Національні витрати на дослідження і розробки в Україні в % до ввп (у фактичних цінах)

№ п/п	Рік Показники	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
1	ВВП	170070	204190	225810	267344	345113	424741	537667
2	Всього витрат на НДКР	2046,3	2450,3	2611,7	3597,4	4251,7	5160,4	6160
3	% до ВВП	1,2	1,2	1,1	1,3	1,2	1,2	1,1

Даний напрямок вимагає формування дієвих інституцій, які сприятимуть активізації інноваційної діяльності ринкової економіки.

Аналіз галузевого напрямку розвитку інноваційного процесу показує зміщення акценту процесу впровадження з фундаментальних (базових ) галузей у нові наукоємні галузі (авіакосмічні, мобільний зв'язок, комп'ютерні технології), оскільки ці галузі повною мірою перетворюють науку в продуктивну силу і визначають сучасний розвиток науково-технічної революції.

Доцільне використання інновацій в практичній діяльності зумовлює необхідність відповідного механізму, який би регулював інноваційні процеси, що виходять за межі окремих підприємств. Важливе значення мають різноманітні інститути (установи, організації, заклади) при доведенні, впровадженні і освоєнні інновацій.

При формуванні економічного механізму інноваційної активності слід зважувати на роль держави та приватного сектора у виконанні впроваджувальних процесів; значення великого та дрібного бізнесу; співвідношення фундаментальних та прикладних досліджень та розробок; динаміку розвитку галузевої структури інноваційної діяльності.

Дослідження сучасного стану та перспектив розвитку інноваційної діяльності в Україні визначило сутність концепції економічного механізму інноваційної активності (рис. 1).

Досягнення мети активізації інноваційної діяльності передбачає удосконалення механізму інноваційної активності в економіці України.

У другому розділі - Структура і функції економічного механізму інноваційної активності - досліджено інновації як комплексу взаємопов'язаних процесів наукової, виробничої і збутової діяльності. Для цього необхідною є узгодженість дій інноваційних фондів, дослідницьких організацій, проектно-впроваджувальних, виробничих структур, збутових підрозділів і спеціалізованих фірм на взаємовигідній основі.

Централізовані і децентралізовані джерела фінансування інноваційної діяльності зникли з розпадом єдиного народногосподарського комплексу, а успадковані недоліки залишилися. Поставлені в умови виживання, сьогоднішні підприємства навіть за наявності прибутків неохоче виділяють грошові кошти на діяльність, яка принесе віддачу лише у віддаленій перспективі (ще й з високою вірогідністю взагалі не окупитися). Властиві ринковим умовам інститути акумуляції заощаджень – банківська система і фондовий ринок – також не готові до зайвого ризику, оскільки оперують залученими грошовими коштами і зобов'язані забезпечити хай невисоку, але гарантовану прибутковість.

Рис. 1. Концепція економічного механізму інноваційної активності

Фінансові можливості України є досить обмеженими: ВВП як головне джерело фінансових ресурсів країни має дуже низький рівень, темпи його зростання теж є повільними. Який би відсоток ВВП не направлявся на науково-дослідні розробки, в абсолютному значенні обсяг таких вкладень буде незначним.

У 2006 році обсяги фінансування науки складали 3378,5 млн. грн., або 0,60% до ВВП, порівняно з критерієм, який пропонується ЄС, він є меншим на 1,9% (табл.2).

Поступове нарощування і ефективне використання вкладень в науку забезпечить розвиток НТП, що має виплинути на зростання ВВП. Деякі економісти визначають вплив цього чинника на рівні 70-80%. В цілому ж питома вага науково-технічної сфери у ВВП на рівні менше 1,5% є притаманною країнам з сировинною орієнтацією економіки.

Можна вважати, що інвестиційні ресурси в Україні є, але вони не прямують туди, де це найбільш необхідно суспільству – у виробничі інновації. Приватний капітал прагне швидкого отримання максимального прибутку з мінімальними витратами, тому він більш охоче йде в торговельно-посередницьку сферу і сферу фінансових спекуляцій. Він не прямує у високотехнологічні наукоємкі галузі виробництва, які вимагають значних капіталовкладень в науковий пошук і розробки, а віддачу від вкладених грошових коштів доводиться чекати достатньо довго. Таким же поглядам дотримується і іноземний капітал, який, з огляду на конкуруючі галузі, зацікавлений збутом в Україні свого власного кінцевого продукту.

Таблиця 2