Висновки

В рефераті наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми – визначення сутності, специфіки правового регулювання та практичної діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави. Основним завданням дослідження було вироблення на основі аналізу теоретичних засад, системи правового регулювання та практики щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави концепції управління у зазначеній сфері, визначення шляхів його удосконалення. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Насамперед акцентовано увагу на тому, що внутрішня безпека є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності людей, суспільства чи держави в цілому, а її забезпечення має розглядатися як невід’ємна складова державної політики, як одна з найбільш важливих функцій держави.

Під безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів: 1) особи, що виявляються в її правах і свободах; 2) суспільства, що сконцентровані в його матеріальних і духовних цінностях та виявляються в можливості громадян виступати єдиним джерелом влади; 3) держави, що виражені в її конституційному ладі, суверенітеті, територіальній цілісності та у праві здійснювати (реалізовувати) владу. Саме характер загроз, які можуть бути і внутрішніми, і зовнішніми, слугує основним критерієм розрізнення таких категорій як зовнішня і внутрішня безпека.

Забезпечення внутрішньої безпеки держави визначено як необхідну умову життєдіяльності людини, суспільства та держави, систему правових, організаційних, кадрових, інформаційних та інших заходів, що реалізуються спеціально уповноваженими суб’єктами з метою охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень.

Особливості забезпечення внутрішньої безпеки держави вбачаються в тому, що: 1) така діяльність є необхідною умовою життєдіяльності людини, суспільства та держави; 2) у цій діяльності беруть участь суб’єкти різних гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), особливе місце серед яких займають органи виконавчої влади, зокрема – правоохоронні (як правило, воєнізовані), наділені правом застосування примусових заходів; 3) характер завдань, функцій, повноважень, форм і методів діяльності суб’єктів, які її забезпечують, є специфічним; 4) забезпечується захист від внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності держави, які є наслідком вчинення правопорушень; 5) для особового складу державних правоохоронних органів, які виконують завдання щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави, встановлено спеціальні звання, класні чини, передбачено особливий порядок проходження державної служби та притягнення до відповідальності.

Аналіз сформульованих у літературі понять дозволив визначити управління у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави як діяльність взаємозв’язаних між собою суб’єктів загальної та спеціальної компетенції, які здійснюють управлінський вплив на відповідні об’єкти для досягнення загальної мети – охорони та захисту людини, суспільства і держави від внутрішніх загроз.

Аналіз загальнотеоретичних положень та практики забезпечення внутрішньої безпеки держави дав підстави до її напрямків віднести: 1) національну безпеку; 2) внутрішні справи; 3) охорону та захист державного кордону; 4) пожежну безпеку.

Основними напрямами удосконалення сучасного стану забезпечення внутрішньої безпеки держави названо такі: створення сприятливих умов для прогресивного економічного і соціального розвитку в державі; реформування системи правоохоронних органів, пріоритетним напрямком діяльності яких має стати охорона, захист та забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб; покращення координації діяльності правоохоронних органів; підвищення рівня їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення; забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, зменшення негативного впливу на суспільні відносини алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ; ліквідацію бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків; активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують внутрішній безпеці України.

Насамкінець висловлено сподівання, що окреслення проблем (суб’єктивного і об’єктивного характеру) в управлінні забезпеченням внутрішньої безпеки держави в Україні, а особливо врахування висловлених у ході дослідження рекомендацій щодо їх розв’язання, здатне підвищити ефективність зазначеної діяльності, привести її у відповідність до вимог закону, що в цілому сприятиме зміцненню законності і правопорядку в країні.