37,Роль науки в розвитку інформаційна техніка и наука

Имеется, по крайней мере, три вопроса, касающихся соотношения философии и науки:

Является ли философия наукой?

Как соотносятся между собой философия и частные (конкретные) науки?

Как соотносятся между собой философия и вненаучное знание?

При рассмотрении первого вопроса о научности философии видно, что на протяжении всей своей истории философия — один из источников развития человеческого знания. Рассматривая её исторически, можно обнаружить преемственность в развитии философского знания, его проблематики, общность категориального аппарата и логики исследования. Не случайно Гегель рассматривал философию прежде всего с точки зрения «науки логики».

В то же время в истории человеческой мысли существуют целые пласты ненаучной философии, например, религиозной. Плотная связь философии и науки присуща в основном европейскому способу осмысления процессов познания. Возврат европейской мысли к ненаучному (и даже антинаучному) философствованию нередко проявляется во время кризисов (примером может служить Лев Шестов).Отношения науки (частных наук) и философии являются предметом дискуссии. Философия нередко претендует на то, чтобы быть чем-то большим, чем наука, ее началом и итогом, методологией науки и её обобщением, теорией более высокого порядка, метанаукой (наукой о науке, наукой, обосновывающей науку). Наука существует как процесс выдвижения и опровержения гипотез, роль философии при этом заключается в исследовании критериев научности и рациональности. Вместе с тем, философия осмысливает научные открытия, включая их в контекст сформированного знания и тем самым определяя их значение. С этим связано древнее представление о философии как о царице наук или о науке наук. Ответ на вопрос о соотношении ненаучного знания и философии связан с вопросом о соотношении философии и «заблуждающегося разума». Этот момент необходим с исторической точки зрения в силу самого характера процесса познания. Он свойственен любой науке. Философия также не может быть гарантирована от заблуждений.

Многие приверженцы концепции постмодернизма и другие авторы призывают использовать любые учения вплоть до мистики, суеверий, магии, астрологии и т. д., лишь бы это оказывало терапевтическое действие на современное больное общество и индивидов. Однако подобная позиция абсолютной нейтральности научного мировоззрения к псевдонауке ведёт к интеллектуальному анархизму. Наиболее велико влияние паранауки становится именно в критические моменты развития общества.

38, Наука і суспільство. Сцієнізм і антісцієнізм

Філософія і наука.

Будучи продуктом соціуму, наука одночасно має відносно самостійне соціальне явище і розвивається за власними закономірностями.

У XX ст. наука переживає бурхливий розвиток, зміцнення зв'язку з виробництвом стимулює розгортання науково-технічної революції, що викликала великі соціальні наслідки. І все ж у сучасній філософії, соціології, історії науки є різні оцінки науки і її ролі в суспільстві. Високо оцінювали соціальне значення науки українські мислителі Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Памфіл Юр-кевич, Іван Франко. Представники постмодернізму (сучасна філософська течія) ставлять під сумнів функцію науки - ядра культури, звинувачують науку в об'єктивізмі, відриві суб'єкта від пізнання, логоцентризмі та ін. Вихід бачать у пошуку нової парадигми (образу), що відображає постмодерністські переваги. Зростаюча роль науки в суспільстві, отже, має і своїх прихильників, і критиків. Така суперечлива оцінка науки породила в середині XX ст. дві позиції - сцієнтизм та антисцієнтизм. Прихильники сцієнтизму (від лат. scienta — знання) вважають еталоном усіх інших видів людської духовної діяльності науку, ставлять її вище інших форм суспільної свідомості, проголошують науку вищою культурною діяльністю, заперечують соціально-гуманітарну і світоглядну проблематику, що не має пізнавального значення. Для антисцієнтизму характерне визнання обмеженості науки у вирішенні корінних проблем буття людини. Неоднозначна оцінка науки як соціальної цінності, посилена критика науки з позицій гуманізму в умовах зростаючої екологічної кризи, загрози ядерної війни, наслідків Чорнобильської атомної катастрофи та ін. ініціювали у науці саморефлексію, активний перегляд цінностей. Традиційно науку пов'язували з істинним знанням, до якого прагне вчений

У сучасному суспільному розвитку помічається посилений зв'язок між наукою, технікою і виробництвом. Наука дедалі глибше перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства. У такому процесі наука не стежить за розвитком техніки, а випереджає її, визнає сучасний прогрес матеріального виробництва, наукове знання пронизує усі сфери суспільного життя, наука орієнтується, насамперед, на людину, розвиток її інтелекту, творчих здібностей, цілісний і всебічний розвиток. Посилюється взаємозв'язок між наукою, суспільством і культурою з багатьох напрямків, у тому числі у розрізнення прикладних фундаментальних досліджень.

Мотиви важливо мати на увазі, щоб правильно судити про природу науки і правильно діяти, організуючи науково-пізнавальну діяльність у масштабі держави