існує чимало міфів. Часто тема дискусії підмінюються, а проблематика вигадується там, де її немає. Наприклад, існує думка, що в Україні немає технічної і творчої бази для якісного дублювання. Це одна з ілюзій, нав’язана дрібними кінодистриб’юторами, що працюють не безпосередньо з кіновиробниками, а через російські компанії, яким дубляж українською мовою невигідний. Адже навіщо робити зайві рухи, якщо можна просто надрукувати на декілька десятків фільмокопій більше, і одночасно задовільнити і російський, і український ринки. До того ж, в цьому випадку прибуток, отриманий від прокату картини в Україні, піде на потреби громадян Російської Федерації. А гроші – це досить вагомий арґумент. До чого тут мовна проблема?

Багато хто свідомо плутає дублювання фільму для кінотеатру з озвученням фільму для телебачення. Це неправильно, оскільки під час озвучення допускаються огріхи, яких на телеекрані не помітно, а в дубляжі вони неприйнятні. Тому відкладемо дискусії з приводу телесеріалів „Дім 2” і „Сімпсони” українською.

Для чіткого розуміння теми пригадаємо:

Дублювання – це складний технічний і творчий процес з адаптації фільму з мови оригіналу на іноземну мову для прокату в кінотеатрах, що передбачає перезапис фінальної звукової доріжки у формат Dolby Digital.

Весь процес дублювання фільму українською мовою складається з декількох етапів.

Перший етап – переклад тексту і його адаптація

Переглянемо 2-і версії фільмів „Шрек 3” і „Круті фараони” – українською і російською мовами. Дуже відрізняється якість адаптації. Український варіант значно яскравіший!

Наприклад, у фільмі „Круті фараони” є така сцена, коли поліцейського знайомлять з членами сільського клубу. Сцена досить тривала і в російській версії – не зрозуміла, оскільки її суть полягає в тому, що по черзі називаються прізвища майже всіх присутніх в кімнаті (близько 10 людей). А справа у тому, що прізвища героїв перекладені не художньо (зважаючи на специфіку фільму), а за звучанням їхнього оригіналу. В результаті, виходить декілька хвилин сухого незрозумілого відео. В українській версії навпаки: оскільки режисер фільму будував цю сцену, опираючись на літературний гумор, і переклад зроблено художньо, то цей же епізод дуже гармонійно вписується в енергетику фільму. Це лише один приклад, а таких випадків досить багато.

Годі й казати, якщо у фільмі „Шрек 3” співвідношення жартів українською до російською – 20 : 1!

Другий етап – підбір акторів

Ми всі пам’ятаємо перший дубльований українською мовою анімаційний фільм „Тачки”. Акторський склад україномовної версії визнаний експертами кращим у Європі, а російська версія не увійшла навіть до трійки лідерів. Герої практично всіх україномовних фільмів говорять нашими улюбленими голосами Богдана Ступки, Олексія Вертинського, Ольги Сумської та ін.

Третій – запис акторів на студії

На сьогодні найбільш відомі 3-и компанії, які дублюють фільми для кінопрокату українською мовою: „Невафільм Україна”, АdiozProduction та „PTERODUCTION sound”.

„Невафільм Україна” – це дочірнє підприємство російської компанії Невафільм. Вони перші почали дублювати фільми для кінотеатрів українською мовою. Україномовна версія „Тачок” була створена саме завдяки їх зусиллям. Коли компанія виходила на ринок, вона не мала своєї власної студії в Україні. Тому „Нева” давала підряди українським студіям. Не так давно вона відкрила власну невелику студію у Києві.

„АdiozProduction” до дублювання фільмів займалася виготовленням рекламних роликів, відеокліпів і записом музичних колективів. Студія зробила звук до декількох українських фільмів, один з них – „Аврора, або Що снилося сплячій красуні” (реж. О.Байрак). Студії цієї компанії випустили близько 50% всіх україномовних фільмів. За прогнозами експертів, цей відсоток зростатиме і в майбутньому. За словами представників компанії, в планах – відкриття ще однієї студії звукозапису. Проект цієї студії, як і всіх попередніх, розробляється одним з найповажніших фахівців у цій області.

„PTERODUCTION sound”. Основним видом діяльності компанії є озвучення рекламних роликів для телебачення. В студії звукозапису періодично реалізує свої підряди компанія „Невафільм Україна”. Конкуренція якості примусила цю компанію останнім часом відійти від дублювання фільмів і зайнятися озвученням телепередач.

Якість звукозапису українських студій не викликає сумнівів, оскільки кожна перед початком роботи була атестована американськими виробниками фільмів.

Четвертий етап

В процесі дубляжу – перезапис підсумкової звукової доріжки у формат Dolby Digital. Цю операцію компанія „Невафільм”, що до зими 2006 року була монополістом з дублювання на українському ринку, проводить на своїй студії перезапису в Санкт-Петербурзі. Тому до зими 2007 року ми слухали Dolby Digital в пітерському розумінні цієї технології. На думку декількох фахівців, якість продукту цієї компанії донині залишається невисокою. Але тоді українське дублювання тільки підводилось на ноги, тому, так би мовити, і за це спасибі! Нині перезапис здійснюється в основному на студії „Піфагор” у Москві та на студіях Лондону. Завдяки цьому відбулося покращення якості дублювання українською мовою.

Існує думка, що без власної студії перезапису Україна втрачає колосальні гроші. Це не так. Перезапис фільму – далеко не основна складова бюджету дублювання фільму, тому все ж основні гроші залишаються в Україні, не зважаючи на відсутність відчутної державної програми підтримки кіновиробництва. Що стосується перезапису за кордоном, то, наприклад, Лондон є світовою столицею звукозапису, і факт перезапису фільмів для України саме там скоріше перевага, ніж недолік. Адже ніхто не ображається на гурт „Океан Ельзи”, який зводить свої альбоми на Лондонській студії, тим самим, поповнюючи бюджет Великої Британії.

Хоча в найближчому майбутньому і планується відкриття студії перезапису в Києві, поточний стан це істотно не змінить.

Висновки

Деякі вважають, що обов’язкове дублювання фільмів українською мовою закриває дорогу для багатьох картин, бюджет яких не дозволяє його здійснити. Але це навіть на краще. Оскільки раніше Україна була своєрідним відстійником, в який стікалися фільми, що провалилися на основних екранах Росії. Дублювання фільмів українською мовою вже значно підняло планку якості кінопродуктів, що пропонуються українському глядачу, і ця тенденція зберігається. За умов грамотної політики і оподаткування у сфері кіновиробництва, держава зможе акумулювати засоби для підтримки українського кіно, в тому числі і для іноземних фільмів, дубльованих українською мовою, а також просувати фільми, які хоч і не матимуть великого касового успіху, але мають культурну цінність.

Не варто із застереженням ставитись до дублювання українською. Це – локомотив, який допоможе набрати обертів українському кіно.