Утвердження сучасної ринкової економіки зумовлює необхідність глибоких структурних змін у промисловості України. Проте більш як за десять років трансформаційних перетворень частка базових галузей — металургійної, хімічної, енергетичної та паливної промисловості в загальному обсязі виробництва не тільки не скоротилася, а навпаки виросла з 23,6 % у 1991 ро­ці до 58 % у 2000 році, за цей самий період частка машинобудування зменшилася з 30,7 % до 13,2 %, а легкої промисловості — скоротилася у 8 разів. Водночас майже вп’ятеро разів зменшилися інвестиції у виробництво, а реальне зношування основних фондів у провідних галузях становить нині 60—70 %. Значно скоротилися як обсяги державних видатків на економічну діяльність, так і їхня структура. Капітальні вкладення в останні роки не перевищує 3—4 %.

Утім, власні ресурси підприємств і банківської системи сьогод­ні не можуть забезпечити економічне зростання, підтримувати стабільну діяльність економічного комплексу. Сукупний ресурсний потенціал банківської системи України, за оцінками фахівців, менший, ніж потенціал одного великого банку Росії чи Поль­щі. Залишається низьким прибуток підприємств — головне джерело нарощування внутрішніх фінансових ресурсів.

Розв’язання проблем структурної перебудови й оновлення основних фондів пов’язане з використанням інших форм фінансування вкладень на придбання обладнання, машин, споруд виробничого призначення, іншого рухомого і нерухомого май- на, нових механізмів купівлі-продажу основних фондів. У багатьох країнах світу такою формою став лізинг (від англійського «to leans», що найчастіше перекладається як «брати в оренду», «наймати»).

У вітчизняній та зарубіжній літературі немає єдиного визначення терміна «лізинг». Це можна пояснити як складним змістом, що вкладають у це поняття, так і відмінностями у його норматив­но-законодавчому визначенні та регулюванні в різних країнах.

Хоча в основі лізингової операції лежать правові відносини з передання майна в тимчасове користування, проте характеристика лізингу цим не вичерпується.

У вітчизняному законодавстві визначено, що «лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виняткове користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений термін майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів». Європейська федерація національних лізин­гових асоціацій «LEASEURORE» дає таке визначення: «лізинг — це договір про оренду заводу, промислових товарів, нерухомості для використання їх у виробничих цілях орендатором, тоді як товари купуються орендодавцем і він зберігає за собою право власності».

На думку фахівців Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК), «лізинг — це договір, укладений двома сторонами, відповідно до якого одна сторона (лізингодавець) надає в користування іншій стороні (лізингоодержувачу) об’єкт лізингу на визначений період і за певну плату».

За всіх наявних розбіжностей ці визначення об’єднує голов­не — лізинг трактується як передання господарського майна в тимчасове користування на умовах платності, строковості та зворотності (або викупу).

Ці особливості лізингу свідчать про його спорідненість із орен­дою. У чинному законодавстві визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний термін у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Об’єктом оренди можуть бути державні та комунальні підприємства або їхні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об’єкти із завершеним циклом виробництва продук­ції (послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об’єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання, нерухоме та інше індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єк­там господарювання.

Лізинг можна вважати різновидом оренди, так званою посеред­ницькою орендою, що забезпечує інвестування виробничих основ­них фондів за посередництва лізингової фірми. Лізингова фірма набуває майно не для власного використання, а з метою надання його на визначених умовах в користування іншій стороні і отримання з цього прибутку. Об’єктом лізингу не можуть бути земельні ділянки, інші природні об’єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їхніх структур­них підрозділів.

Різновидом оренди є також прокат, який відрізняється від оренди (найму) і лізингу як строками, так і об’єктами й умова- ми прокату. Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується, як правило, для задоволення побутових невиробничих потреб без отримання прибутку від користування нею. Наймач не має права на укладання договору піднайму та переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем. Капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача.

Лізинг розпочинався як метод купівлі-продажу товарів за відсутності коштів на негайну оплату товарів, кризового стану зі збутом продукції. Застосування оренди із подальшим продажем майна орендарю допомогло багатьом фірмам вижити під час цілої серії затяжних економічних криз. Формування лізингу як підприємницької діяльності пов’язують зі створенням у 1952 році першої незалежної лізингової компанії у США, яка поєднала фінансові послуги з методами купівлі-продажу. Лізингові операції почали розглядати як новий вид фінансування.

Лізинг виконує такі важливі господарські функції:

• забезпечує оновлення та модернізацію основних фондів зав­дяки залученню додаткових інвестицій;

• поліпшує матеріально-технічне забезпечення виробництва сучасними засобами праці;

• суттєво розширює можливості виробників зі збуту машин та устаткування;

• є інструментом активного маркетингу;

• сприяє ефективнішому використанню основних фондів, підвищенню конкурентоспроможності підприємства.

Привабливість лізингу для підприємців полягає в можливості отримати необхідне для господарської діяльності майно за відсут­ності достатніх коштів для його купівлі та на умовах, вигідніших, ніж за договором купівлі-продажу.

Якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це з фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування в установленому законом порядку і, крім того, сплачує податок на додану вартість із купівлі-продажу. При отриманні устаткування в лізинг діє інша схема фінансування виробничих інвестицій. Лізингові платежі, сплачувані орендарем, входять у собівартість продукції, яку він випускає, чи послуг, які надає, а після повної сплати вартості об’єкта лізингу орендар, як правило, стає його власником. Кошти, що витрачаються на оренд­ні платежі та викуп орендованого устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Лізингова діяльність вигідна і для лізингодавця, бо він отримує повне відшкодування всіх витрат, пов’язаних зі здійсненням лізингової операції і формує прибуток не менший, ніж від інших операцій.

Доцільність застосування лізингу як особливою форми інвестування виробництва зумовлена його перевагами перед банківським фінансуванням. Фахівці з питань лізингу відзначають такі переваги:

• простіші схеми забезпечення. Майно, що передається в лізинг, одночасно є основною заставою. Збереження права власності на лізингове майно за лізингодавцем гарантує його повернення, якщо бізнес лізингоодержувача зазнає невдачі. В зв’язку з цим лізингодавці часто не вимагають додаткової застави, крім майна в лізингу;

• доступність. У країнах із перехідною економікою лізинг — чи не єдина форма середньо- та довготермінового кредиту для придбання обладнання. Лізингові фірми, як правило, спеціалізуються на певних видах обладнання, а це дає їм змогу товарні кредити від виробників обладнання або мати доступ до іноземних ринків капіталу, покладаючи на себе частину кредитного ризику під час надбання лізингового майна;

• зручність та менші витрати на виконання угоди. Лізингову угоду можна оформити набагато швидше і простіше, ніж традиційний кредит, бо лізингодавці не є банківськими установами і не зобов’язані формувати резерви коштів та дотримуватися численних нормативних вимог щодо розміру застави, які є обов’язко­вими для банків. Ці чинники усувають бюрократичні перешкоди, часто пов’язані з видачею банківського кредиту, і дають змогу лізингодавцеві приймати більш оперативні рішення з мен­шою кількістю документації. Лізингоодержувач дістає можливість уникнути витрат, пов’язаних з оформленням застави, та заощадити час, необхідний банку для прийняття рішення щодо видання позики, особливо коли йдеться про малі та середні підприємства;

• менше власних коштів сплачується наперед. На початку терміну лізингу лізингоодержувачі зазнають витрат у вигляді частки вартості майна, що є меншою за витрати, яких б вони зазнали мати при отриманні банківського кредиту або інших формах фінансування. За допомогою лізингодавця можна профінансувати більшу частку капітальних витрат на обладнання, порівняно із банківським кредитом, часто за невеликого авансового платежу, завдяки надійніший схемі забезпечення інтересів лізингодавця, ніж у разі застави;

• гнучкість. Платежі за договором лізингу можна побудувати за схемою, що найбільше відповідає надходженню коштів за реалізовану продукцію (послуги) у лізингоодержувача;

• податкові пільги. Лізингоодержувачі мають право зменшувати оподатковуваний прибуток шляхом віднесення лізингових платежів у повному обсязі на витрати, а не лише відсотків, як у разі банківського кредиту.

Окрім низки переваг для окремих суб’єктів лізингових угод, лізингова діяльність позитивно впливає на економіку країни.

Лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не у валюті, що викликає певні труднощі, а в машинах та устаткуванні, необхідних для виробничої діяльності. Крім того, заборгованість підприємств іноземним лізингодавцям не зараховується Міжнародним валютним фондом до зовнішньої фінансової заборгованості країни, на чиїй території розташовані лізингоодержувачі. Лізингова діяльність сприяє швидкій реалізації досягнень науково-технічної революції. Тепер найновіші види обладнання виходять на ринок без багаторічної апробації. У багатьох галузях період між завершенням дослідно-конструкторських розробок та виходом із виробництва перших зразків продукції скоротився до кількох місяців. Лізингоодержувачі можуть спочатку випробувати нові зразки, переконатися в їхній надійності та ефективності й завдяки цьому прийняти обґрунтоване рішення щодо майбутньої закупівлі їх у більшій кількості.

Ці переваги належним чином оцінені багатьма країнами світу як з перехідною, так із розвиненою ринковою економікою. Приміром, у США обсяг лізингових операцій на початок 1990-х років перевищив 110 млрд дол. Частка лізингових інвестицій у машини й обладнання в загальних обсягах промислових капіталовкладень 1995 року становила у США — 30 %, у Великій Британії — 25 %, у Німеччині — 20 %, у Франції — 22 %.

Від середини 1980-х років лізингова діяльність активно розвивається в країнах Східної Європи — Чехії, Угорщині, Болгарії та ін. Питому вагу придбаних основних засобів шляхом лізингу в загальному обсязі капітальних витрат європейських країн за даними МФК наведено в табл. 10.1.

Таблиця 10.1

Питома вага лізингу в загальній вартості придбаних у 1998 році основних фондів

Країна	Відсоток лізингу в придбаних основних фондах
Чеська Республіка Естонія Німеччина Франція Австрія Велика Британія Угорщина Словаччина Італія Бельгія Польща	28,0 25,0 19,7 17,0 16,1 15,0 12,6 12,6 12,3 11,0 8,8

До недоліків лізингу можна віднести ризик швидкого морального старіння обладнання й устаткування із тривалими термінами використання внаслідок науково-технічного прогресу, а також його знецінення під впливом інфляції.

Міжнародна практика засвідчує, що переваги лізингу найкраще реалізуються за умови прийняття державою законодавчих актів зі створення оптимальної нормативної та податкової бази для його розвитку. Особливе значення мають податкові пільги, пов’я­зані з амортизацією об’єкта лізингу. Наявність у підприємств кількох варіантів прискореної амортизації сприяє збільшенню капіталовкладень, оскільки підприємства прагнутимуть частіше змінювати основні фонди. Це, своєю чергою, пожвавлює підприємницьку діяльність виробників сучасних машин та обладнання, забезпечує зростання надходжень від них податків до бюджету країни.

10.2. Класифікаційна характеристика видів і форм лізингу

Згідно із чинним вітчизняним законодавством, під лізингом розуміють господарську діяльність, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) майна, що належить лізингодавцю, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. У Законі України «Про лізинг» передбачається, що лізингодавець може придбати майно у власність за дорученням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна. Таким чином, Закон визначає три суб’єкти лізингової операції:

• лізингодавець — суб’єкт підприємницької діяльності, зокрема й банківська або небанківська фінансова установа, що передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

• лізингоодержувач — суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

• постачальник/продавець лізингового майна — суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, приз­начене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передання його в лізинг. Принагідно зауважимо, що основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини й устаткування, обладнання, інструмент, вироб­ничий інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Лізингові угоди можуть суттєво відрізнятися за істотними умовами або лише за якоюсь однією побічною ознакою. Тому при розгляді видів лізингу передусім виходять з ознак класифікації їх. До таких ознак належать: склад учасників угоди, об’єкт лізингу, послуги з обслуговування майна, рівень окупності об’єкта лізингу, термін використання майна і пов’язану з ним амортизацію, характер лізингових платежів, тип майна, що передається в лізинг, сектор ринку, де здійснюються операції тощо.

Названі ознаки дуже різні за своєю вагомістю. За незначних змін умов уже відомого виду лізингу можна отримати зовсім нову його форму. Водночас існують найважливіші засадові ознаки, які зумовлюють концептуальний зміст лізингової угоди. Такими ознаками є рівень окупності об’єкта лізингу та належність права власності на майно по завершенні терміну лізингу.

Чинне вітчизняне законодавство визначає, що «залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо».

Фінансовий лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в плат­не користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, не менший за той за який амортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

Сума відшкодувань вартості об’єкта лізингу в складі лізингових платежів за період дії договору фінансового лізингу має включати не менше 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідно із договором, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Встановлення мінімального строку фінансового лізингу на межі 60 відсотків амортизації дає можливість скоротити реальні періоди здійснення інвестицій через лізинг з 8—10 до 4—6 років. Такий підхід вигідний як інвестору, так і лізингоодержувачу, оскільки останній може викупити об’єкт лізингу, не очікуючи завершення терміну його амортизації й отримати від цього певні економічні переваги. Важливим для суб’єктів фінансового лізингу є також надане їм право самостійно здійснювати індексацію вартості майна залежно від індексу інфляції за попередній період діяльності, лізингоодержувач має змогу повністю проамортизувати лізингове майно без втрат його реальної вартості через інф­ляційні процеси.

Оперативний лізинг — це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у плат­не користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший за той, за який амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.

По завершенні терміну договору оперативного лізингу він може бути продовжений або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцеві і може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

Спільним для фінансового і оперативного лізингу є збереження права власності лізингодавця на об’єкт лізингу на весь строк договору лізингу. Перехід права власності до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Відмінності між указаними видами лізингу відображає в табл. 10.2.