полыт сист
.docxЗначний внесок у розвиток теорії демократії внесли і прихильники плюралізму. У плюралістичної концепції демократія розглядається як тип організації влади, що формується в умовах її розпилення (дифузії) між різними силами. У цьому сенсі демократія припускає вільну гру, змагання різних груп, які є основною рушійною силою політики, а також пов'язаних з їх діяльністю інститутів, ідей, поглядів. Отже, демократія як система підтримки динамічної рівноваги конкуруючих сил являє собою влада постійно змінює свої обриси більшості, що включає в себе різні групи з співпадаючими позиціями з тих чи інших питань. .
Істотний внесок у розвиток теорії демократії вніс А. Лейпхарт, що запропонував ідею консоціальной (consociational) демократії. Він розробив оригінальну модель «поділу влади», що передбачає забезпечення представництва інтересів меншості, не здатного одержати доступ до важелів державного управління. У зв'язку з цим Лейпхарт виділив чотири найважливіших механізму, які можуть дати їм доступ до влади.
Така модель передбачає насамперед створення коаліційного уряду за участю всіх партій, що представляють основні верстви суспільства. Вкрай принциповою є і роль технологій, що забезпечують пропорційне представництво різних груп населення при призначенні на ключові пости і розподіл ресурсів (у вигляді збереження певних квот для представників меншин). Виключне значення для вироблення цієї моделі демократії надається надання групам при розробці політичних цілей права вето, що припускає при прийнятті остаточного рішення не звичайне, а кваліфікована більшість (у дві третини або три чверті голосів), що давало б представникам меншин додаткові шанси на захист своїх інтересів.
Сучасні концепції демократі
Теорія партисипаторної (від англ. participate — брати участь), учасницької демократії, найнаближеніша до уявлень про демократію як владу народу, що здійснюється ним безпосередньо. В основі цієї концепції — переконання про здатність громадян не лише брати участь у виборах, референдумах, плебісцитах, а й безпосередньо у політичному процесі — у підготовці, прийнятті та впровадженні владних рішень. її прихильники вірять у те, що людям притаманне раціональне начало, розуміння добра і зла, що вони здатні свідомо ухвалювати розумні рішення (це заперечували прибічники елітарної концепції). Ірраціоналізм та спонтанність поведінки мас, на що посилаються елітаристи, можна подолати у процесі підвищення освітнього рівня та компетентності народу.
Оскільки в сучасному складному суспільстві неможливе здійснення прямої демократії в повному обсязі, то пропонувалося створити таку політичну систему, яка б поєднувала принципи прямої та представницької демократії.
Теорія елітарної демократії. Прибічники елітарної демократії наголошують на необхідності обмеження участі мас в управлінні суспільством. Вони стверджують, що в будь-якому суспільстві реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається не лише як верства, котрій притаманні необхідні для управління якості, а й як захисниця демократичних цінностей, здатна стримувати властиві для мас ірраціоналізм, емоційну неврівноваженість і радикалізм.
Демократію елітаристи розглядають як конкуренцію потенційних керівників за довіру виборців; народові ж має належати лише право періодичного, здебільшого електорального, контролю за складом еліти. Саме такий тип правління, стверджують вони, Є реальністю в сучасних суспільствах. А тому треба не боротися з ним, а запроваджувати в політичну практику такі механізми й інститути, які б забезпечили максимальну суспільну ефективність діяльності політичної еліти, її підконтрольність суспільству; сприяли б подоланню тенденції до її замкненості, олігархізації, відчуження від мас, формували б відкритість доступу і вступу до еліти представників усіх соціальних верств, можливість своєчасного й якісного її оновлення.
Теорія плюралістичної демократії. Ця концепція є певним компромісом між теоріями учасницької й елітарної демократій. Критично переглянувши постулати класичної теорії демократії, плюралісти переконливо довели, що, за винятком загальносистемних процесів (національно-визвольні рухи тощо), народ не може бути єдиним суб'єктом політичної дії. Він складається з конкуруючих між собою груп інтересів і є вкрай неоднорідним. Тому неможливо досягти єдиного розуміння "народного блага" та сформувати "спільну волю" для його досягнення. За умов, коли в кожної людини та соціальної групи є власне розуміння добра й щастя та бачення шляхів їх досягнення, сучасна демократія не може бути просто владою народу, системою правління на основі його безпосереднього волевиявлення.Призначення демократії, на думку плюралістів, полягає насамперед у тому, щоб надати всім групам змогу висловлювати й захищати власні інтереси, створювати чимало незалежних центрів політичного впливу та соціальних противаг, які б не допускали узурпування влади найбільш могутніми суспільними групами, зокрема й політичною більшістю.
Найбільш самокритичною з-поміж теорій плюралістичної демократії є теорія поліархії, запропонована відомим дослідником демократії Робертом Далем. Саме поняття "поліархія" він впровадив для того, аби відтінити відмінність між демократичним ідеалом і демократичною практикою, й показати, що старі уявлення про демократизм політичного устрою не відповідають умовам сучасних складних суспільств. Р. Дал наголошує, що "поліархія" — це політичний устрій, який полягає в поширенні громадянства на відносно велику долю дорослого населення та внесенні до громадянських прав можливості бути в опозиції й голосувати проти найвищих посадових осіб. Необхідними для поліархії є такі інститути:
— здійснення влади виборними урядами;
— загальне виборче право;
— вільні та чесні вибори;
— право змагатися за здобуття урядових посад;
— свобода висловлювань;
— альтернативна інформація;
— наявність асоціацій, що діють автономно;
— наявність механізмів, що роблять владу відповідальною перед народом.
Тобто, на думку Р. Даля, поліархія виявляється в реалізації права громадян на всебічну інформацію, отриману з альтернативних джерел, та права на утворення незалежних від держави (автономних) асоціацій. З допомогою цих об'єднань (центрів впливу) громадяни можуть реалізувати свої інтереси.