31. Які види планування застосовуються в діяльності організації?

Планування передбачає: обґрунтований вибір цілей, визначення політики, розробку заходів та методів досягнення цілей, забезпечення основи для прийняття наступних рішень.

Залежно від тривалості планового періоду плани поділяються на: довгострокові (стратегічні); середньострокові (поточні); короткострокові (оперативні).

Довгостроковий план (10-15 років). У ньому формулюються завдання, пов'язані за часом та ресурсами, а також загальна стратегія поставлених цілей. Довгострокові плани включають укрупнені показники діяльності підприємства, які розробляються на основі попередньо проведених досліджень і складання прогнозів розвитку підприємства. Цей вид планів ще можна назвати перспективним плануванням.

Середньостроковий план - це власне деталізований стратегічний план, в якому поєднуються усі напрямки діяльності підприємства на поточний фінансовий рік.

Короткостроковий план присвячений вирішенню конкретних питань діяльності підприємства в короткостроковому періоді. Має вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації і характеризується великим розмаїттям прийомів та методів.

Якщо довгострокові та середньострокові плани багато в чому носять рекомендаційний характер, то оперативний план є керівництвом до дій, розкриваючи довго- та середньострокові плани по кожній позиції.

Серед великої кількості видів планування необхідно виділити інвестиційний - план капітальних вкладень, які спрямовуються на створення нових чи модернізацію виробничих потужностей. Бізнес-план - програма діяльності підприємства, план конкретних цілей діяльності підприємства, який включає оцінку очікуваних витрат та доходів. Розробляється на основі маркетингових досліджень. Планування зверху вниз. При цій формі планування керівник фірми разом зі своїми заступниками розробляє стратегію розвитку фірми на запланований період і окреслює основні шляхи її досягнення. Потім основні показники розвитку фірми на запланований період передаються в плановий або економічний відділ для розробки планів і після затвердження керівництвом фірми доводяться до відома всіх підрозділів, які вишукують способи їх виконання. Планування знизу вверх. Цей вид планування передбачає велику самостійність і відповідальність всіх підрозділів фірми і кожного працівника. Найбільш діючою ця система є для акціонерних товариств закритого типу. При такому способі планування кожний працівник аналізує свою поточну роботу, знаходить резерви для її вдосконалення і подає керівництву свого підрозділу пропозиції про роботу в майбутньому періоді. Керівник підрозділу самостійно або з працівниками на основі наданих пропозицій формує програму (план) роботи свого підрозділу в плановому році і передає цю інформацію в плановий відділ, де власне і відбувається процес планування та координування роботи всіх підрозділів. Потім план повертається в підрозділи, де розглядається і схвалюється, а при необхідності і коректується з урахуванням зауважень і передається на затвердження керівнику підприємств.

32. Яку особливість має оперативне планування? Оперативне планування є завершальною ланкою в системі планування діяльності підприємства, виступає як засіб виконання довго-, середньо- та короткострокових планів і є одним із важелів оперативного управління виробництвом. Посилення нестабільності сфери функціонування підприємств у динамічних умовах ринкової економіки підвищує роль оперативного планування.

Суть оперативного планування полягає в детальній розробці планів підприємств та їхніх підрозділів (цехів, бригад, ферм, навіть робочих місць) на короткі проміжки часу — окремий виробничий період, місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну. При цьому опрацювання планів органічно поєднується з вирішенням питань організації їх виконання та поточного регулювання.

Особливості оперативного планування в сільському господарстві пов’язані з сезонним характером виробництва, необхідністю виконання певних видів робіт у чітко визначені агротехнічні строки. Тому в рослинництві розробляють оперативні робочі плани на періоди найважливіших сільськогосподарських робіт (весняних, догляду за посівами і насадженнями, збирання врожаю та ін.), а також плани-наряди на виконання робіт. Робочі плани складають спочатку для підрозділів згідно з госпрозрахунковими планами і з урахуванням фактичних умов, а потім — для господарства в цілому. У бригаді цю роботу виконує агроном галузі чи підрозділу і бригадир за участю механіка, обліковця та передовиків виробництва під керівництвом головного агронома. План обговорюється на зборах бригади і подається на затвердження керівникові підприємства. Зведений план розробляють головний агроном і головний економіст господарства. Другим поширеним різновидом оперативного планування є плани-наряди — завдання на виконання тих чи інших робіт конкретними виробничими підрозділами, ланками та агрегатами. Плани-наряди бувають двох типів: плани-наряди на певний визначений період — декаду, тиждень, кілька днів; плани-наряди на виконання конкретного виду й обсягу робіт. Форма складання їх довільна — від письмової до усної. Письмовий наряд є одночасно і звітним документом, в якому після завершення строку керівник підрозділу зазначає фактичне виконання робіт та їхню якість.

У галузях, де відсутня чітко окреслена сезонність праці, і продукція надходить майже впродовж усього року (захищений ґрунт, тваринництво, промислові виробництва), нема потреби розробляти плани за періодами робіт. Тут складають календарні (квартальні, місячні, декадні) плани виходу і реалізації розсади та овочів, тваринницької чи промислової продукції певного асортименту і якості, а також обчислюють потребу в ресурсах.

33.Що слід розуміти під місією організації. Місія — головна, загальна ціль організації, яка визначає причину її існування.

Місія організації конкретизує статус фірми і забезпечує напрям та орієнтири для визначення цілей і стратегій на різних організаційних рівнях. Формулювання місії має охоплювати таке:

- завдання фірми з погляду її основних послуг і виробів, ринків і технологій, тобто, якою підприємницькою діяльністю займається фірма;

- зовнішнє середовище стосовно фірми, яке визначає її робочі принципи;

- культура організації: який робочий клімат існує всередині фірми і яких людей він приваблює.

Згідно з визначенням менеджменту всі зусилля організації мають бути спрямовані на досягнення цілей фірми. Той, хто хоче досягти мети, повинен її знати. Лише мистецтво вибору, формулювання правильної мети та процесу ЇЇ реалізації, включаючи оцінку її досягнення, притаманне професійному керівнику.

«Хто не знає, куди направляється, дуже здивовується, коли потрапляє не туди», — зазначав Марк Твен. Управляти - це стимулювати інших до досягнення певної мети, а не примушувати їх робити те, що вважаєш правильним.

Якщо місія завдає загальні орієнтири, напрями функціонування

організації, які виражають суть її існування, то конкретні кінцеві

положення, до яких прямує організація, фіксуються у вигляді її цілей,

тобто, кажучи інакше, цілі - це конкретний стан окремих характеристик організації, досягнення яких являється для неї бажаним та на досягнення котрих направлена її діяльність. обре сформульована місія прояснює те, чим являється організація і якою

вона хоче стати, а також показує відміну організації від інших, подібних до неї. Для цього в супроводжувальній місію розшифровці повинні бути відображені наступні характеристики організації:

-цільові орієнтири організації, які відображають те, на рішення яких

задач направлена діяльність організації, і те , до чого прямує

організація в своїй діяльності в довгостроковій перспективі;

-сфера діяльності організації, яка відображає те, який продукт

організація пропонує покупцям, і те, на якому ринку організація здійснюєреалізацію свого продукту;

-філософія організації, яка знаходить прояв в тих цінностях і віруваннях,які прийняті в організації;

-можливості і засоби здійснення діяльності організації, які відображують те, в чому сила організації, в чому її специфічні можливості для виживання в довгостроковій перспективі, яким способом і з допомогою якої технології організація виконує свою роботу, які для цього існують

know-how і техніка.

34.За якими основними напрямами здійснюється аналіз зовнішнього середовища організації? Що передбачає оцінювання й аналіз зовнішнього середовища? Будь-яке підприємство перебуває і функціонує в середовищі. Аналіз середовища є початковим етапом формування стратегії діяльності підприємства, оскільки забезпечує базу для визначення місії та цілей його функціонування (іноді визначення місії та цілей діяльності підприємства передує аналізу середовища, оскільки саме існування підприємства передбачає, що у нього є певні цілі, причини появи).

Аналіз середовища передбачає вивчення і дослідження трьох його складових:

• макросередовища;мікро середовища;внутрішнього середовища.

Макросередовище складається з елементів, які прямо не пов'язані з підприємством, але впливають на формування загальної атмосфери бізнесу.

Під час проведення аналізу загального макросередовища необхідно оцінити вплив наступних факторів:

1) економічного (загальний рівень економічного розвитку; рівень безробіття; умови одержання кредитів; величина заробітної плати; зміни цін; заощадження населення);

2. політико-правового (вивчення законів і інших нормативних актів, які встановлюють норми і межі відносин, дає підприємству можливість визначити для себе допустимі межі дій у взаємовідносинах з іншими суб'єктами права і прийнятні методи відстоювання власних інтересів);

3. науково-технічного (можливості, які розвиток науки і техніки відкриває для виробництва нової продукції, для вдосконалення існуючої продукції і для модернізації технології виготовлення і збуту продукції);

4. демографічного (вплив на бізнес таких процесів, як відношення людей до праці і якості життя, як діючі у суспільстві звичаї, як демографічна структура суспільства, ріст населення, мобільність людей тощо. культурного (духовний розвиток окремих людей і суспільства, рівень культури споживача, історичні традиції, звички, спосіб життя, рівень освіти, сімейний стан);

5. екологічного (раціональне використання та відтворення природних ресурсів, забруднення довкілля).

степінь впливу окремих складових макрооточення на різні підприємства різні. Операційне зовнішнє середовище (мікросередовище) Мікросередовище - учасники ринку, які безпосередньо контактують з підприємством і впливають на нього. Це насамперед споживачі (клієнти), постачальники, конкуренти, посередники, контактні аудиторії.

1) Споживачі (клієнти). Аналіз покупців має за завдання складання профілю тих, хто купляє продукт, який реалізується підприємством. Профіль покупця складається за наступними ознаками:

• географічне розміщення;

• демографічні характеристики (вік, освіта, сфера діяльності);

• соціально-психологічні характеристики (положення в суспільстві, стиль поведінки, смаки, звички);

• відношення покупця до продукту - чому він купляє цей продукт, як його оцінює (споживчий ринок, ринок виробників).

2) Постачальники - юридичні та фізичні особи, які забезпечують підприємство та його конкурентів матеріальними ресурсами для виробництва конкретних товарів.

3. Конкуренти. Вивчення конкурентів направлено на те, щоб виявити слабкі і сильні сторони конкурентів і на базі цього побудувати власну стратегію конкурентної боротьби.

4. Посередники - це юридичні та фізичні особи, які допомагають компанії просувати, розподіляти та продавати товари на ринку.

До них належать:

• торговельні посередники;

• фірми-спеціалісти з питань організації руху товарів;

• агентства, що надають різного роду послуги.

5) Контактні аудиторії - будь-яка група людей, яка проявляє реальний чи потенційний інтерес до організації або може справити на неї певний вплив.

До них належать:

• фінансові кола (банки, інвестиційні компанії, акціонери фірми);

• засоби масової інформації;

• державні органи влади;

• громадські організації;

- внутрішні контактні аудиторії (працівники підприємства, члени ради директорів).

35.Які плани найчастіше розробляють організації? Стратегічне планування можна розглядати як систему дій і рішень, що приймаються на верхньому ієрархічному рівні управління з метою розробки стратегічного плану на певну перспективу, який містить конкретні кроки з реалізації стратегічних цілей і завдань організації. Процес стратегічного планування спирається на результати виконання попередніх стадій інноваційного менеджменту — аналізу та прогнозування інноваційного розвитку підприємства. Тактичні плани – короткострокові плани, які у сукупності забезпечують реалізацію стратегічних планів.

Одноразові плани:

а) програми – це плани, які охоплюють достатньо велику кількість дій, які не повторюються у майбутньому (програма впровадження нової продукції, розробки нової технології, створення нових виробничих потужностей);

б) проекти – це плани, які за своєю сутністю схожі на програми, але відрізняються від них меншою широтою та складністю. Звичайно, проекти є складовою частиною більш широкої програми;

в) бюджети – це плани, у яких здійснюється розподіл ресурсів між окремими видами діяльності та підрозділами організації.

Плани, що повторюються:

а) політика – це загальне керівництво для дій та прийняття рішень, своєрідний “кодекс законів організації”, який визначає напрямок діяльності. Політика пояснює, яким чином мають досягатися цілі, встановлює орієнтири організації. Політика дозволяє уникнути короткозорих рішень, які випливають з вимог даного моменту;

б) стандартні операційні процедури (СОП) показують, які конкретні дії має здійснити виконавець за певних обставин. Вони докладно розписують, як слід виконувати певний вид діяльності. Головне в них – хронологічна послідовність дій, які вимагаються. СОП є швидше орієнтирами для дій, ніж для мислення. На практиці СОП – це випробувані способи дій у ситуаціях, що часто повторюються;

в) правила – це найбільш вузька форма планів, що повторюються (опис змісту дій, які вимагаються від виконавця). Сутність будь-якого правила полягає у тому, що воно вказує: слід чи не слід виконувати певні дії.

СОП та правила дуже схожі. Вони слугують замінниками прийняття рішень. Але СОП звичайно описують послідовність дій, тоді як правила – сконцентровані на самих діях. Правила та СОП за своєю природою розраховані на усунення мислення. Менеджер використовує їх тоді, коли не хоче, щоб підлеглі діяли самостійно.