1. Проаналізуйте наслідки декабристського руху в Україні.

Історія декабризму як політичного та ідеологічного явищаXIXст. є дискусійною проблемою у вітчизняній історичній науці.Декабри́сти — перші російські дворяни-революціонери, які14 (26) грудня1825року збройною силою прагнули встановити в Росіїконституційний лад.

Вони боролися за повалення царату та скасування кріпацтва. Основні гасла декабристів були гасламибуржуазної революції, яка змітаєфеодалізмі дає можливість розвинутисякапіталістичному ладу. Особливістю російського історичного розвитку було те, що почин у боротьбі протифеодалізмувзяли на себереволюціонериздворян.

Декабристський рух в Україні — це діяльність таємних організацій декабристівв Україні: Союзу благоденства,Південного товаристваіТовариства об'єднаних слов'янта події, пов'язані зповстанням Чернігівського полку.

Україна поряд із Санкт-Петербургомстала основною територією поширеннядекабристського руху. Ядром декабристського руху в Україні сталоПравобережжя. Тут була розквартирована друга армія, офіцери якої служили вЗахідній Європіпід часнаполеонівських воєн.

У найактивніших формах діяльність декабристів здійснювалась на території нинішніх Полтавської,Вінницької,Київської,ЧеркаськоїіЖитомирськоїобластей.

Українці (брати Муравйов-Апостолита інші ) виявились найактивнішими ідеологами й учасниками декабристського руху. Саме уТульчинійКиєвірозроблено, обговорено і затверджено один з програмних документів декабристівРуську Правду, яка є першим проектом новітньої конституційної думки на українських землях.

 29 грудня 1825року члени Васильківської управиС.І.Муравйов-АпостоліМ.П.Бестужев-Рюмінпідняли повстанняЧернігівського піхотного полкув с.ТрилісипоблизуВасилькованаКиївщині. Проте вже 3 січня1826року[4]біля с.Ковалівкиповстанці зазнали поразки в бою з переважаючими силами лояльнихМиколі Iвійськ.

Причини поразки декабристів

• Відсутність єдиного центру і керівництва повстанським рухом.

• Непідготовленість виступів.

• Повільність і нерішучість у діях повсталих.

• Відсутність єдності у лавах декабристів, розбіжності у їхніх поглядах.

• Відсутність підтримки з боку народних мас.

Історичне значення повстання декабристів

• Повстання декабристів було першим організованим виступом озброєної опозиції проти самодержавства в Росії.

• Це була перша спроба знищення самодержавства дворянами, що були його опорою.

• Приклад декабристів став високим моральним зразком боротьби для наступних поколінь.

• Ідеї декабристів, що особливо стосуються прав народу про вільне життя, вплинули на формування і розвиток українського визвольного руху.

Декабристський рух в Україні  ставив за мету не лише знищення самодержавстваікріпацтва, а й утворенняфедераціїслов’янських демократичних республік.[Висунута ними ідея федеративної слов’янської держави знайшла своє продовження у політичних програмах наступних діячів національно-визвольного руху, зокрема вКирило-Мефодіївському братстві.

2, Визначте основні причини виникнення та особливості діяльності оун.

Визвольна боротьба 1914-1920-х рр. прискорила процес ідеологічного визрівання і призвела до створення Організації Українських Націоналістів, що започаткувала свій родовід з націоналістичної ідеології, націоналістичного світосприйняття. ОУН стала формальним завершенням модерного українського націоналізму.З 1919 року українці перебували в режимі репресій. Протягом періоду 19-21рр. був підданий жорстокому, навіть звірячому поводженню з боку польських властей. У такій ситуації українці розпочали довгу боротьбу за свої права. Було створено багато партій. в 1920 р. заснували підпільну військову організацію, що називалася Українська Військова Організація (УВО).

Сціборський вважав, що головними причинами, які спричинили рух українських націоналістів були:

• Анархія і безлад у національно-політичній роботі різних центрів і партій;

• Повна зневіра у "старих божках"

• Великі зрушення і переломи, що супроводжували революцію.

Всі ці явища піддавалися різкій критиці. Але якщо б все залишилося на рівні критики, до створення ОУНу ніколи б не дійшло. Проте з'явилися такі ідеологи українського організованого націоналізму як Дмитро Андрієвський, який вважав, що: "Всі наші існуючі ідеології мають своє коріння поза національним грунтом у чужому несвоєму минулому або засадничо нам ворожому сучасному…"

і Юліан Вассиян, згідно з яким: "Український націоналізм не постає в порядку самої реакції на стан національного політичного поневолення, який у сучасній хвилі досягнув найрізкіше виражених форм всестороннього гноблення нації. Усвоїй глибині він є рухом органічно творчім з усіма ознаками автономної волі."

І ось на цьому величезному і багатому ідеологічному підгрунті починають виникати більші й менші об'єднання.

Усі ці організації розуміли, що далеко їм не йти поодинці і в розпорошенні. Першою переговори розпочала Група української національної молоді з легією українських націоналістів. Обидві організації найближче стояли ідеологічно.

Розмови та обмін думками велися з 27 р. Під час переговорів було схвалено статут Союзу Організації Українських Націоналістів. Цей статут був затверджений обома керівництвами в червні 27 р. і з того моменту він набрав чинності.

Цілі Союзу ОУН:

• Пропаганда і обґрунтування української визвольної та соборної державницької ідеї.

• Вироблення і поширення національної ідеології.

• Об'єднання всіх національних організацій шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду.

Головою Союзу ОУН став Микола Сціборський.

ОУН збільшувала число актів саботажу, збройних нападів, замахів. У період з 1931 по 1939 рр. відбулося багато процесів над українськими націоналістами. Найбільш відомим був процес над членами ОУН, які були причетні до вбивства польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького в червні 1934 р.

Незважаючи на репресії, ОУН швидко поширила свій вплив на різні верстви населення і, особливо, на молодь. Ця революційна організація стала найголовнішою політичною силою, що діяла на українських землях у Румунії та Чехо-Словаччині. Чималі зусилля були докладені для того, щоб поширити вплив ОУН на землі Радянської України.

Польські газети стверджували, що ОУН керує Берлін, що ОУН запозичила свою ідеологію і програму у нацистів і отримує фінансову допомогу з Берліна.

У відповідь на ці твердження офіційний орган ОУН "Розбудова нації" у січні 1934 р. написав, що загарбнику потрібні не тільки закони, тюрми і армія, а ще й брехня.

Українські націоналістичні кола, зокрема голова ОУН Є. Коновалець та більшість членів головного Проводу (ПУН), усвідомлювали, що політика націонал-соціалістичної Німеччини не сприятиме вирішенню українського питання.

Війна повністю змінила українську політичну ситуацію як в Україні так і поза нею. На Україні, окрім ОУН, зникли всі політичні партії. 

Радикальна зміна політичного контексту у Східній Європі і можливість німецько-радянського конфлікту сприяли тому, що серед керівництва ОУН появилися глибокі розходження і, зокрема, між членами ПУН (Мельник, Капустянський, Сушко та ін.) та молодими революціонерами, що недавно прибули з України або перебували там (Бандера, Стецько, Шухевич…).

Розходження були різного роду. Залишаючись вірними інтегральному націоналізму, обидві організації ставили перед собою однакову мету – створити незалежну Українську державу. Проте шляхи її досягнення, політичні орієнтації суттєво відрізнялися. Мельниківці розраховували на підтримку Німеччини у вирішенні українського питання, зокрема, вважали, що визволення України від більшовиків можливе лише в союзі з Німеччиною. Прихільники Бандери вважали, що Українська держава може бути утворена лише в результаті національної революції, власними силами українського народу. Не виключали бандерівці й можливість боротьби з Німеччиною.

10 лютого 1940 р. було сформовано Революційний Провід ОУН, керівництво якого було довірено Степану Бандері. З того дня існували вже дві різні українські націоналістичні організації, які мали одну і ту саму назву, але дуже часто протистояли одна одній.

Революційне керівництво ОУН (Б), окрім постійного зв'язку з рухом у країні встановило контакт з іншими опозиційними рухами на території СРСР. ОУН (Б) мала намір залучити до боротьби всі поневолені нації.

одна резолюція, яка характеризує загальну тенденцію ОУН (Б). У ній зокрема сказано, що ОУН продовжуватиме боротьбу за незалежність українського народу, "…незважаючи на територіальні і політичні зміни, які можуть статися у Східній Європі".

Українці зовсім не знали намірів Німеччини. Обидві націоналістичні організації вирішили прийняти участь у війні проти Росії - відкритого ворога української незалежності.

ОУН (М) пішли навіть дальше ніж ОУН (Б). ОУН (М) думала про створення справжньої української національної армії, яка б складалася з українських емігрантів.

Варіант З

1. Визначте особливості проведення реформи 1861 р. в Україні.

Селянська реформа 1861 року — система заходів російськогоуряду, спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.

Переломний етап в історії України — кінець 50-х — початок 60-х pp. У цей час, коли очевидною стала неможливість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин, відбулося скасування кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний лад. Процес утвердження капіталізму в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії закономірностями і, разом з тим, в ньому виявлялися особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою, здійснюваною царатом щодо України.

 В Україні складали як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і ряд спеціально призначених для українських губерній указів і постанов. Для більшості місцевостей України з родючою землею встановлювалися незначні за розміром селянські наділи.

Губернії, що підпадали під дію "Місцевого положення про поземельний устрій селян, поселених на поміщицьких землях в губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і степову; смуги, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на душу. Такий же конфіскаційний характер мало й "Місцеве положення про поземельне упорядкування селян губерній: Чернігівської, Полтавської та частини Харківської". Його специфіка полягала в тому, що в основу наділення селян землею був покладений принцип спадкоємно-сімейного землекористування. Земля розподілялася в межах сільської общини не на зрівняльних засадах з періодичними переділами, як це робилося при общинній формі землекористування, а на основі сімейних ділянок. У Лівобережній Україні поміщики одержали право на зменшення наділів селян, заміну їх угідь, перенесення їх садиб та інші обмеження селянського землекористування.

Документи реформи 1861 р. в цілому відбивали інтереси перш за все поміщиків, надаючи їм широкі можливості для значного зменшення селянського землеволодіння.

2. Дайте визначення поняття "тоталітарний режим".

Тоталітаризм (tolalitas, лат. - повнота, цільність, тобто всезагальність влади) політичний режим, (державний лад, що здійснює абсолютний контроль за всіма сферами суспільного життя. Прояви тоталітаризму стали явищем суспільного життя давно і тільки в XX ст. склався в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або самодержавного режиму. І хоча государ Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV – могутні правителі-деспоти, але примітивність засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали їх владу не стільки ефективною та все проникаючою, щоб назвати тотальною. Об’єктивно самодержавці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підданих. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державною регулювання 6ула присутня та чи інша прогалина. Адже частина суспільства володіла або політичним імунітетом (станові привілеї) aбo самостійністю в сфері економічної і господарської діяльності (відсутність планово-наказової системи керівництва економікою), aбo певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди і одягати німецькі камзоли, а старообрядців не розстрілювали за їх релігійні переконання тощо). В протилежність автократичним режимам середньовіччя тоталітаризм допускає всезагальність державною контролю і намагається регулювати кожний аспект життєдіяльності суспільства. В 20-х роках XX ст. для характеристики встановленою в Італії політичного і державного режиму лідер фашистського руху Беніто Муссоліні вперше вжив поняття тоталітаризму.

З початком ХХ ст. тоталітарні ідеї втілювалися в конкретні масові соціальні рухи – комуністичний (соціалістичний), фашистський (націонал-соціалістський) та ін. Загальна риса тоталітарних моделей устрою людського суспільства – все загальність держави. Соціально-економічно допускається планування і регулювання всіх соціальних і господарських аспектів діяльності, не залишає за індивідом свободи в прийнятті рішень, підпорядковуючи його колективній волі тощо. Тоталітарне управління претендує на монопольне право володіння істиною і зазнає неприязні до інакомислення і незгоди. Соціально-економічний прогрес змінив вигляд світу, поглибив суспільні зв'язки і комунікації, зробивши можливим проникнення держави в сферу індивідуального. Тотальному управлінню притаманний колективно-механістичний світогляд, що розглядає державу як підлагоджений працюючий механізм: «всі люди - гвинтики однієї .машини».

Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих.

Варіант 4