
- •Предмет, методи дослідження і завдання курсу.
- •3. Матеріальна культура людини.
- •Духовна культура людини.
- •19.Музичне мистецтво та театральні видовища в середньовічній Русі.
- •20.Образотворче мистецтво, іконопис Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
- •21. Монголо татарська навала та її негативний вплив на культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
- •22. Особливості розвитку культури Галицько-Волинського князівства.Галицько- Волинський літопис.
- •31. Оборонна архітектура XIV – XVI ст. Луцький, Кам’янець-Подільський, Хотинський замки, Білгород-Дністровська фортеця.
- •Греко-католицька церква
- •48. Передумови відродження
- •49. Роль Харківського університету у відродженецькому процесі хіх ст.
- •61. М. С. Грушевський та його роль у національно-культурному відродженні України.
- •62. Культурний розвиток України в період діяльності Центральної Ради.
- •63.Розвиток української культури в часи гетьманату п. Скоропадського.
- •65. Розвиток науки та освіти у 20 -30 –х роках XX ст.
- •67. Український мистецький авангард та його доля в 30 – ті роки XX ст.
- •Українська культура в умовах тоталітарного режиму. Репресії проти української інтелігенції.
- •69. Особливості розвитку української культури в 20 – 30 –х роках XX ст.Досягнення і втрати. Метод соціалістичного реалізму: “за” і “проти”.
- •70. Становище церкви в Україні в 20 - 30 – ті роки XX ст.
- •71. Український театр, музика і кіномистецтво в 20 – 30 – ті роки XX ст.
- •72.Розвиток культури в Західній Україні в міжвоєнний період.
- •73. Стан української культури в роки Другої світової війни.
- •74.Культурне життя України в умовах ідеологічних репресій (друга половина 1940 – х – початок 1950 – х рр.).
- •75.Основні тенденції та характерні ознаки розвитку української культури в часи хрущовської «відлиги».
- •76.«Шістдесятники» та їх внесок у розвиток української культури.
Українська культура в умовах тоталітарного режиму. Репресії проти української інтелігенції.
На межі 20-30-х років ситуація в українській культурі докорінно змінилася. Стимульовані непом, процеси в економіці, суспільному житті та культурі вже з другої половини 20-х років стали виходити з-під контролю парткерівництва. Тому влада прагнула до уніфікації культурного розмаїття, що вирувало в 20-х роках, відбираючи собі в союзники ті творчі об'єднання, спілки та групи, внутрішньо організаційне життя яких будувалося переважно на адміністративних принципах, а творче - на ідеологічних і вульгарно-соціологічних. Фактично влада робила вибір між неординарністю і талантом та сірістю вбік останньої.Показова в цьому відношенні літературна дискусія 1925-1928 рр., у ході якої порушувалися питання культурного будівництва в Україні, зокрема про місце інтелігенції в культурному процесі, шляхи розбудови національноїкультури при соціалізмі, взаємини української та російської культур тощо. У центрі дискусії опинилася найнеординарніша постать у літературі - особистість М. Хвильового. Він був одним з небагатьох, хто не побоявся чесно відображати історичну правду, із в’їдливою іронією й сарказмом викривав вади нового суспільства.Турбота письменника про підвищення рівня художньої майстерності радянської літератури, виступ проти "червоної халтури" і особливо йогополемічний заклик "Геть від Москви" з орієнтацією на "психологічну Європу", який по суті зачіпав лише проблему підвищення української культурності, позбавлення провінційності, були всіляко перекручені та інкриміновані Хвильовому як буржуазний націоналізм. Свої думки він відстоював у блискучих полемічних статтях"Думки проти течії", "Камо грядеші" (Куди йдеш?), в опублікованому гострокритичному романі "Вальдшнепи" (1926).Тоталітарне суспільство, відчуваючи свою уразливість перед словом правди, конфіскувало другу частину "Вальдшнепів", надруковану в шостому номері журналу "ВАПЛІТЕ" за 1927 р., заборонило і памфлет "Україна чи Малоросія?", який став відомим лише в 1990 р. Задушлива атмосфера, створена навколо М. Хвильового, врешті призвела до його зламу - він пробував іти на компроміси, думати і діяти як усі, але сила таланту і особистості робили неможливим пристосуванство як спосіб існування. Постріл 13 травня 1933 р.обірвав життя М. Хвильового, ставши трагічною крапкою в історії українського культурного відродження XX ст.
69. Особливості розвитку української культури в 20 – 30 –х роках XX ст.Досягнення і втрати. Метод соціалістичного реалізму: “за” і “проти”.
Культурне життя в радянській Україні 30-х років було цілком обумовлене системою і режимом політичної влади, що склалася в СРСР внаслідок «великого перелому» кінця 20-х років. Воно мало суперечливий характер, досягнення історичного значення захлиналися в хвилях політичного терору проти культури і її творців.Незважаючи на жорсткий утиск тоталітарне-бюрократичної системи, сталінізму, в культурному житті республіки ще певний час зберігалася інерція позитивних процесів, започаткованих у попередньому десятилітті.Культурний розвиток українського народу тривав, і цьому є об'єктивні пояснення. По-перше, він був обумовлений реальними здобутками в ліквідації неписьменності, створенні широкої мережі культурно-освітніх закладів у попередні роки, що сприяло формуванню активного суб'єкта культури. По-друге, офіційна концепція соціальне-економічного розвитку була орієнтована на швидке зростання загальноосвітнього, культурно-технічного рівня населення, на підготовку нової генерації радянської інтелігенції, отже, на розширення мережі шкіл, вузів, наукових і культурних закладів. По-третє, в умовах відносної ідейної терпимості, творчої розкутості в культурному процесі 20-х років сформувалися літературні та мистецькі сили, які ще певний час продовжували творити в дусі усталених традицій навіть за умов невпинного наростання тоталітарної регламентації культурного життя.У 30-ті роки в УРСР розширюється мережа загальноосвітніх шкіл, закладів вищої та середньої спеціальної освіти. Кількість учнів у загальноосвітніх школах збільшилася впродовж 1932—1939 pp. з 4,5 до 5,5 млн, учителів — з 126, 4 до 193,8 тис. Згідно з офіційною статистикою впродовж десятиліття республіка утримувала першість у країні за грамотністю населення.Кількість вузів зросла з 38 (близько 29 тис. студентів) в 1929 р. до 148 (понад 125 тис. студентів) у 1939 p., а кількість технікумів і прирівняних до них закладів — з 146 (29 тис. учнів) до 600 (172,4 тис. учнів). Найбільш високими темпами зростала мережа інженерно-технічних, сільськогосподарських, педагогічних та медичних вузів. Виняток становили вузи художнього профілю, де впродовж 30-х років кількість студентів навіть зменшилася. З огляду на офіційні пріоритети суспільного розвитку це було красномовним свідченням укорінення певних тенденцій, а саме — технократизації суспільного життя, формування негати-вістського ставлення до проблем його гуманітаризації, невиправданого протиставлення «виробників матеріальних благ» і тих, хто «займається розумовою діяльністю».