15. Принцип змагальності

полягає у забезпеченні широкої можливості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права й інтереси, свою позицію у справі, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальністю визначається весь процес відбору фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки.

Змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Він ґрунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у справі та доведенням тих обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зміст принципу змагальності складають права і обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в сфері судового доказування; принцип змагальності визначає змагальну форму цивільного судочинства – такий процесуальний порядок, що забезпечує сторонам й іншим особам, які беруть участь у справі, можливість активно захищати особисті права й інтереси, права й інтереси інших осіб та держави. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'ясняти їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (ст.ст. 10, 60, 137 ЦПК) тощо.

17.Поняття сторін, їх процесуальні права та обов'язки

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, які беруть участь у справі і спір щодо цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу яких повинен вирішити суд.

Стороною, згідно зі ст. ЗО нового ЦПК України, можуть бути фізичні, юридичні особи, а також держава.

Обидві сторони є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Але оскільки суд лише в остаточному рішенні може дати обґрунтовану відповідь, то до моменту ухвалення рішення він допускає, що дані особи є суб'єктами спірних матеріальних цивільних правовідносин. Тому позивач і відповідач - це лише можливі суб'єкти оспорюваних прав і обов'язків.

Позивач - це одна зі сторін процесу, яка особисто або в ЇЇ інтересах звернулася до суду з позовом, вважаючи, що її права порушені або оспорюються.

Відповідач - це інша сторона процесу, яка притягається судом до відповідальності за порушення або оспорювання ним права і охоронюваних законом інтересів за поданим позовом, так як на неї вказує позивач як на порушника свого права.

Позивач і відповідач є двома сторонами процесу, цивільно-правовий спір між якими розглядає і вирішує суд. Сторони в цивільному процесі характеризуються таким ознаками: вони ведуть процес у справі від свого імені; з приводу їх справи постановляється судом рішення; на них поширюються всі правові наслідки судового рішення; вони несуть судові витрати; їх правосуб'єктність допускає процесуальне ираво-наступництво. Взаємні відносини сторін визначаються принципом рівноправності. Сторони користуються рівними процесуальними правами, обсяг яких співпадає з правами та обов'язками інших осіб, які беруть участь у справі (ст.99 ЦПК). Крім загальних їм належать специфічні, диспозитивні права, зафіксовані ст.103 ЦПК.

Існує класифікація цивільно-процесуальних прав сторін на групи, яка заиронована М.Й. Штефаном, для забезпечення виконання процесуальних функцій:

Права, які характеризують повноваження на порушення провадження в справі - права на пред'явлення позову (ст. 5 ЦПК), зустрічного позову (ст. 140 ЦПК), вимоги про виправ лення недоліків рішення судом, який його постановив (ст.ст. 213—215 ЦПК); права апеляційного, касаційного оскарження судових рішень і ухвал (ст.ст. 290, 320 ЦПК), про перегляд рішення, ухвали, що набрали законної сили, за нововиявленими та винятковими обставинами (ст. 3473 ЦПК), на пред'явлення вимоги про поворот виконання (ст. 421 ЦПК).

Права на зміни в позовному спорі - права позивача на зміну підстави або предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; права від повідача на повне або часткове визнання позову; права сторін на укладення мирової угоди (ст. 103 ЦПК); доповнення, зміна апеляційної і касаційної скарги або відмова від них (ст.ст. 298, 327 ЦПК), надання відстрочки і розстрочки виконання (ст.ст. 364,366 ЦПК).

Права на подання і витребування доказів та участь в їх дослідженні - права сторін подати до суду свої пояснення (ст. 40 ЦПК), подавати письмові та речові докази (ст.ст. 46,52 ЦПК), вимагати залучення у справу свідків і призначення експертизи (ст.ст. 41,57 ЦПК)._При розгляді справи - ставити питання один одному, свідкам, експертам (ст.ст. 180, 182, 190 ЦПК), пред ставникам органів державного управління і громадськості (ст.ст. 191,192 ЦПК); знайомитися з письмовими і речовими доказами, брати участь в їх огляді на місці (ст.ст. 186, 188, 189 ЦПК). Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є в справі, подавати свої доводи, міркування та заперечення тощо (ст. 99 ЦПК).

Права, пов'язані із залученням до справи всіх заінтере сованих осіб - права вимагати від суду залучення до справи співучасників, третіх осіб, органів державного управління, прокурора (ст.ст. 104, 105, 108, 121 ЦПК).

Права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду, об'єктивності розгляду справи і виконання судових постанов - права сторін заявляти клопотання про відводи суддів (ст. 18 ЦПК), прокурора, експертів, перекладача і секретаря судового засідання (ст. 19 ЦПК).

Права на участь у судових засіданнях по розгляду справи і в здійсненні окремих процесуальних дій в суді першої інстанції, у провадженні справи в апеляційній і касаційній інстанціях та в стадії перегляду справи за новиявленими та винятковими обставинами (ст.ст. 99, 159, 213-215, 300, 303, 330, 347й та ін. ЦПК); на особисту участь і ведення справи або за участю чи через представника (ст. 110 ЦПК), на пояснення, заяви і виступи в суді рідною мовою і користування послугами перекладача (ст. 9 ЦПК); на одержання виклику та повідом лення про участь у судовому засіданні чи виконанні окремих процесуальних дій (ст. 90 ЦПК).

Інші права, що забезпечують захист у процесі по справі: вибір підсудності (ст.ст. 126—129 ЦПК), забезпечення доказів і позову (ст.ст. 35, 149 ЦПК), приєднання співучасників до апеляційної та касаційної скарги сторони (ст.ст. 297,326 ЦПК), передання справи на вирішення третейського суду (ст. 25 ЦПК) та ін.

На сторони покладаються також процесуальні обов'язки -загальні і спеціальні. Загальні полягають у добросовісному користуванні належними їм процесуальними правами (ст. 99 ЦПК), спеціальні - у виконанні певних процесуальних дій: суд може визнати обов'язкову участь відповідача у справах про стягнення аліментів (ст. 74 ЦПК); кошти на оплату свідків, експертів, проведення огляду на місці вносить наперед сторона, яка порушила відповідне клопотання (ст. 73 ЦГ1К); повідомляти суд про зміну своєї адреси під час провадження справи (ст. 95 ЦПК); позивач зобов'язаний подати копії позовної заяви, сторони як скаржники - копії апеляційних та касаційних скарг (ст.ст. 293, 322 ЦПК) та ін.

Рівність прав і обов'язків сторін полягає в тому, що обидві сторони рівною мірою мають право відстоювати свої права особисто або через представників. Праву позивача на пред'явлення позову відповідає право відповідача на заперечення проти позову та на пред'явлення зустрічного позову з метою захисту своїх прав. З процесуальними правами сторін пов'язані їх процесуальні обов'язки.

Процесуальні права та обов'язки сторін взаємопов'язані. Обов'язок сторін сумлінно користуватися всіма належними їм процесуальними правами забезпечується санкцією, передбаченою СТ.77 ЦПК.

18. Підстави і передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Виникнення процесуальних правовідносин правильно пов'язується з необхідністю наявності процесуальної норми права, яка передбачає дані правовідносини, а також щоб його суб'єкти були учасниками процесу в даній справі. Але для того, щоб бути учасником процесу, необхідні певні передумови, які не ідентичні для участі стороною, третьою особою, іншим суб'єктом в суді першої інстанції, апеляційної і касаційної інстанції та в стадії звернення рішення до виконання.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідною є наявність: а) підстави, б) приводу, в) процесуальних передумов.

Стосовно чинного цивільного процесуального законодавства України підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин є факти, з настанням і завдяки настанню яких виникає цивільний процес: пред'явлення позовної заяви (встановлених законом форми і змісту) в справах позовного провадження; заяви і скарги у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження (ст. 5 ЦПК).

Цивільні процесуальні правовідносини виникають з приводу необхідності захисту порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу в справах позовного провадження і у справах з адміністративно-правових відносин. У справах окремого провадження — необхідності встановлення певних обставин — юридичних фактів, зміни юридичного становища громадянина чи його майна, з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну, припинення суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав.

Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин — це обставини процесуально-правового характеру (юридичні факти), наявність (відсутність) яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, тобто для порушення справи в суді першої інстанції, в стадіях апеляційного і касаційного провадження, по перегляду рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами.

Передумови реалізації права на пред'явлення позову були широко розроблені в науці цивільного процесу, їх систему становлять обставини, передбачені ст. 136 ЦПК: правоздатність сторін, підвідомчість справи судові; відсутність рішення, що набрало законної сили, у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав або ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди сторін; відсутність договору між сторонами про передачу даного спору на вирішення третейського суду; додержання встановленого попереднього позасудового порядку розгляду спору; відсутність у провадженні суду тотожної справи; підсудність справи судові; дієздатність особи, яка подає заяву; наявність повноваження у представника на подачу заяви від імені заінтересованої особи. До цього переліку в літературі включаються додатково такі передумови, як процесуальна заінтересованість сторін, правовий характер вимоги, наявність спору про право цивільне, відсутність прямої заборони на судовий захист. Щодо останньої передумови, то вона охоплюється підвідомчістю справи, а попередні три характеризують наявність приводу для виникнення цивільних процесуальних правовідносин.

Передумови реалізації права на порушення в суді справ з адміністративно-правових відносин і окремого провадження, а, отже, — і виникнення цивільних процесуальних правовідносин не були предметом самостійного і глибокого дослідження. В своїй основі вони збігаються з обставинами, передбаченими ст. 136 ЦПК, за винятком передумови — відсутності договору про передачу даної справи на вирішення третейського суду, оскільки третейські суди не компетентні розглядати такі справи.

Зовсім інші передумови для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у стадії провадження справ у касаційній інстанції. Ними будуть: подача касаційної скарги, подання в письмовій формі відповідного змісту, передбаченого ст. 322 ЦПК; подача скарги, подання право-дієздатною особою, яка брала участь у справі в суді першої інстанції, або її представником; подача скарги, подання її за підсудністю — до суду, рішення якого оскаржується, в межах трьох місяців з дня про оголошення рішення; відсутність встановленої законом заборони в оскарженні рішень, постановлених по даній категорії справ (статті 320, 321, 323 ЦПК).

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин у стадії перегляду в зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами рішень, ухвал суду необхідними є такі передумови: подача заяви особою, яка брала участь у справі, або прокурором (ст. 34?з ЦПК); подача заяви, до суду рішення, ухвала, якого переглядаються (ст. 347 ЦПК); подача заяви у межах трьох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду рішення, ухвали, постанови цим способом (ст. 347 ЦПК).

19. Суб’єкти цивільних процесуальних правовідносин

   Цивільні процесуальні правовідносини мають триелементну структуру: суб’єкт, об’єкт та зміст.    Суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин – це носій цивільних процесуальних прав та обов’язків. ЦПК здійснює поділ суб’єктів на дві групи: суд та учасники цивільного процесу, які у свою чергу поділяються на осіб, які беруть участь у справі, (ст. 26 ЦПК) та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).    Основним критерієм, який визначає приналежність того чи іншого суб’єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої групи, є зміст його діяльності та наявність заінтересованості. Тому доцільно провести поділ суб’єктів на три групи:    - суд;    - особи, які беруть участь у справі;    - особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню справи (інші учасники цивільного процесу).    Суд виступає обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення та правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб’єктів. Особливою властивістю даного суб’єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об’єктивним. Для забезпечення цього закріплений у законодавстві інститут відводу (самовідводу).    Основним призначенням суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке належить до його виключною компетенції. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.    Відповідно до ст. 18 ЦПК від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу, повноваженнями судді користуються також народні засідателі, які приймають участь у вирішенні справ, визначених законом.    Особи, які беруть участь у справі, – це учасники (суб’єкти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені у справі юридичною заінтересованістю, яка визначає їх правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи.    У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними є заявники та інші заінтересовані особи. Також особами, які беруть участь у справі є їхні представники, а також органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 26 ЦПК).    Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб’єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.    Матеріально-правова заінтересованість – це особиста ознака суб’єкта цивільного процесуального правовідношення (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомогою судової діяльності отримати для себе поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права, законного інтересу, тобто отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини, або ж навпаки, не допустити їх порушення. Матеріально-правовою заінтересованістю наділені виключно суб’єкти спірних матеріальних правовідносин.    Процесуальна заінтересованість – це функціональна ознака суб’єкта цивільного процесуального правовідношення (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідного судового рішення, що відповідає функціональному призначенню участі даного суб’єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб’єкти матеріальних правовідносин, так і ряд учасників цивільного процесу, які беруть участь у справі для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави.    Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, особи, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:    1. Особи, які захищають у процесі особисті інтереси. Такими виступають сторони та треті особи, оскільки вони наділені і матеріально-правовою, і процесуальною заінтересованістю у справі.    2. Особи, які захищають інтереси держави, громади, групи осіб або конкретної особи. Такі суб’єкти мають виключно процесуальну заінтересованість у справі, вони не мають і, як правило, не повинні мати матеріально-правової заінтересованості у справі. Якщо ж вони мають таку заінтересованість, то вони не можуть виступати у відповідній процесуальній функції, а повинні бути залучені у процес у якості сторони чи третьої особи.    Для осіб, які беруть участь у справі для захисту власного інтересу (наділені матеріально-правовою та процесуальною заінтересованістю у справі), для визначення їх спроможності виступати самостійним учасником судового процесу, суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосовується поняття цивільної процесуальної правосуб’єктності. Це встановлена нормами цивільного процесуального законодавства можливість особи виступати суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин.   

20. цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність

У складі цивільної процесуальної правосуб’єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність мати цивільні процесуальні права та обов’язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦПК). Вона визнається за усіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід визначити, що положення ст. 28 ЦПК не у повному обсязі визначають коло усіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатністю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма учасниками матеріально-правових відносин, які можуть стати предметом судового розгляду та вирішення. Тобто допуск того чи іншого учасника до участі у матеріально-правових відносинах зумовлює потенційну можливість бути суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Це стосується, наприклад, участі у цивільному процесі як самостійного суб’єкта держави Україна, АРК, територіальних громад чи інших правових утворень, які не наділені правами юридичної особи, але виступають учасниками матеріально-правових відносин (наприклад, щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, влади АРК чи органами місцевого самоврядування).

Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов’язане із досягненням певного віку, з яким матеріальний закон визначає можливість вступу у матеріально-правові відносини. Так, наприклад, суб’єктом трудових відносин особа може бути у певних випадках лише після досягнення 14-річного віку (ст. 188 КЗпП), а тому суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин у трудовій справі може бути тільки при дотриманні цих умов.

Цивільна процесуальна дієздатність – здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді (ст. 29 ЦПК). На відміну від правоздатності цивільна процесуальна дієздатність залежить від різноманітних чинників (віку, стану здоров’я, інших причин).

За обсягом цивільної процесуальної дієздатності суб’єкти можуть розглядатися як такі, що наділені повною цивільною процесуальною дієздатністю, особи з частковою цивільною процесуальною дієздатністю та фізичні особи, які не мають цивільної процесуальної дієздатності.

Повним обсягом дієздатності наділені фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Такими також є фізичні особи, які до досягнення повноліття зареєстрували шлюб, а також набути повного обсягу цивільної дієздатності у порядку емансипації. Така фізична особа набуває повного обсягу цивільної процесуальної дієздатності відповідно з моменту реєстрації шлюбу чи вступу в силу рішення про надання повного обсягу цивільної дієздатності у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Частковий обсяг дієздатності мають неповнолітні (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Так, якщо справа виникає з правочину, на укладення якого неповнолітнім потрібна згода батьків, усиновителів або піклувальників, суд повинен притягнути останніх до участі у справі для захисту інтересів неповнолітніх.

Наприклад, відповідно до п. 1 ст. 18, п. 4 ст. 152 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. І ця особа набуває повного обсягу цивільних процесуальних прав та обов’язків у такій справі.

Суд може залучити до участі в справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК). А також навпаки при участі законного представника неповнолітньої особи чи особи, яка обмежена у дієздатності, до участі у справі згідно із ч. 2 ст. 39 ЦПК особу, в інтересах якої діє законний представник.

Малолітні (віком до чотирнадцяти років) та особи, які визнані недієздатними, вважаються недієздатними у цивільному процесі. Права, свободи та законні інтереси таких осіб захищають у суді їх законні представники – батьки, усиновителі, опікуни.

Отже, цивільна процесуальна правосуб’єктність (і правоздатність, і дієздатність) виступає складовою частиною загальної правосуб’єктності фізичних та юридичних осіб і тісно пов’язана з цивільною, сімейною, трудовою й іншими видами і визначається характером зв’язку між зазначеними галузями права.

Права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі, слід поділити на загальні та спеціальні. До загальних прав слід віднести права та обов’язки, якими наділені усі особи, які беруть участь у справі, незалежно від змісту юридичної заінтересованості у справі. Ними є право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (ст. 27 ЦПК).

Обсяг спеціальних прав визначається в залежності від процесуального статусу у цивільному процесі. Так, наприклад, правовий статус позивача визначений ст. 31 ЦПК, відповідно до якої він має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи укласти із відповідачем мирову угоду.

Обов’язки осіб, які беруть участь у справі визначається необхідністю добросовісно користуватися наданими процесуальними правами, а також не посягати на права інших суб’єктів процесуальних правовідносин. Нормами цивільного процесуального закону визначено також конкретні обов’язки у певних випадках. Так, відповідно до ст. 77 ЦПК сторони та інші особи, які беруть у справі, зобов’язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування. знаходження) під час провадження справи. Спеціальним обов’язком для сторін є, наприклад, зобов’язання подати або повідомити про докази до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК).

Інші учасники цивільного процесу – це такі учасники (суб’єкти) цивільних процесуальних правовідносин, які не мають і не повинні мати у справі жодної юридичної заінтересованості і сприяють встановленню дійсних обставин справи, дослідженню доказів, утвердженню засад цивільного процесуального права. До них відносяться секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу (ст. 47 ЦПК). Однак, цей перелік не є вичерпний, оскільки цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і за участю інших осіб. Ними можуть бути особи, які мають письмові та речові докази у справі, наприклад, при витребуванні їх судом, державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову, органи та особи, яким направлена окрема ухвала про порушення закону, особи, між якими відбувалося листування, щодо надання згоди на його дослідження та ін.

Найменування цієї групи суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин вказує на те, що вони не відносяться до осіб, які беруть участь у справі. Основною вирізняльною ознакою цих суб’єктів є те, що вони не мають юридичної заінтересованості у справі.

Цих осіб можна поділити на дві підгрупи: суб’єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст), інші – особи, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення процесу (судовий розпорядник, секретар судового засідання).