2.2. Наукові підходи щодо забезпечення безпеки працівників підрозділів, що виконують спеціальні завдання.

Під науковими підходами забезпечення безпеки працівників підрозділів, що виконують спеціальні завдання розуміють принципами діяльності правоохоронних органів при застосуванні ними заходів фізичного впливу слід розуміти основоположні засади, на яких ґрунтується весь процес відповідної діяльності, і якими необхідно керуватися при виникненні ситуації застосування працівниками міліції заходів фізичного впливу.

Загальними принципами діяльності, що інтегровані в процесуальний режим застосування сили є всепроникаючі, всезагальні принципи:

а) законності;

б) гуманізму;

в) поваги до особистості;

г) гласності [13].

Але діяльність посадових осіб по застосуванню сили будується і на спеціальних принципах, які притаманні тільки цьому аспекту діяльності правоохоронних органів.

Під спеціальними принципами застосування заходів фізичного примусу слід розуміти універсальні, науково-обгрунтовані та апробовані практикою, закріплені прямо або опосередковано в нормативно-правових актах основоположні засади, які виражають сутність і специфіку застосування силових заходів як самостійного правового явища, і які є орієнтиром для практичної діяльності правоохоронних органів у цій сфері [10].

До спеціальних принципів застосування силових заходів працівниками правоохоронних органів можна віднести наступні:

а) принцип стримування;

б) принцип завдання як найменшої шкоди;

в) принцип співрозмірності;

г) принцип достатності [10].

Принцип «стримування» - посадові особи по підтриманню правопорядку при здійсненні своїх функцій, наскільки це можливо, використовують ненасильницькі заходи.

Принцип «заподіяння якнайменшої шкоди» - у разі неможливості уникнення застосування сили це застосування повинно зводитись до заподіяння якнайменшої шкоди здоров’ю і майну правопорушників та інших громадян.

Принцип «співрозмірності» - у разі неможливості уникнення застосування сили це застосування повинно бути співрозмірним зі ступенем небезпеки правопорушення чи протидії, що чиниться. Розглядаючи спів розмірність оборони, Бажанов М.І. вважає, що заподіяна нападникові шкода повинна бути необхідною і достатньою у певній обстановці для негайного відвернення або припинення посягання [9, c. 290, 291]. Під час вирішення питання про застосування сили слід зважати на: знаряддя захисту і нападу, характер небезпеки, що загрожувала; обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил (місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників, їхні фізичні дані) та інші [9, c. 209].

Враховуючи такі цінності, як життя і здоров’я, в тому числі психічне, в нормативному регулюванні, а також в правозастосуванні, необхідно виходити з принципу відповідності шкоди, яка завдається суспільним відносинам, і наслідкам, які настають для правопорушника. Кореляція девіантної поведінки способом застосування сили можлива в тій мірі, в якій ця поведінка є протиправною [10].

Принцип «достатності» - у разі неможливості уникнення застосування сили це застосування не повинно перевищувати меж, що необхідні для припинення протиправних дій або правомірного затримання правопорушника. Достатність застосування силових заходів не повинна досягатись заподіянням певного розміру шкоди. Кожне застосування сили повинно бути зупинено на межі припинення, відвернення правопорушення, чи затримання правопорушника. Погоджуючись з поглядом Фролова О.С., слід відмітити, що правоохоронець здатен об’єктивно врахувати достатність застосування сили тільки в контрольованих ситуаціях, в таких як затримання правопорушника, чого неможливо зробити під дією форс-мажорних обставин [13].

Своєчасність застосування силових заходів полягає правильному виборі відрізку часу, моменту, коли необхідно почати і закінчити припинення правопорушення. Силова дія на правопорушника повинна припинятись, коли він припинив правопорушення, або знаходиться в такому стані, в якому фізично не може продовжити протиправне діяння чи вчинити нове. Застосування сили буде незаконним, коли воно почнеться до або після моменту настання підстав такого застосування. Є недопустимим продовження силової дії на правопорушника, коли ціль застосування примусового заходу досягнута, і це призведе до завдання невиправданої шкоди [10].

Структурно-технологічну характеристику застосування сили можна засвоїти за допомогою алгоритму (від лат. algoritm - сукупність певних дій, загальних правил у певній послідовності). Цей алгоритм є спільним для більшості випадків застосування заходів фізичного впливу і має наступний загальний вигляд:

1) прийняття рішення або отримання дозволу щодо застосування заходів фізичного впливу;

2) попередження про намір застосування сили;

3) надання часу на відповідну реакцію;

4) власне застосування;

5) припинення застосування;

6) надання необхідної допомоги;

7) огляд місця застосування;

8) негайна доповідь про негативні наслідки застосування сили;

9) невідкладні слідчі дії на місці пригоди;

10) подання процесуальних документів про застосування сили [13].

Співробітник міліції попереджує особу, проти якої має намір застосувати силу, коли вважає, що обстановка дозволяє це зробити без шкоди для досягнення мети застосування сили.

Попередження про намір застосування сили подається голосом. Попереджуючи про застосування сили, працівник міліції повинен, якщо дозволяють обставини, дати особі, яка посягає, час для виконання його вимог.

У випадку безпосередньої загрози життю та здоров’ю громадян (тобто такої, яка може перерости у посягання на їх життя та здоров’я), сила застосовується без попередження.

Попередження не робиться і тоді, коли внаслідок невчасного застосування або незастосування сили можуть настати тяжкі наслідки (загибель людей, вибух, пожежа, катастрофа на залізничному транспорті). У таких випадках злочинець не може усвідомлювати, що його злочинні дії можуть бути припинені з нанесенням йому шкоди, аж до заподіяння йому смерті.

Працівник податкової міліції зобов’язаний у випадках, коли він спричинив шкоду громадянину, подати йому необхідну допомогу. Мова йде, в першу чергу, про подання долікарської допомоги. Вона може бути виражена в зупинці кровотечі, виклику швидкої медичної допомоги або доставлянні особи, що постраждала, до медичної установи.

Допомога повинна бути подана всім особам, які постраждали від застосування сили (тим, що посягають, затримуються, стороннім особам), незалежно від того, правомірно чи неправомірно була застосована сила. Ненадання допомоги працівником міліції таким особам тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність відповідно до ст.112 КК України [11].

Разом з тим, подаючи допомогу особам, що посягали або затримуються, працівник міліції повинен додержуватися заходів безпеки з тим, щоб він зміг попередити раптовий напад з їх боку. Необхідно оглянути їх одяг та речі, вилучити зброю та предмети, що можуть бути використані в якості зброї.

У всіх випадках застосування спеціальних засобів та фізичної сили працівник міліції, що застосував їх, у рапорті доводить до відома безпосереднього начальника про обставини та наслідки їх застосування. Хоч у законі і не вказано протягом якого часу працівник міліції повинен повідомити начальника, зрозуміло, що він має подати рапорт після закінчення служби, якщо це не було зроблено під час служби.

У рапорті повинні бути відображені: підстави застосування фізичної сили, обставини її застосування ( місце, час, наявність людей на місці події, кількість співробітників міліції, що застосовували силу), правопорушення, які вчинила особа, відомості про осіб, проти яких була застосована сила, наслідки її застосування, дані про можливих свідків, допомога, надана потерпілим.

Працівник податкової міліції своїм рапортом, спираючись на конкретні обставини справи, по суті, має довести, що обставини давали йому право застосувати фізичний вплив.

У випадках, коли внаслідок застосування фізичного впливу було спричинено поранення або смерть, негайно в найкоротші строки має бути повідомлено про подію прокурору. Якщо неможливо безпосередньо повідомити його через начальника, це має бути зроблено через чергового. Це обумовлено тим, що представники прокуратури, яким підслідні кримінальні справи про злочини, скоєні співробітниками податкової міліції, повинні мати можливість своєчасно прибути на місце події для його огляду. Повідомляють прокурора, як правило по телефону.

Можлива така ситуація, коли управомочена особа змушена, з метою захисту своїх прав та інтересів, застосовувати засоби самозахисту (самооборони). Це можливо у випадку крайньої необхідності і необхідної оборони.

При застосуванні засобів самооборони та спеціальних засобів слід дотримуватися меж крайньої необхідності та необхідної оборони, встановлених Кримінальним кодексом України, відповідно до ст. 36 якого необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, що охороняється, або іншої особи від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони, тобто умисного заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту, та ст. 39 зазначеного нормативного акту, згідно з положеннями якої заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи її правам або правам інших осіб вважається таким, що відповідає вимогам закону, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

Самозахист (самооборона) – це застосування заходів фізичного впливу або інших засобів примусу особою без втручання відповідних державних та інших органів.

Працівник міліції не буде нести відповідальності, передбаченої кримінальним законодавством, за нанесення шкоди особі, якщо його дії по застосуванню сили відповідали вимогам законодавства, що регламентує дії в стані необхідної оборони (ст. 36 КК України). Для цього необхідно:

– щоб посягання було суспільно небезпечним, тобто таким, що стосується інтересів, які охороняються законом;

– посягання повинно бути наявним, тобто відбуватися в межах якогось часу. Воно починається з безпосередньої реальної загрози його виконання і закінчується в ту хвилину, коли перервано захистом або припинене самою особою, яка посягає;

– посягання має бути дійсним, тобто існуючим об’єктивно, а не тільки в уяві того, хто захищається;

– шкода повинна задаватися тільки тому, хто посягає або затримується, а не стороннім особам;

– оборона допускається тільки у випадках, коли треба захистити інтереси громадян, суспільства або держави;

– захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони [12].

До необхідної оборони прирівнюються дії по затриманню особи, яка вчинила напад, і доставляння її відповідним органам влади.

Працівник податкової міліції, який застосував силу, не несе за свої дії відповідальності навіть при заподіянні громадянам шкоди, якщо він діяв відповідно до Закону.

Кримінальна відповідальність співробітника податкової міліції настає у випадках, коли він:

– використовував фізичний вплив для скоєння злочину;

– порушив вимоги Закону про необхідну оборону та крайню необхідність. Перевищення меж необхідної оборони вважається перевищенням повноважень по застосуванню сили.

Якщо дії працівника податкової міліції не підпадають під жодну статтю КК України, але при застосуванні фізичного впливу він порушив вимоги ст. 12-13 закону України «Про міліцію», він має бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності [6].