[12] Формування середньовічної філософської думки.Філософія і технологія Аврелія Августина.

Середньовічна філософія у своїй основі є філософія феодального суспільства. Починає свою історію ця філософія в лоні пізньоантичної елліністичної культури, коли увага стала зосереджу­ватися на внутрішньому, духовному світі особистості. Творцем усього є дух. Дух - це воля, віра, це світ людини, що перетворює все тілесне. Вищим критерієм реальності проголошу­ється духовність. Дух протиставляється тілу. Краса переноситься на дух, а тіло розглядається як джерело гріховності, тому воно огидне, бридке.На цьому ґрунті починає формуватися середньовічна філософська думка. Поступово основні положення християнського віровчення стали приймати форму основних принципів релігійно-філософського теоретизування та світогляду. Поняття "софії" стало розглядатися як "Логос" - слово Боже, що несе віруючим істину.Сам світ поділяється на божественний, ду­ховний і плотський, земний, гріховний. Світ божественний оголошу­ється як справжній, а світ земний - "неістинним", бо створений Бо­гом з "ніщо". Людина постає духовною, такою, що має душу, а не просто тілесною (природною) істотою. Кровноспоріднені зв'язки, етнічна спільність замінюється "справжньою" священною спільнотою - духовністю. В Біблії йдеться, що " нема юдея, ні грека ... бо всі ви один у Христі ісусі". Християни, як новий обраний народ, отримують схвалення свого "божественного буття" благословенням церкви.Свій початок середньовічна філософія бере з так званої патри­стики - терміну, що означає сукупність вчень християнських мислителів II - VIII століть. "Надрозумні" догмати осягаються од­кровенням, а це - галузь віри, теології. "Сила Бога не може бути пізнаною в усій своїй повноті із пізнання чуттєво сприйманих речей, з чого випливає, що його сутність не може бути споглядальною". От­же, згідно з вченням Томи, віра має перевагу над розумом, наукою, "Корисно, щоб розум займався догматами віри, але щоб не став ви­сокої думки про себе, що зрозумів їх або довів". Те, що є хибним з точки зору теології, не може бути визнано істинним в науці і філософії. "Те, що подано Богом в одкровенні, слід сприймати на віру".В цій площині Тома вирішує питання взаємозв'язку держави і церкви. Згідно з його вченням, не лише церква, а й держава засно­вані Богом. Але державні і світські установи покликані виконувати другорядну роботу, в той час, як церковні інститути повинні здійснювати безпосереднє керівництво суспільством, а тому перші мусять бути підпорядковані другим.Серед західних "отців церкви" найбільший вплив на подальший хід розвитку середньовічної філософії мав Августин Аврелій (Бла­женний)Августин - найвидатніший представник сере­дньовічної філософії. Формулою його вчення було: "Я хочу пізнати Бога і ду­шу, а більше - зовсім нічого".Бог у філософії Августина - це єдине, досконале, абсолютне буття. Бог створив світ, постійно його оберігає і продовж/є його тво­рити. У Августина, як і у Платона, існують два світи. Світ ідеальний існує у Богові, а реальний - у просторі, що виник внаслідок втілення ідеї в матерію. Так Августин створює власний християнський варіант вчення Платона про ідеї..В центрі уваги у Августина - вчення про віру. З його точки зору, віра є особливого роду мислення. Це мислення зі згодою, з схвален­ням..А.Августин вважав за необхідне посилити віру доказами розу­му. Він відстоює внутрішній зв'язок віри і знання і тим самим розроб­ляє теорію гармонії віри й розуму. В роботі "Про християнську науку" А.Августин писав, що людські знання, розум повинні бути інструментом розповсюдження і зміцнення християнської віри. Тому він і розглядав різні галузі знань. "Мудрістю, - писав він, -