Право використання курортних, лікувально-оздоровчих зон.

Правовий режим відповідних зон має свої особливості, зумовлені природними особливостями самих територій і спрямований, в першу чергу, на збереження лікувальних, оздоровчих, рекреаційних характеристик, попередження їх забруднення і виснаження.

Особливостями їх правового режиму є:

-можливість встановлення більш суворіших нормативів, екологічних вимог;

-цільове використання в залежності від їх властивостей: лікувальних, рекреаційних тощо;

-обмеження господарської та іншої діяльності, що може негативно вплинути на їх природні характеристики.

Чітко режим лікувально-оздоровчої зони не визначений.

Згідно Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно Водного кодексу України - водні об’єкти, що мають лікувальні властивості належать до категорії лікувальних, якщо їх включено до спеціального переліку і вони використовуються виключно в лікувальних і оздоровчих цілях.

Згідно ст.62 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” оголошення земель оздоровчого призначення курортними і лікувально-оздоровчими зонами здійснюється Верховною Радою України і Верховною Радою АРК.

Детально законодавство визначає тільки порядок створення курортів (курортних територій) і передбачає:

-подання клопотання (органами влади, місцевого самоврядування, зацікавленими підприємствами, установами, громадянами);

-розгляд цих клопотань (спеціально уповноваженим державним органом – Державний департамент з питань діяльності курортів у складі Мінохорони здоров’я, Положення затверджене постановою Кабінету Міністрів України або його органи на місцях ),

-розробка проектів з обов’язковим проведенням державної екологічної експертизи,

-прийняття рішення про створення щодо:

-курортів державного значення – Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України,

-курортів місцевого значення – Верховною Радою АРК, обласні ради за поданням відповідними органами виконавчої влади.

Щодо створення рекреаційних зон, то єдиний порядок відсутній і залежить від різновиду зони, її правового режиму.

Особливості охорони і використання.

За загальним правилом згідно ст.62 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” в межах курортних і лікувально-оздоровчих зон забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на лікувальні якості і санітарний стан території, що підлягає охороні.

Найбільш детально врегульована правова охорона і використання курортів. Зокрема, згідно ст.27, 28 Закону України “Про курорти” в межах курорту встановлюється округ санітарної охорони, зовнішній контур якого збігається з межею курорту та в межах якого забороняється будь-які роботи, що приводять до забруднення ґрунту, повітря, завдають шкоди лісу тощо.

Цей округ поділяється на зони:

-перша зона – зона суворого режиму;

-друга – зона обмежень;

-третя – зона спостережень.

Щодо рекреаційних зон, то до них входять ділянки зелених зон і зелених насаджень міст і інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, землі, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних таборів, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, земельні ділянки надані для дачного будівництва і спостереження інших об’єктів стаціонарної рекреації. Це не вичерпний перелік.

Зокрема, 1) рекреаційна зона може бути частиною природно-заповідного фонду, наприклад, зони регульованої і стаціонарної рекреації, національних природних парків, території регіональних ландшафтних парків. Їх режим визначений законодавством про природно-заповідний фонд.Це можуть бути зелені зони навколо міст, промислових підприємств (зелені зони, парки, лісопарки). Їх виділення, визначення розмірів здійснюється державними органами лісового господарства у відповідності з Порядком поділу лісів на групи, віднесенням їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду. Розмір залежить від величини населених пунктів, кількості населення тощо. Відповідно до ч.3 ст.53 Лісового кодексу в таких лісах допускаються тільки рубки, пов’язані з реконструкцією малоцінних молодняків.

3) це можуть бути території зелених насаджень в містах, які відтворюються згідно з генеральними планами населених пунктів (парки, бульвари, сквери). Їх режим визначений Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України зокрема, в них визначені поняття насаджень загального користування – озеленених упорядкованих територій, призначених для відпочинку населення з вільним доступом.

В р. 3 Правил встановлені основні вимоги щодо охорони і збереження цих зелених насаджень, територій, зокрема, забороняється :

1. влаштування звалищ сміття,

2. обладнувати стоянки транспортних засобів, якщо це призводить до пошкоджень зелених насаджень,

3. прикріплювати до дерев рекламні щити,

4. добувати сік з дерев тощо.

Для цих зелених насаджень встановлені стандарти рекреаційної навантаження (допустима максимальна кількість людей, що можуть одночасно перебувати в парку, сквері).

4) інші рекреаційні території в межах населених пунктів (пляжі) – визначаються місцевими Радами;

5) території санаторіїв, баз відпочинку, кемпінгів, приватних дачних ділянок – в залежності від розташування і режиму власності,

6) водні території. Згідно ст.64 Водного кодексу місця користування водами в оздоровчих, рекреаційних цілях встановлюються відповідними Радами. Використання здійснюється в порядку загального і спеціального користування.

Окремо слід виділити спеціальні туристсько-рекреаційні (вільні) економічні зони на яких встановлений і діє спеціальний правовий режим економічної рекреаційної діяльності та порядок застосування законодавства України, зокрема, Закону України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон”.