1.3. Мотопіхотний батальйон в обороні.

Оборона в арміях держав НАТО розглядається, як один з основних видів бойових дій, до якого війська переходять тимчасовоз метою:

- зриву наступу противника;

- економії сил та засобів на одних напрямках та створення переваги на інших для рішучих дій;

- недопущення захоплення противником важливих районів;

- виграш часу та створення більш вигідних умов для переходу в наступ.

В останній час командування НАТО значно підвищили рівень дослідництва в питаннях оборони з застосуванням звичайної та високоточної зброї.

За поглядами командування НАТО війська, які обороняються, повинні нанести противнику максимальні втрати, порушити його взаємодію, знизити бойові можливості, розгромити його шляхом використання активного маневру та вогневого ураження.

Для того, щоб витримати масований натиск військ противника, в обороні потрібно добитися такого положення, при якому перевага противника в наступі не перевищувала 3:1 на користь наступаючого. Якщо перевага буде більшою, то можливо прорив оборони.

Перехід до оборони може бути передбаченимабовимушенимв умовахбезпосереднього зіткненняз противником абобез зіткненняз ним.

Завчасно війська переходять до оборони тоді, коли противник сильніший та займає вигідне положення. В цьому разі війська можуть зайняти смугу чи район оборони напередодні розгортання бойових дій. Смуги (райони) оборони обладнуються в інженерному відношенні наскільки дозволяє обстановка.

Передбаченийперехід до оборони здійснюється тоді, коли вигідно спочатку нанести ураження противнику з рубежів, які займають війська, а потім перейти в наступ. Такий перехід до оборони можливий тоді, коли є перевага в силах та засобах.

Вимушенийперехід до оборони здійснюється, коли противник швидше розгорнувся або при невдалому проведенні бою. В таких випадках оборона організується ході бойових дій під ударами противника. За поглядами командування НАТО оборона повинна бутистійкою та активною, глибоко ешелонованою, протитанковою, здібною протистояти масованим ударам ядерної зброї та інших засобів масового ураження, а також ударам артилерії та авіації противника.

Сучасну оборону потрібно вести методом оборонно-наступальних дій.

Оборона будується з таким розрахунком, щоб можна було здійснювати найбільш ефективний маневр вогнем всіх видів збої, танками, мотопіхотою та протитанковими засобами.

Важливе значення в обороні надається маскуванню та введення противника в оману.

В армії США оборона поділяється на мобільну, позиційну, активну, а в ФРН – наподвижну та позиційну.

Мобільна оборонанайбільш пристосована для умов, коли безгранично застосовується ядерна та високоточна зброя.

Мобільну оборону рекомендується організовувати і вести в наступних випадках:

- коли поставлене завдання дозволяє не зважати на тимчасову втрату території, а місцевість дозволяє вести маневр;

- коли війська, які обороняються не поступаються в маневреності противнику;

- при наявності в тих, хто обороняється хоча би незначної переваги в повітрі.

При веденні такої оборони в перший ешелон виділяється мінімальна кількість сил, як правило, мотопіхотні та механізовані підрозділи і частини (до 1/3 сил).

Основні сили, головним чином, бронетанкові частини та підрозділи, розміщуються в другому ешелоні.

Задача першого ешелону в тому, щоб попередити головні сили про наступ противника, дезорганізувати його і максимально затримати, заставити противника просуватися у вибрані в глибині оборони райони вигідні для нанесення удару та контратак.

Мобільна оборона застосовує затримуючі та оборонні дії та передбачає втягування головних сил наступаючого противника в вигідні для його розгрому райони (“мішки”).

Успішне ведення мобільної оборони залежить від уміння своєчасно залишити територію, яку обороняють.

Взагалі такі частини і підрозділи як бригада та батальйонні тактичні групи (БТГр) мобільної оборони не ведуть самостійно, а тільки в складі дивізії та корпусу.

Позиційна оборона організується та ведеться з метою збереження цілісної смуги оборони (району оборони) шляхом знищення противника на передньому краї і основується на утриманні протягом якогось часу зайнятих оборонних позицій, які створені на ключових ділянках місцевості, на максимальному використанні вогневих засобів.

Основним способом ведення позиційної оборони є утримання вигідних в тактичному відношенні ділянок (районів) місцевості.

Але при позиційній обороні готуються і утримуються не суцільні позиції, а окремі райони чи ділянки місцевості, що в більшій ступені відповідає сучасним методам ведення оборони.

Американці вважають даний спосіб ведення оборони – класичним.

Активна оборона. Починаючи з середини 70-х років спеціалісти США розробляли плани нового виду оборони, який би в більшій ступені відповідав обстановці на Європейськім театрі воєнних дій. (ТВД). Це привело до концепції організації та ведення оборони за принципами масирування сил на вирішальних напрямках.

США прийшли до висновку, що на ЕТВД в початковий період війни без застосування ядерної зброї, традиційні види оборони (позиційної та мобільної) не в повній мірі відповідають сучасним вимогам і навряд чи зможуть виконати поставлені завдання оборони.

Активна оборона основуєтьсяна тісному зв’язку вогневих ударів звичайних засобів ураження, умов місцевості і маневру силами та засобами в потрібному напрямку на загрозливому напрямку.

Суть активної оборонив тому, що до початку бойових дій (наступу противника) задум головного удару не з’ясований, частини та підрозділи розгортаються рівномірно по всьому фронту оборони, як правило, в один ешелон з виділенням невеликого резерву та виділенням значних сил та засобів всмугу забезпечення. З переходом противника в наступ та визначення напрямку його головного удару, здійснюється стрімкий маневр сил з другорядних ділянок на напрямках головного удару. Сюди також відходить основна частина військ прикриття. Завдяки такому перегрупуванню складається співвідношення 1:3 на користь наступаючих, що дає змогу стійко утримувати оборону, а при більшій перевазі сил 1:6 можна розгромити противника і перейти до наступу та переслідуванні його.