13. Види і стадії містобудівної документації.

Містобудівна́ документа́ція — затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Прое́ктна документа́ція — затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об'ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об'єктів будівництва.

Региональная планировка:

1. Схема региональной планировки (М 1:100 000 - 500 000)

2. Проект региональной планировки (М 1:25 000 - 100 000)

3. Проект планировки пригородной и зелёной зоны крупного города (М 1:25 000 - 100 000)

Генеральный план города:

1. Технико-экономическое обоснование развития города (М 1:10 000 - 25 000)

2. Генеральный план города (М 1:5 000 - 10 000)

3. Проект размещения строительства первой очереди (М 1:5 000 - 10 000)

Проект детальной планировки:

1. Проект детальной планировки части города (М 1:2 000)

Проект застройки и рабочее проектирование:

1. Проект застройки (М 1:1 000)

2. Рабочие чертежи застройки (М 1:500)

14. Значення історико-культурологічних факторів в містобудівному проектуванні.

11. ОХОРОНА ІСТОРИЧНОГО СЕРЕДОВИЩА‚ ПАМ`ЯТОК ІСТОРІІ ТА

КУЛЬТУРИ

11.1. В плануванні та забудові міських і сільських поселень, старі частини або окремі

споруди яких мають історико-культурну цінність, слід базуватися на чинному

законодавстві України про охорону нерухомої культурної спадщини і діючих норм з

виявлення, охорони та використання її об’єктів. Особлива увага при цьому повинна

приділятись в поселеннях, внесених до Державних списків історичних міст (сіл)

України.

Заходи містобудівної охорони об’єктів нерухомої культурної спадщини визначаються

їх типами, видами, категоріями та характером зв’язків з оточенням

11.3. При плануванні і забудові міських та сільських поселень вимоги щодо охорони

поширюються на пам’ятки культури не залежно від їх стану. Ці вимоги однакові для

автентичних витворів і відтворених об’єктів, а також руйнованих, фрагментованих,

перероблених.

Категорія охорони пам’ятки (світового, національного, місцевого значення) не впливає

на вимоги щодо її охорони та врахування містоформуючої ролі.

ПРИМІТКА. Знесення, переміщення, перебудова чи інші зміни стану

пам’ятки заборонені. Щодо пам’яток національного значення вони

здійснюються у виключних випадках за дозволом Кабінету Міністрів

України після попереднього погодження з державними органами та

громадськими організаціями з охорони пам’яток, а щодо пам’яток

місцевого значення ¾ з органами охорони місцевого органу влади.

Ці вимоги стосуються і нововиявлених пам’яток, віднесених до

тимчасових списків до вирішення питання про їх державну реєстрацію.

11.5. Збереженню підлягають‚ як і об’єкти нерухомої культурної спадщини, естетичні

цінності історичних міст і сіл: архітектурно-просторова композиція історичних частин,

характерні особливості історичного середовища (стильове, масштабне, кольорове

вирішення забудови та ін.); пейзажі (силуети, панорами, види), що містять пам’ятки і

визначають своєрідність історичних поселень.

Збереженню підлягають також оглядові точки, архітектурно-планувальні осі, фронти та

зони, з яких розкриваються цінні пейзажі історичного поселення, а також основні

внутрішньоміські простори і траси, з яких сприймаються особливості його історичного

середовища та архітектурно-просторова композиція.

11.6. Регулювання планування та забудови в містах і селах в зонах розташування і

впливу об’єктів культурної спадщини здійснюється на основі використання матеріалів

історико-архітектурного опорного плану і врахування загальних принципів і вимог

охорони об’єктів спадщини – визначення допустимих перетворень історичного

середовища і виділення відповідних режимних територій, а саме заповідників,

заповідних територій, зон охорони нерухомих пам’яток культури.

11.7. Історико-культурні заповідники (історико-архітектурні, історико-археологічні,

історико-меморіальні, історико-культурні, палацово-паркові, історико-етнографічні,

музеї-заповідники) всіх категорій (національні, регіональні, міського підпорядкування),

в яких виключно збережене історичне середовище, насичене пам’ятками культури,

своєрідна архітектурно-просторова композиція, мають розглядатись як єдині системні

об’єкти найсуворішої містобудівної охорони. Функціонування, регенерація і

реконструкція заповідників здійснюються на основі особливих Положень, що

розробляються і затверджуються у встановленому порядку для кожного з них.

11.8. Історико-архітектурні заповідні території ¾ історичні центри, райони або їх

частини з численними пам’ятками і добре збереженим середовищем, що мають високу

історичну, архітектурну, археологічну та містобудівну цінність і підлягають суворій

охороні. Охорона і використання заповідних територій здійснюється на основі

Положень, що розробляються і затверджуються для кожної з них.

11.9. В межах заповідних територій і заповідників здійснюється збереження та

регенерація історичного міського та природного середовища і передбачаються лише

відновлювально-реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи, пов’язані з

використанням пам’яток, історичної забудови і впорядженням території. Будь-які

роботи в них можуть здійснюватись лише за науково обгрунтованими та погодженими

з державними органами охорони пам’яток проектами.

З заповідних територій і заповідників необхідно виносити промислові підприємства,

майстерні, склади та інші технічні споруди, що здійснюють на них негативний

фізичний чи естетичний вплив. В них забороняється прокладання інженерних мереж

міського значення, повітряних електричних ліній, трас транзитного транспорту й

розміщення реклами та інших об’єктів, що порушують історичне середовище.

11.10. Зони охорони пам’яток культури встановлюють навколо всіх пам’яток,

включених до Державного реєстру культурного надбання. До їх складу входять:

охоронна зона пам’ятки, зона регулювання забудови, зона збереження ландшафту, зона

історичного культурного шару. Зони охорони встановлюються також навколо історико-

культурних заповідників.

В зонах охорони пам’яток забороняються земляні, будівельні та інші роботи, а також

господарська діяльність без дозволу відповідних державних органів охорони пам’яток.

З зон охорони пам’яток слід виводити підприємства, що негативно впливають на

пам’ятки та значні об’єкти спадщини і дисгармонійні історичному середовищу чи

призводять до виникнення великих вантажопотоків, забруднення грунту, повітря та

водоймищ.

В зонах охорони пам’яток та в зонах збереження ландшафту слід здійснювати охорону

існуючого міського і природного середовища, усунення споруд і насаджень,

порушуючих історичне середовище, і відтворення цінних втрачених об’єктів. Нове

будівництво забороняється. В охоронних зонах воно можливе лише у виключних

випадках за відповідним чином обгрунтованими і погодженими проектами. Зони

збереження ландшафту можуть використовуватись для рекреації з мінімальним

впорядженням та для традиційної сільськогосподарської діяльності, що не порушує

ландшафт.

В зонах регулювання забудови здійснюється її реконструкція, ступінь якої визначається

цінністю культурної спадщини, що міститься в них, розташуванням її об’єктів в

структурі міста та особливостями їх впливу на оточення. В зонах зберігаються цінні

історичні планування і забудова, озеленення і впорядження, виразні елементи

ландшафту; закріплюється і відтворюється значення пам’яток в архітектурно-

просторовій організації поселення, в історичному середовище; забезпечуються

сприятливі умови їхнього видового розкриття; дисонанси, порушуючи сприйняття

пам’яток.

Нова забудова в зонах регулювання регламентується за розташування, прийомами

організації, висотою, довжиною, масштабом, стилем, кольором та за її функціональним

використанням. Реконструкція існуючої забудови в них

регламентується у відповідності з її культурною і містобудівною цінністю і вимогами

до збереження особливостей історичного середовища.

11.11. Межі зон охорони пам’яток культури та інших режимних історико-культурних

територій мають бути чітко визначеними, суміщеними з планувальними та природними

рубежами: межами кварталів, площами, вулицями, шляхами, берегами річок, ярами і

т.ін.

11.12. Реконструкція об’єктів і історичних місць повинна бути орієнтована на

максимальне збереження цінного історичного середовища й придатного для

використання житлового фонду, а також впорядкування планувальної структури та

мережі вулиць; вдосконалення громадського обслуговування, озеленення, впорядження

та інженерного забезпечення.

11.13. При вирішенні питань реконструкції історичних поселень слід враховувати обсяг

історично цінного житлового фонду, в тому числі індивідуального, що потребує

ремонту та нестандартних прийомів реконструкції; сформовану інженерну

інфраструктуру, що потребує модернізації.

11.14. Регенерація заповідників і значною мірою заповідних територій має

здійснюватись з урахуванням потреб організації притаманних ним науково-дослідних,

просвітницьких, культурних та туристсько-екскурсійних функцій. Слід передбачати

включення цих утворень до систем громадських центрів, пішохідних зв’язків,

туристських маршрутів.

11.15. В історичних поселеннях необхідно суворо додержуватись вимог охорони,

визначених їх загальним статусом і режимами використання виділених в них територій

історико-культурного призначення і зон охорони пам’яток культури. На заповідники,

заповідні території, охоронні зони і зони збереження ландшафту в цілому

поширюються вимоги регенерації середовища, а на зони регулювання забудови ¾

режим реконструкції з її обмеженим, частковим і активним перетворенням .

Для визначення місць розташування, меж, регламентів та заходів з використання й

забудови основних функціональних територій міських поселень здійснюється їх

режимне зонування з визначенням територій з особливим режимом, планувальними

обмеженнями. В їх межах, на основі відповідних діючих законодавчо-нормативних

документів, виділяються, при необхідності, зони історичних ареалів населених місць та

зони охорони нерухомої історико-культурної й природної спадщини, включаючи

меморіальні цвинтарі, заказники та природно-заповідний фонд, округи санітарної

охорони курортів (при їх наявності), водоохоронні, санітарно-захисні, шумозахисні,

сейсмічні зони, не придатні для будівництва ділянки (оповзні, крутосхили), коридори

проходження магістральних ліній і мереж інженерного обладнання та ін.

У конкретних місцевих умовах та в залежності від

народногосподарського профілю в міських поселеннях можуть бути

виділені й інші види функціональних територій: при наявності

лікувальних ресурсів — курортні зони; значного історико-культурного

потенціалу — історичні, археологічні заповідники; цінних природних

ландшафтів — природні заповідники, заказники; землі

сільськогосподарського призначення; території зовнішнього транспорту

(переважно в міських поселеннях — значних транспортних вузлах), у

т.ч. трубопроводів, ліній високовольтних електричних передач;

території спецпризначення (у т.ч. військові); експериментальних

полігонів; шахтних та інших відвалів тощо. Залежно від площі

територій та їх питомої ваги в поселенні вони включаються до складу

інших зон або розглядаються як самостійні зони.

. У складі основних функціональних територій, у свою чергу, слід

виділяти окремі зони і підзони — вузько спеціалізовані за функцією та

диференційовані за вимогами щодо використання земель, планування і

забудови, у т.ч. резервні території під майбутні функції.

В умовах сталої забудови слід також виділяти зони реконструкції, зони

регенерації історичної забудови, а також зони та мікрозони забудови

різних морфологічних типів, у тому числі історичної забудови різних

часів і стилів, міських топонімічних територій.

В історичних містах слід створювати історико-культурні (музейні)

центри, заповідники, історико-меморіальні центри.

. Здійснюючи розвиток загальноміського центру і його центрального ядра треба

враховувати величину міського поселення за кількістю населення та площею, його

адміністративно-територіальне значення, масштаби територіального розвитку, а також

місцеві містобудівні, природні умови, історико-культурний статус.

При визначенні площі територій загальноміського центру слід орієнтуватися (у

загальному випадку) на питомий показник 5-8 кв.м/люд., з врахуванням перспективної

чисельності населення міста (див. додаток 2.4).

Примітка. У південних містах, розташованих у ІІІБ і IVБ кліматичних

підрайонах? необхідне зниження показника витрат територій

загальноміського центру до 4 кв. м/люд., крім зон підвищеної

сейсмічності. У містах ІІВ-ІІІВ кліматичних підрайонів, у малих містах і

курортних поселеннях він може бути збільшений на 15-30%, але не

перевищувати 10-12 кв.м/люд.