§ 1. Поняття і види правового режиму іноземних громадян

странцу. Подібний же підхід до принципу взаємності може міститися в міжнародних договорах: в них включаються норми про національний режим іноземців тільки стосовно до предмету регулювання цього договору. Прикладом багатостороннього договору такого роду є Угода держав - учасниць СНД від 12 березня 1993 р. про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них. Зокрема, інвалідам Великої Вітчизняної війни I і II груп надається право безплатного проїзду по залізниці або на судах річкового флоту територією держав - учасниць Угоди один раз на рік (туди і назад) і 50-відсоткова знижка на користування повітряним, водним або міжміським автомобільним транспортом в будь-який час. Прикладом двосторонньої угоди є Угода між Урядом Російської Федерації та Урядом України про трудову діяльність і соціальний захист громадян Росії та України, які працюють за межами кордонів своїх держав, від 14 січня 1993 Дія цієї Угоди поширюється на осіб і членів їх сімей, які є громадянами і мають постійне місце проживання на території однієї зі сторін і здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої сторони. Трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором, укладеним роботодавцем згідно з трудовим законодавством сторони працевлаштування. Працівники боку виїзду, які працюють на території сторони працевлаштування, користуються правами і виконують обов'язки, встановлені трудовим законодавством сторони працевлаштування.

Сюди включаються питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу і часу відпочинку, охорони та умов праці та інші. Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за фахом, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на території обох сторін, визнається сторонами взаємно. Обчислення стажу провадиться за законодавством тієї сторони, на території якої здійснювалася трудова діяльність.

У Російській Федерації національний режим для іноземців діє як загальний принцип права. Він закріплений у ст. 62 Конституції Російської Федерації 1993 р.: "Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються в Российс-

80 V. Права людини і режим іноземних громадян

кой Федерації правами і несуть обов'язки нарівні з громадянами Російської Федерації, крім випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором Російської Федерації ". Таким чином, можливість доповнення, конкретизації даного принципу як в законодавчому порядку, так і за допомогою міжнародних договорів - не виключається.

Наступний вид правового режиму іноземців - режим найбільшого сприяння. Він означає, що громадяни іноземної держави користуються на території даної держави таким же правовим режимом, який надано громадянам третьої держави. Даний вид режиму також являє собою метод співвідношення правового статусу фізичних та юридичних осіб договірних держав з правовим статусом таких же осіб третьої держави на їх території. Такий підхід має бути зафіксований в міжнародному договорі принаймні між двома зацікавленими державами. Договір звичайно передбачає, що фізичним і юридичним особам одного боку надається на території іншої сторони такий же правовий режим, яким користуються або будуть користуватися надалі на їх території фізичні та юридичні особи будь-якої третьої держави. Третім державою може бути будь-яке, отже, і така держава, фізичним і юридичним особам якого надані найбільш сприятливі умови. Режим найбільшого сприяння як би зрівнює в правах іноземців. Найчастіше він застосовується при регулюванні торговельних зв'язків. Режим найбільшого сприяння надається на взаємних засадах. Прикладом договору, що встановлює режим найбільшого сприяння, є Угода про торговельні відносини між СРСР і США від 1 червня 1990 р. (набула сили 17 червня 1992 р.). Згідно ст. I Угоди кожна сторона без будь-яких умов надасть товарам, що походять з або експортуються на територію іншої сторони, режим не менш сприятливий, ніж той, який наданий подібним товарам, що походять з або експортуються на територію будь-якої третьої країни, у всіх питаннях, що відносяться, зокрема, до митних зборів і зборів будь-якого виду, які накладаються в зв'язку з імпортом чи експортом; способам оплати експорту та імпорту; правилам, що стосуються продажу, купівлі, перевезення, розподілу, зберігання і використання товарів на внутрішньому ринку. Кожна сторона

  81