Інтелектуальний потенціал
Національний інтелектуальний потенціал є розпорошеним за багатьма напрямами науково-технологічної діяльності. Необхідність виживання (як фізичного, так й інтелектуального) змусили переважну частину науковців після 1991 року перейти до інших сфер діяльності, чи, взагалі, залишити батьківщину. Створений ними науковий доробок, який переважно був власністю державних наукових інститутів, за відсутності потреби з боку замовників, морально та фізично застарів. Відсутність протягом останніх чотирнадцяти років чіткої, послідовної політики щодо збереження інтелектуального потенціалу країни, спричинило до поступової інтелектуальної деградації тих, хто залишився у науці. Незначне за обсягами та строкате за напрямами фінансове забезпечення ДіР останніми роками, переважно, було спрямовано на утримання старіючих наукових фондів та сприяло консервації виникаючих перспективних досліджень. Одночасно старіло й само наукове товариство, що спричинило до створення нинішньої, витратної для подальшого наукового розвитку України, системи пільг та академічних привілеїв. Деформованою є система наукових знань та досліджень: найбільша увага наділяється суспільно-гуманітарним напрямам, менша – технологічним та природничим. Досі невизначені напрями розвитку вітчизняних макротехнологій, які здатні відродити інтелектуальний потенціал нації, визначити технологічну комірку України на глобальному технологічному ринку.
Система кадрового забезпечення
Трьохкратне протягом п’ятнадцяти років скорочення чисельності працівників наукової сфери країни вже не є головним фактором незадовільного кадрового забезпечення науково-технологічної діяльності нині. Сучасні процеси розвитку науки і техніки у світі, необхідність швидких розробок нових високотехнологічних продуктів висувають на перше місце окремих науковців та властиву їм мобільність та комунікативність. Вирішальним також стають рівень безпосередньої кваліфікації науковців та здатність до постійного самовдосконалення. Необхідність займатись розробленням нових напрямів досліджень і галузей спонукають до створення теоретично ґрунтовної та, одночасно, гнучкої системи кадрового забезпечення науки як вищої сфери інтелектуальної діяльності країні.
Можливі нагальні заходи розв’язання. Виходячи з того, що проблеми інтелектуального потенціалу та кадрового забезпечення науково-технологічного розвитку України є внутрішніми, відповідно, внутрішній потенціал розвитку (безпосередньо у науковому товаристві країни) є майже вичерпаним, то більшість з них має розв’язуватись створення зовнішніх умов (розв’язання зовнішніх проблем) для його ефективного функціонування.
Система управління
Стан проблеми. Аналіз розвитку системи управління науково-технологічної сфери України від 1991 року свідчить про незавершеність побудови комплексної системи міжгалузевого управління науки і техніки в системі державної влади, неефективність відомчого управління ДіР в ринкових умовах, відсутність стратегії науково-технологічного розвитку України. Залишкове секторальне управління науки і техніки, властива тоталітарному радянському режиму, ізольованість виконання ДіР різними галузевими науковими комплексами (об’єднаннями, інститутами, академіями) не сприяє нормальному розвиткові ринкових відносин у національній науковій системі, ускладнює процеси комерціалізації наукових продуктів. До недоліків сучасної системи державного управління також відносяться – не пріоритетність розвитку науки і техніки на державному рівні, незабезпеченість рівноправ’я наукових організацій різних форм власності, ринкові перешкоди утворенню малих інноваційних фірм та відсутність реального моніторингу розвитку процесів у науково-технологічній сфері.
Можливі нагальні заходи розв’язання. Зважаючи на те, що без наявності системи зворотнього зв’язку будь-яка система управління є неефективною, пропонується:
Запровадити систему національного моніторингу науково-технологічного розвитку.
Організувати державне замовлення на соціологічні дослідження в науковій сфері.
Спростити національну статистичну систему даних про науково-технологічну діяльність та гармонізувати з відповідною системою Євростату.
Створити національну базу даних моніторингу науково-технологічного розвитку за регіонами, галузями економічної діяльності, галузями наук.
Удосконалити систему державного управління (регулювання) науково-технологічною діяльністю, головними завданнями яких мають стати моніторинг та законодавчо-нормативне удосконалення процесів, що відбуваються в цій сфері.
Зменшити кількість рівнів управління науково-технологічної діяльності та нормативно обмежити чисельність адміністративно-господарчого персоналу наукових організацій.
Розділити виконавчі та регулюючі функції виконавчих органів влади у сфері науково-технічної політики, утворивши при них відповідні аґенції як головних розпорядників бюджетних коштів за державними замовленнями.
На виконання заходів Стратегічного плану розвитку ДіР в Україні провести реорганізацію існуючих інституційних форм у сфері науково-технологічної діяльності.
Визнати головним виконавцем ДіР – дослідника, а принципами науково-технологічної діяльності – академічні вільності та право на самоорганізацію науковців.