Порядок ведення робочої карти

Робоча карта є одним з основних, а досить часто єдиним БД, за допомогою якого командир підрозділу організує і виконує управління в бою.

За допомогою РК командиру стає зрозумілим отримане бойове завдання, він вивчає і оцінює обстановку, приймає рішення, ставить бойові завдання підпорядкованим підрозділам. Ці завдання можна виконати, якщо на РК будуть нанесені необхідні дані, тобто відомості про ворога, про свої підрозділи, про сусідів і інші необхідні дані.

РК повинна відповідати певним вимогам, найважливішим з яких є: наглядність, повнота і точність нанесення обстановки.

Наглядність РКполягає в зрозумілому і чіткому відображені бойової обстановки, її головних елементів. Це досягається правильним застосуванням і чітким накресленням умовних знаків; виділенням позицій військ у різні проміжки часу; правильним розташуванням на РК службових і пояснювальних написів; правильним і чітким зображенням фактичного місцезнаходження військ і можливого характеру дій; правильним підйомом карти.

Повнота відображення обстановкина РК визначається тим обсягом відомостей, який необхідний командиру для управління підпорядкованим підрозділам в бою. До своєї РК командир повинен заносити лише ті відомості, які дійсно йому необхідні.

Зміст РКтого чи іншого командира може бути різним. Найбільша повнота відомостей, що наноситься на карту необхідна командирам механізованих і танкових підрозділів.

На РК командира механізованого підрозділу звичайно наносяться:

• склад, розташування своїх підрозділів з подробицями на два ступеня нижче;

• склад, розташування і можливий характер дій ворога на глибину поставленого завданя на напрямку дій підроздилу і прилеглих флангах;

• дані про радіаційну, хімічну, бактеріологічну обстановку;

• бойове завдання підрозділу, поставлене старшими командиром;

• розташування і завдання безпосередніх сусідів (з правого і лівого боку), а також підрозділів, що діють зпереду, разом з їх пунктами управління;

• розмежувальні лінії між батальонами;

• завдання вогневих засобів, що знаходяться в розпоряджені командира підрозділа, і їх позиції;

• місця установки інженерних загороджень;

• маршрути руху;

• командні і командно-спостережні пункти старшого начальника і сусідів;

• райони розташування тилових підрозділів.

При розробці і веденні робочих карт необхідно використовувати наступні основні кольори:

• червоним кольоромнаносяться: розташування, завдання і дії загальновійськових підрозділів (частин і з'єднань), розмежувальні лінії, тилові межі, пункти управління, в тому числі з'єднань і об'єднань військ ППО; границі зон пораження зенітних ракетних і зенітних артилерійських з'єднань і частин;

• чорним кольоромнаносяться розташування і дії ракетних військ і артилерії, зенітних ракетних військ і зенітної артилерії, з'єднань і частин інженерних і хімічних військ, військ зв'язку, радіотехнічних, залізничних, частин радіоелектронної боротьби і радіорозвідки, технічного забезпечення, інженерно-аеродромних, топогеодезичних і гідрометеорологічних частин і підрозділів, військово-будівельних організацій і частин, рубежі досяжності ракет; всі роз'яснювальні написи про свої війська.

• синім кольоромнаносяться розташування і дії військ противника, а також всі пояснювальні написи;

• зеленим кольоромнаносяться демонстративні, імітаційні дії своїх військ, заходи по дезинфомації, а також фальшиві райони, рубежі, споруди і об'єкти з позначенням літерою “Л”.

Як правило, для розробки карт, використовуються позамасштабні умовні знаки. Використання умовних знаків є обов'язковим. З метою полегшення нанесення на карту умовних знаків, рекомендується користуватися офіцерською лінійкою (трафаретом).

Умовні знаки, що позначають війська, вогневі засоби, бойову техніку (як свої, так і противника), наносяться на карту у відповідності з їх дійсним місцезнаходженням і розташовуються по напрямку дій або ведення вогню.

Пункти управліннянаносяться на карту так, щоб основа флагштока спиралася на точку його знаходження на місцевості, а фігура знаку була розташована у напрямку, протилежному діям військ.

При нанесені розташування військ на різний період часу, їх умовні знаки доповнюються пунктирними штриховими лініями або підтушовкою; час, до якого відносяться розташування, вказується під найменуванням з'єднання, частини, підрозділу всередині основного знаку або поруч з ним. На одну карту наносяться, як правило, не більше чотирьох положень.

Пояснювальні написи розміщуються всередині умовного знаку, поруч з ним, під знаком або на вільному місці, але з вказівною лінією.

Службові заголовки і відмітки про затвердження підписуються великими літерами без курсиву і підсічок.

Місцеві предмети і елементи рельєфу, які можуть значно впливати на бойові дії виділяють (піднімають): берегові лінії великих річок, болота - синім кольором; рослинність - зеленим кольором; рельєф - блідо-коричневим; автомобільні шляхи - коричневим; державні кордони - чорним; населені пункти - тушшю або штриховкою, збільшеними надписами або підкресленнями їх назв чорним або коричневим кольором.

Наглядність і зручність читання карти багато в чому залежить від доброго виконання і правильного розміщення написів. Для оформлення робочої карти і нанесення на неї пояснювальних написів рекомендується застосовувати креслярський шрифт, який відрізняється чіткістю і простотою виконання.

При розробці карт допускається використання таблиць. Таблиці на карті розміщуються у вільній частині таким чином, щоб не затемняти елементи обстановки, які належать відображенню, як правило, поблизу від об'єктів.

Вміння офіцерів правильно опрацьовувати карту має велике значення для управління підрозділами. Вміння правильно готувати і вести РК - ознака високої штабної культури кожного офіцера.

У текстових документах дозволяється застосування скорочень, які прийняті в Збройних Силах України.

В управлінні підрозділами бойові документи відіграють важливу роль. Це визначається наступним:

по перше, вірно відпрацьований, оформлений та своєчасно доведений до виконавців документ значно полегшує управління підлеглими, допомагає органам управління швидше організувати збір інформації, прийняти оптимальне рішення та ретельніше планувати майбутні бойові дії;

по-друге, підвищенням вимог Міністра оборони, начальника Генерального штабу щодо постійного зростання оперативності в роботі штабів та обробки й передачі інформації, вміння командирів, начальників усіх ступенів розробляти найбільш важливі бойові документи;

по-третє, з впровадженням сучасних технологій обробки інформації в штабах за допомогою електронно-обчислювальної техніки зросли вимоги до уніфікації форм бойових документів і одноманітності їх оформлення.

Старший викладач кафедри військової підготовки

працівник ЗС України Д.В. ЗАЙЦЕВ

13