40. Уніфікація податкової системи як спосіб усунення подвійного оподаткування у міжнародних відносинах.

Головним завданням уніфікації податкових систем є координація податкової політики всіх держав, зближення принципів і методів оподаткування, встановлення однакових податкових ставок, тобто додання податковим системам одноманітності, а в ідеалі — створення ідентичних податкових систем. Метою уніфікації податкових систем в світлі глобалізації світової економіки є створення єдиного ринку із здоровою конкуренцією, без надання переваг яким-небудь окремим учасникам міжнародного господарського звороту, зі всіма характеристиками, властивими розвиненим ринковим системам, включаючи справедливий розподіл фіскального тягаря між державами і платниками податків різних країн. Основними напрямами уніфікації є: уніфікація податкових систем відносно непрямих податків; уніфікація відносно прямих податків, а також універсальна уніфікація податкових систем.

Уніфікація непрямого оподаткування. Найбільш яскравим прикладом уніфікації податкових систем є приклад Європейського Союзу, в рамках якого ведеться інтенсивна робота по гармонізації податкового законодавства. В першу чергу, звичайно, необхідно відзначити створення Митного союзу, а також прийняття і виконання Шостої директиви Ради від 17 травня 1977 р. про уніфікацію законів держав-членів відносно податків із звороту — єдина система податку на додану вартість: одноманітна база числення податку (77/338/ЕС), доякій багаточисельними подальшими директивами прийняті зміни і доповнення.

Уніфікація прямого оподаткування. В першу чергу завдання уніфікації прямого оподаткування виконують угоди про усунення подвійного оподаткування, основою яких є Типова конвенція Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) про усунення подвійного оподаткування 1977 років.

В даний час додаються величезні зусилля економічного, політичного і правового характеру, направлені на усунення недобросовісної конкуренції шляхом уніфікації умов оподаткування, що поки що не отримали формального закріплення.

41.Укладення міжнародних договорів та угод як спосіб уникнення подвійного оподаткування.

Укладання угод про уникнення подвійного оподаткування та механізми, які ними встановлюються, мають без перебільшення неоціниме значення для розвитку інвестиційних процесів у будь-якій сучасній державі, а саме: для здійснення зарубіжного інвестування в економіку тієї чи іншої країни.

Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права. Податкова угода, як зазначає С. Г. Пепеляєв, має подвійну природу. Дійсно, з одного боку, вона регулюється міжнародним правом, з іншого — після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди бувають двох видів.

— які мають більшу юридичну силу порівняно з національними податковими законами. Наприклад, в Україні, Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того — раніше чи пізніше їх було прийнято

— які мають рівну юридичну силу (США, Великобританія). Така ситуація породжує багато суперечностей, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних за силою національних і міжнародних норм, хоча після затвердження міжнародний договір стає актом, рівним національному, і за особливостями використання мало чим відрізняється від знов прийнятого національного закону.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об'єднати в три групи.

1. Умовно податкові — угоди, в яких питання оподаткування регулюються поряд з іншими, які не входять до предмету податкового чи фінансового права.

2. Загальноподаткові — угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування).

3. Обмежено-податкові — угоди, що обумовлюють застосування механізму оподаткування щодо конкретного виду податку, платника чи об'єкта оподаткування.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування і механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) реалізуються при розгляді чотирьох груп проблем:

а) сфери застосування договору;

б) закріплення конкретних видів податків за державами;

в) усунення подвійного оподаткування і механізму, що його забезпечує;

г) поведінка договірних сторін.

Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) звичайно складається з трьох частин: у першій встановлюється сфера дії угоди, у другий визначаються податкові режими, у третій передбачаються методи і порядок виконання угоди.

Перша частина складається, як правило, з двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.

До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретних видів доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно поділити на три групи: статті, що стосуються доходів від «активної» діяльності (тобто пов'язаної з присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим обкладання «пасивних» доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що дають визначення деяких термінів, що вживаються в угоді.

У третій частині згруповано статті, які визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами з виконання угоди, а також дуже важливі статті про погоджений між сторонами метод усунення подвійного оподаткування і статті про вступ у силу і припиненні дії угоди.

При укладанні міждержавних податкових угод кожна держава представляє власну податкову систему, її принципи, основні механізми й чутливо реагує на будь-які непередбачені їх положення.

При зіткненні національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення Віденської конвенції “Про право міжнародних договорів” 1969 р. (ст.27), яке встановлює що сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для оправдання невиконання положень міжнародного права. Україна приєдналася до цієї конвенції з прийняттям відповідної постанови Верховної Ради України[21].

Отже, проаналізувавши існування міжнародних податкових угод, можна зробити основні висновки.

По-перше, на сучасному етапі не піддається сумніву актуальність, необхідність та важливість існування угод про уникнення подвійного оподаткування.

По-друге, таку угоду не слід розглядати як документ, що встановлює лише податкові пільги.

Головне її завдання — узгодити з тією чи іншою державою, в якій з двох договірних країн можуть або повинні стягуватися податки з певних видів доходів та майна.

По-третє, податкова угода, як правило, підкреслює право кожної з договірних країн стягувати податки із сум доходів, що виплачуються з джерел в даній державі, або з доходів, які виникають на її території.

Податкова угода вказує, що будь-який іноземець або будь-яка іноземна компанія в принципі підлягають оподаткуванню в іншій договірній державі.

Практичне виконання положень податкових угод вимагає здійснення спеціальних процедур, зокрема, подання декларацій про доходи, складання податкових розрахунків, заповнення різних форм заяв, які підтверджують право на передбачені в угоді пільги або повернення сплачених в іншій країні податків. Ці процедури в основному вирішуються відповідно до національного податкового законодавства країн, а іноді й шляхом взаємної домовленості компетентних органів договірних держав.

Вважаю, на нинішньому етапі існування міжнародного податкового права найоптимальнішою формою угод про уникнення подвійного оподаткування є двосторонні міждержавні угоди. Саме двосторонні, а не багатосторонні угоди. Слід підкреслити, що податкове право взагалі є найважливішою частиною існування держави, тією сферою здійснення державної політики, від ефективності якої без перебільшення багато у чому залежить функціонування державного механізму.

Метою заключення міжнародного договору є досягнення між державами або іншими суб'єктами міжнародного права угоди, що встановлює їхні взаємні права й обов'язки в податкових відносинах для запобігання подвійного оподатковування.

Крім усунення подвійного оподатковування, міжнародні угоди виробляють механізми по запобіганню відхилення від податків і зменшення можливостей зловживання нормами угод з метою запобігання податку за допомогою обміну інформацією між компетентними органами відповідних держав.

Так, з метою застосування угод про запобігання подвійного оподатковування, заключених Україною, доходи підрозділяються на:

- доходи (прибуток) від комерційної діяльності;

- особливі види доходів, для яких передбачаються спеціальні режими оподатковування, звільнення від оподатковування, податкові кредити.

До особливих видів доходів, для яких передбачаються спеціальні режими оподатковування, звільнення від оподатковування, ставляться доходи:

- від міжнародних перевезень, дивіденди, відсотки;

- нерухомого майна, від продажу нерухомого й рухомого майна, від авторських прав і ліцензій (інтелектуальної власності);

- роботи з наймання й ін.

Основним призначенням двосторонніх податкових договорів є:

• запобігання податковим шахрайствам;

• уникнення подвійного оподатковування;

• запобігання ухиленню від оподаткування;

• розподіл податкових прав між договірними державами;

• запобігання податковій дискримінації.

Міжнародне подвійне оподаткування виникає в основному в результаті стягування податків одночасно в даній країні і за кордоном. Воно найчастіше пов'язане з прибутковими і майновими податками, якими обкладаються доходи від праці чи від капіталу.

Податковою підставою для подвійного обкладання є рух через національні кордони робочої сили чи капіталу. У цьому випадку податкові домагання можуть бути пред'явлені податковими службами країн, які є місцем проживання фізичних осіб або місцем перебування юридичних осіб, які одержують згадані доходи.