Универ 03.05.2013 18-15 / ! Магістерська / Розділ 2 / ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ НАУКИ В УКРАЇНІ

176

УДК 338. 2: 001 (477)

ПРОБЛЕМИ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ НАУКИ В УКРАЇНІ

Колобердянко І.І., к.е.н., доцент, Ващенко В.С., ст. викладач, Маллакурбанова О.А.

Запорізький національний університет

Проведено аналіз деяких показників розвитку фінансової підтримки науки в Україні. Запропоновано рекомендації щодо підвищення рівня науки України як одного із головних чинників розвитку країни.

Ключові слова: наука, ринкові відносини, держава, фінансування.

Колобердянко И. И., Ващенко В. С., Маллакурбанова Е. А. ПРОБЛЕМЫ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОДДЕРЖКИ НАУКИ В УКРАИНЕ / Запорожский национальный университет, Украина Проведен анализ некоторых показателей финансовой поддержки развития науки в Украине.

Предложены рекомендации по повышению уровня науки Украины как одного из главных факторов развития страны.

Ключевые слова: наука, рыночные отношения, государство, финансирование.

Koloberdyanko I. I., Vashchenko V. V., Mallakurbanova E. A. PROBLEMS OF STATES SUPPORT FOR SCIENCE IN UKRAINE / Zaporizhzhya national university, Ukraine

Researches connected with analyzing some indicators of Ukrainian science development are held. Recommendations about raising Ukrainian science level, as one of the most influent factor of state's development are suggested.

Key words: science, market relations, state funding.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Наука як різновид людської діяльності, що має на меті отримання нового знання, є значимою за своєю суттю. Це твердження особливо актуальне у світі розвинених інформаційних технологій. Наука сьогодні

— рушійна сила прогресу людства. Результати новітніх досліджень учених кардинально впливають на розвиток промисловості і енергетики, транспорту і зв’язку, медицини і сільського господарства. Оцінюючи становище науки, треба зауважити, що Україна відстає від інших розвинених країн, хоча при цьому має високий рівень економічного, наукового і трудового потенціалу. Така негативна тенденція розвитку науки України пов’язана із незадовільною підтримкою з боку держави, недостатнім фінансуванням.

АНАЛІЗ ОСТАННІХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПУБЛІКАЦІЙ

Проблемі підвищення рівня науки України приділяли значну увагу вітчизняні вчені: І. Заюков, І. Сербина, Б. Маліцький, І. Мриглод, О. Мриглод, Т. Ілляшенко, І. Радіонова [1-5]. І. Заюков зосереджує увагу на аналізі показників розвитку освіти та науки України та на розробці рекомендацій щодо вдосконалення їх рівня. Б. Маліцький аналізує стан науки України у світовому вимірі, її фінансове та кадрове забезпечення, а також структуру виробництва, використання інноваційних факторів в економіці. І. Сербина розглядає необхідність інвестування в науку для її ефективного розвитку. І. Мриглод і О. Мриглод наголошують на тому, що основною одиницею потоку наукової інформації є наукова стаття, у якій відображаються найновіші досягнення у науці, і тому важливе місце при аналізі загального стану науки відводять статистиці наукових статей і періодичних видань. Т. Ілляшенко, І. Радіонова розглядають становище науки в умовах економічної кризи, її роль в даних умовах. У працях зазначених авторів наголошується, що важливим чинником людського розвитку є наука, рівень якої спадає з кожним роком. Для подолання такої негативної тенденції вона потребує постійних нововведень і підтримки з боку держави.

ФОРМУЛЮВАННЯ ЦІЛЕЙ

Метою статті є дослідження і аналіз сучасного стану фінансування науки в Україні, обґрунтування необхідності дієвої підтримки її з боку держави. Для досягнення поставлених цілей потрібно: по-перше, проаналізувати фінансування науки; по-друге, визначити фактори, які безпосередньо впливають на розвиток науки в Україні; по-третє, порівняти державне регулювання науки в розвинених країнах з Україною; по-четверте, зробити висновки і запропонувати свої альтернативні заходи урегулювання і підтримки науки з боку держави.

ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ ДОСЛІДЖЕННЯ

Важливим чинником і передумовою розвитку освіти, культури, піднесення якості робочої сили завжди була наука. Без потужної наукової бази ефективна ринкова економіка не може розвиватись. До здобуття незалежності українська економіка була зорієнтована на потреби військово-промислового комплексу, що заважало розвиватися всім іншим її галузям. Україна мала дуже слабку систему інформації, без чого вона

Економічні науки

177

як держава не могла розбудовуватись і, найголовніше, приєднатися до світової співдружності країн, у яких сформувалось інформаційне суспільство.

Сучасний розвиток економіки потребує використання нових наукових знань та інновацій. Наукові досягнення суттєво впливають на економічні процеси, а результати залежать від ефективності їх взаємодії, зокрема від того, наскільки успішно функціонує механізм створення, збереження і поширення нових знань. В умовах несприятливого економічного, політичного і демографічного становища пріоритетним завданням науки є розробка методів діагностики несприятливих процесів та знаходження шляху їх подолання. І провідна роль у вирішенні цих проблем має належати державі. Як засвідчує світовий досвід, саме завдяки державній підтримці у світі склалося три найбільш вагомих центри науки: США (35% усіх світових витрат на науку), Європейський Союз (24%), Японія (12%) і Китай (11%). Четвертим центром намагається стати Російська Федерація. Але за рівнем, фінансування вона ще поки що не може конкурувати з трьома першими центрами [6].

В Україні держава відіграє головну роль у регулюванні і підтримці наукової діяльності, що полягає в застосуванні прямих і непрямих методів регулювання, а саме: нормативно-правових актів, державного замовлення, бюджетного фінансування. Державним органом, який регулює наукову діяльність в Україні було Міністерство освіти і науки, яке останнім часом було реформовано у Міністерство освіти і науки, молоді та спорту. На даний момент в Україні існує 16 міністерств, кожне з яких фінансується з Державного бюджету, а саме загального і спеціального фонду. Що стосується фінансування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, можна навести такі статистичні дані за останні п’ять років (рис. 1):

Рис. 1. Фінансування Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Джерело [7]

З діаграми видно, що за період 2007 – 2010 рр. фінансування постійно зростало, досягнувши максимального обсягу у 2010 р. – 15101259,00 тис. грн, а у 2011 році витрати зменшилися до рівня 1377400,70 тис. грн. Якщо ж розглядати фінансування даного міністерства в загальній структурі державних витрат на усі міністерства України, то можна побачити наступне (рис. 2):

Найбільша частка фінансування припадає на Міністерство соціальної політики (37%). Значну частку також займає Міністерство фінансів – 20%. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, в порівнянні з іншими виконавчими органами, отримує значну долю фінансування, але треба зазначити, що у 2010 році міністерства України були реформовані. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, яке раніше іменувалося як Міністерство освіти і науки, при прийнятті нової назви отримало також і нові повноваження, тому така частка в загальній структурі фінансування з Державного бюджету не є достатньою і не дозволяє покрити всі необхідні витрати. До речі, як зазначалося вище, витрати на фінансування цього міністерства скоротилися у порівнянні з минулим роком.

Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюється за трьома рівнями:

І. Заклади Академії наук України. Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження.

До складу НАН входять: Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Науково-дослідний інститут моделювання та інформатизації та ін. Саме на заклади НАН України припадає найбільша частка наукових розробок та досліджень. Щороку її діяльність фінансується з Державного бюджету України (рис. 3).

178

Рис. 2. Структура фінансування міністерств України. Джерело [7]

Рис. 3. Фінансування НАН України та фундаментальних досліджень її установ. Джерело [7]

Витрати Державного бюджету на фінансування НАН України збільшуються з кожним роком. У 2011 році виділено 2193,3 млн. грн., що на 130 млн. грн. більше ніж у минулому році. Але ця сума складає лише 66,8% від загальних потреб закладу і фінансове забезпечення НАН України сьогодні становить 0,4% від ВВП [6]. У 2012 році Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 » планується зменшити витрати на фінансування НАН до 170729,50 тис. грн. і збільшити витрати на фундаментальні дослідження НАН до 2285477 тис. грн.

II. Відомчі заклади. При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень, Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки), Українська академія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки. У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету [8].

Економічні науки

179

На розвиток науки впливає низка факторів, серед яких можна виокремити такі:

По-перше, законодавча база. Саме на законодавчому рівні повинно здійснюватися первинне регулювання наукової діяльності. На жаль, законодавча база України є доволі застарілою і потребує негайного і детального перегляду. Одним із основних нормативних актів, який регулює науку є Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» №1977–XII від 13.12.1991. Цьому документу вже 20 років, тому зрозуміло, що він не може відповідати сучасному стану економіки. Практична відмова від радянської нормативно-правової системи управління наукової діяльності не завершилася створенням нової, такої, яка стимулювала б технологічний розвиток країни. Мотивації для інноваційної промислової політики в законодавчому плані сьогодні практично немає. Відповідно маємо надзвичайно низький рівень конкурентоспроможності науки в Україні, у порівнянні з іншими країнами. Доля вітчизняного високотехнологічного сегмента в промисловому експорті України менше одного відсотка. Для порівняння: в Ірландії – 46,9%, в Швейцарії – 42,9%, у США, Південній Кореї, Китаї – 33, Угорщині – 31,9, в Мексиці – 28,4%. У світовому експорті високих технологій сьогодні попереду нас такі країни, як В’єтнам, Філіппіни, Таїланд, Сербія, Чехія, Угорщина, Польща [6].

По-друге, фінансування. Саме в статті 34 Розділу V Закону України «Про науку і науково-технічну діяльність» зазначається, що видатки Державного бюджету на науку мають становити 1.7% ВВП [9]. На рис. 4 представлені загальні обсяги фінансування науки за рахунок Державного бюджету з 1996 по 2010 роки [9].

Рис. 4. Динаміка витрат на наукову діяльність (% до ВВП). Джерело [10]

Як видно з рис. 4, ця норма за 14 років жодного разу не була виконана не лише на рівні фінансування з Державного бюджету України, а й за обсягом загальних витрат на наукову діяльність. Найменший обсяг державних видатків спостерігався в 1999 році, в подальшому він почав повільно, але поступово зростати, хоча жодного разу не перевищив позначки 0,5% від ВВП. До речі, у рамках Європейського Союзу прийнято орієнтир для визначення обсягів фінансування розвитку науки, який повинен становити не менше 3% від національного ВВП [11].

Така негативна тенденція притаманна і фінансуванню наукових і науково-технічних робіт. Це говорить про те, що с кожним роком витрати на наукові розробки зменшується (рис. 5). Якщо у 2009 році загальне фінансування складало 7822,2 млн. грн., то у 2010 році ця позначка знизилася на 1831,5 млн. грн., або на 23,4%.

По-третє, персонал, задіяний у науковій діяльності. Стрімкий розвиток новітніх технологій потребує зростання наукової діяльності серед молоді. На жаль, кількість дослідників з кожним роком зменшується. Це пов’язано з тим, що наукова діяльність не користується попитом серед молоді. А такі професії як фізика, біологія, хімія, математика стають менш популярними. З таблиці 1 видно, що за чотири роки (2007 – 2010) чисельність дослідників скоротилася на 7084 осіб, або на 8,8%; чисельність техніків – на 4284 осіб, або на 21,7%. Що стосується докторів і кандидатів наук, то їх чисельність збільшилася на 274, або 6,4% та на 48 особи, або на 0,3% відповідно.

180

Рис.5. Динаміка обсягу витрат на наукову та науково-технічну діяльність. Джерело [10]

Таблиця 1 – Чисельність виконавців наукових та науково-технічних робіт, осіб

Російські експерти вважають, що лише 10% дисертацій дають приріст наукових знань. 90%, у кращому разі, мають пізнавальний характер. Крім того, на сьогодні 4% докторів наук із 14,5 тисячі, які є в Україні, взагалі не працюють у системі освіти і науки. Із 17 тисяч кандидатів наук кожен десятий не працює за своїм фахом. А якщо врахувати, що більшість докторів та кандидатів наук зосереджені в системі освіти, то третина з них після захисту дисертації припиняє будь-яку наукову роботу [6].

Але розглядаючи планові витрати на фундаментальні дослідження з Державного бюджету (рис. 6), можна зробити інший висновок, більш втішний: українська наука розвивається, хоч і не стрімким темпом.

Втішним є те, що обсяг наукових та науково-технічних робіт збільшується, що свідчить про якісну роботу персоналу, задіяного в науковій діяльності. Наприклад, у 2011 році витрати зросли на 109447,20 тис. грн. або на 6,01% у порівнянні з минулим роком.

По-четверте, міграція робочої сили, або «відтік мізків». Основна причина від’їзду вчених з України – вкрай низька заробітна платня, що не відповідає ні якості праці, ні її суспільній значимості. Ще однією вагомою причиною еміграції наукових кадрів за межі України є недооцінка важливості діяльності людей у науковій сфері. Виїжджають, переважно, молоді, освічені, активні люди, їхнє неповернення завдає великої шкоди й демографічному, й освітньому, і трудовому потенціалу України. Через низькі зарплати та неможливість самореалізації молодь не хоче йти в науку, середній конкурс до аспірантури в Україні торік становив 1,3 особи на місце, хоча колись конкурси були і по 5-10 осіб на одне місце [12].

За даними Національного Фонду науки Сполучених Штатів Америки лише у 2009 році 45 тисяч українських вчених виїхали до США. Для порівняння – з Росії (населення якої утричі більше, ніж в Україні) до Америки іммігрували 63 тисячі науковців [13].

Економічні науки

181

Проаналізуємо іноземний досвід організації наукової діяльності і її підтримку з боку держави.

Рис. 6. Витрати з Державного бюджету на фундаментальні дослідження. Джерело [10]

Одним із головних факторів впливу на науково-технічну діяльність країни є сама державна стратегія її підтримки. Кожній країні притаманна своя державна політика підтримки наукової діяльності. Наприклад, у Німеччині третина всіх наукових робіт фінансуються за рахунок Державного бюджету. Таке фінансування поділяється на дві складові: інституційне сприяння та проектна підтримка. Інституційне сприяння характеризується тим, що держава безпосередньо фінансує установи, у яких проводяться дослідження. До таких установ належать Науково-дослідні інститути Товариства ім. Макса Планка (MPG), Товариство імені Фраунгофера (FhG), Товариство Гельмгольца (HGF), Наукове товариство ім. Лейбніца (WGL), Німецьке науково-дослідницьке співтовариство (DfG). Проектна підтримка полягає в цілеспрямованому витрачанні коштів на виконання специфічних науково-дослідних проектів у конкретних дослідницьких сферах і здійснюється в рамках відповідних програм. Вона надається вищим школам, дослідницьким установам та підприємствам і розрахована на противагу інституційному сприянню на короткота середньострокові періоди.

Динаміка фінансування науково-технічної діяльності в Німеччині за останні 10 років виглядає таким чином (рис. 7):

Рис. 7. Витрати на науково-технічну діяльність у Німеччині (% до ВВП). Джерело [14]

Що стосується державної підтримки науки в США, то в цій країні дуже серйозно ставляться до цієї проблеми. При розподілі бюджетних коштів на наукові дослідження та дослідно-конструкторські роботи перевага надається сфері фундаментальних досліджень, високо ризикованих дослідницьких проектів, що мають важливе значення для країни, а також цільовим програмам. Особлива роль держави полягає в примноженні інтелектуального потенціалу нації. Відбувається постійна підтримка системи загальної освіти і вищої школи, здійснюються заходи щодо поліпшення їх діяльності, підвищення рівня підготовки фахівців, особливо кваліфікованих наукових кадрів, які є рушійною силою інноваційних процесів. Одними з головних науково-дослідницьких центрів США є: Національна академія наук США, Інститут перспективних досліджень, Національний науковий фонд США. Третина фундаментальних і прикладних

182

досліджень цих закладів фінансується за рахунок Державного бюджету. Інформація фінансування науки в США подана на рис. 8.

Рис. 8. Витрати на науково-технічну діяльність у США (% до ВВП). Джерело [13]

Наскільки недостатня, а точніше, надто низька підтримка науки в Україні з боку держави, стає зрозумілим, якщо цю ситуацію розглядати в порівнянні з іншими країнами. У таблиці 2 подана інформація щодо витрат на наукову діяльність у різних країнах світу(% до ВВП). Найбільший відсоток фінансування науки спостерігається в Японії – з 2000 року цей показник не впав нижче позначки 3,04%. Україна ж серед представлених країн займає останнє місце.

Таблиця 2 – Витрати на наукову діяльність з державного бюджету (% до ВВП)

Джерело[13]

Держава робить вагомий внесок у розвиток науки, але одного державного фінансування не є достатнім. На даний час у розвинутих країнах діє ринкова модель господарського механізму наукової сфери, яка поєднує в собі інноваційний механізм ринку та регулювання зі сторони корпорацій і держави. Ринкові механізми розвитку наукової діяльності зумовлюють потребу в політиці сприяння активізації приватного бізнесу, створення однакових правових умов захисту інтелектуальної власності, господарювання, конкуренції [15].

Економічні науки

183

При підтримці науки держава повинна використовувати в основному непрямі важелі регулювання, а саме:

створення сприятливих умов для науково-технічної діяльності підприємствами;

правовий захист інтелектуальної власності;

введення пільгового режиму при оподаткуванні суб’єктів господарювання, які займаються науково-технічною діяльністю;

пропагування і стимулювання наукової діяльності .

Постійне вдосконалення засобів і предметів праці, технології виробництва та його організація є головною рушійною силою розвитку продуктивних сил і економічного зростання. За таких обставин головне місце в підтримці наукової діяльності переходить від державного сектора до підприємницького. Саме підприємства, щоб конкурувати між собою, повинні бути зацікавлені в підтримці науково-технічної діяльності, оновленні технологій, впровадження інновацій.

Світовий досвід свідчить, що вирішальний внесок у прискорення науково-технічного прогресу роблять невеликі фірми, їх діяльність спирається на сучасну матеріально-технічну базу, висококваліфіковані наукові та технічні кадри. Невеликі підприємства сприяють розвитку конкуренції в науково-технічній сфері, що скорочує тривалість досліджень та розробок і ціну науково-технічної продукції [16].

Ще одним джерелом фінансування науки є діяльність іноземних замовників. Але, незважаючи на якісний склад українських науковців, науково-технічна продукція є неконкурентоспроможною не тільки на зовнішньому, але і на внутрішньому ринку. Великий вплив також справляє економічна та політична нестабільність держави, недосконалість законодавчої та податкової системи. Тому, на даний момент, головним завданням держави є створення сприятливого середовища для інвесторів. Науково-технічну політику уряду в перспективі потрібно спрямовувати на забезпечення НТП, розвиток наукоємних виробництв, технологічне оновлення виробництва, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції та її вихід на міжнародні ринки збуту, підтримка підприємств науково-технічної сфери.

ВИСНОВКИ

Є цілком зрозумілим, що українська наука потребує негайного і суттєвого втручання держави. Підтримка і урегулювання наукового-технічного розвитку покладена на державну науково-технічну політику, яка, на жаль, на даний момент є досить недосконалою.

Для підвищення рівня науки потрібно проводити дієві заходи, а саме:

створення сприятливих організаційно-економічних та правових умов для ефективного використання науково-технічного потенціалу;

розвиток пріоритетних напрямів науки і техніки, концентрації ресурсів для їх реалізації;

формування та реалізацію довготермінових науково-технічних програм;

розроблення дієвих механізмів інтеграції науки і виробництва;

підготовка наукових кадрів та їх соціально-економічний захист;

створення сучасної інфраструктури науки;

встановлення ефективного міжнародного співробітництва у сфері науково-технічної діяльності;

здійснення інвестиційної діяльності як з боку держави, так і з боку резидентів і нерезидентів країни;

надання належного рівня освіти і фінансової підтримки з боку держави незатребуваних професій.

Вищенаведені заходи потрібно проводити систематично, контролюючи кожен етап їх виконання.

У той же час держава повинна стимулювати підприємницький сектор до самофінансування науковотехнічної та інноваційної діяльності, адже наука повинна бути конкурентоспроможною. Тому держава повинна зосередити свою увагу на підтримці науки в країні, адже саме наука є основою науковотехнічного потенціалу країни та інноваційної діяльності, стимулює покращення якості освіти, підтримує конкурентоспроможність у міжнародній співпраці з іншими країнами. Високий рівень науки в країні є показником освіченості населення і основою добробуту суспільства в цілому.

ЛІТЕРАТУРА

1.Заюков І. В. Освіта та наука – головні чинники людського розвитку України / І. В. Заюков // Вісник Хмельницького національного університету. — 2009. — № 5. — С. 72—74.

184

3.Маліцький Б. А. Науково-технологічний потенціал України: сучасний стан та перспективи розвитку / Б. А. Маліцький // Наука та наукознавство. — 2005. — № 3. — С. 4—19.

4.Мриглод І .М. Наука у світовому інформаційному просторі / І. М. Мриглод, О. І. Мриглод // Вісник Національної академії наук України. — 2007. — № 10. — С. 3—18.

5.Ілляшенко Т. О. Проблеми та перспективи фінансування освіти і науки в Україні в умовах економічної кризи / Т. О. Ілляшенко, І. О. Радіонова // Механізм регулювання економіки. — 2010.

—№ 1. — С. 223—228.

6.Виступ Голови Верховної Ради України В. Литвина на Загальних зборах Національної академії наук України // Голос України. — 2011. — № 75 (5075). — С. 2-3.

7.Закон України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2857-17.

8.Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн : навч. посіб. / Ю. В. Пасічник. — [2-ге вид., перероб. і доп.]. — К. : Знання-Прес, 2003. — 495 с.

9.Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1977-12.

10.Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Державного комітету статистики. — Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua.

11.Кузнєцов К. Криза руйнує інноваційний розвиток в Україні [Електронний ресурс] / К. Кузнєцов // Економічна правда. — 2009. — 20 трав. — Режим доступу : http://www.epravda.com.ua/publications/4a140101ed7dd/view_print/.

12.Шевчук Ю. Здобуття і відкриття еліти вітчизняної науки / Ю. Шевчук // Голос України. — 2011.

—№ 74 (5074). — С. 3.

13.Звіт Національного фонду науки США за 2010 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.nsf.gov.

14.Євростат, OECD,Unit F-4 Education, Science and cultural statistics, 2010 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/eurostat/home/

15.Швайка Л. А. Державне регулювання економіки : підруч. / Л. А. Швайка. — К. : Знання, 2008. — 429 с.

16.Гриньова В .М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. / В. М. Гриньова. — Х. : Видавничий Дім «ІНЖЕК», 2004. — 471 с.

УДК 336.71 : 368

РОЗВИТОК BANCASSURANCE:

ДОСВІД ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН ТА УКРАЇНИ

Кремень В.М., к.е.н., старший викладач

Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України»

У статті систематизовано підходи щодо трактування сутності поняття та форм bancassurance. Автором визначено напрями інтеграції та конвергенції банківського і страхового бізнесу на етапах агентських і партнерських відносин. Досліджено практику становлення та розвитку bancassurance в європейських країнах та в Україні. З позиції співпраці між банківськими та страховими фінансовими посередниками узагальнено переваги та недоліки форм bancassurance.

Ключові слова: bancassurance, банк, страхова компанія, інтегрований фінансовий продукт.

Кремень В. М. РАЗВИТИЕ BANCASSURANCE: ОПЫТ ЕВРОПЕЙСКИХ СТРАН И УКРАИНЫ / Государственное высшее учебное заведение «Украинская академия банковского дела Национального банка Украины», Украина

Економічні науки