Суб’єкти світового господарства

Загальна назва суб’єктів	Назва конкретних суб’єктів
Національні економіки	США, Китай, Росія, Україна та ін.
Міжнародні монополії, ТНК, фірми	Головні суб’єкти світової економіки, які мають необмежену владу у світі
Регіональні об’єднання держав, інтеграції	Країни ОПЕК, європейські країни (ЄС); країни ОЕСР, АСЕАН та ін.
Міжнародні економічні інститути, організації	ООН та її інститути, МББР, СОТ тощо

23. Світове господарство динамічно розвивається. Серед тенденцій, які визначають його сучасний стан, перспективи розвитку, наступні:

24. - розширення сфери дії принципів ринкової економіки;

25. - включення у сферу всесвітніх господарських зв’язків абсолютної більшості країн планети та посилення у розвитку кожної з них зовнішнього фактора;

26. - координація дій суб’єктів світового господарства з метою формування єдиної економічної стратегії з урахуванням інтересів країн світового співтовариства;

27. - формування нової системи міжнародного поділу праці, характерною ознакою якої є перетворення групи економічно розвинених країн на центр науково-технічного прогресу, творців передових технологій, інновацій тощо;

28. - формування регіональних союзів груп країн світу [3].

30. Примітки

1. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 2001. – 328 с.

У підручниках, навчальних посібниках знаходимо й такі визначення (Зазимко А. З. Політична економія: Структурно-логічний навч. посіб. – К. : КНЕУ, 2005. – С. 330):

- “Світове господарство – це система міжнародного поділу праці та економічних відносин національних господарств. Поєднує в одне ціле всі міжнародні торговельно-економічні, фінансові та науково-технічні зв’язки”.

- “Світове господарство – це складна система національних господарств окремих країн та їхніх угруповань, що взаємозв’язані міжнародними відносинами (МЕВ) на основі міжнародного поділу праці; система, яка складається з національно-економічних підсистем”.

- “Це конгломерат країн світу з різними рівнями економічного й соціального розвитку, неоднаковими менталітетом, духовністю, національними традиціями; система вторинних або міжнародних економічних виробничих відносин”.

2. У 2001 р. в світі налічувалося до 230 держав, відокремлених між собою приблизно 260 сухопутними кордонами.

В обігу налічується понад 300 найменувань грошей.

Нації і народності розмовляють більше ніж 2800 мовами.

Більша частина з них існує в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи різні способи виробництва (Білецька Л. В., Білецький О. В., Савич В. І. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка: Навчальний посібник. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – С. 85).

ООН класифікує країни за станом соціально-економічного розвитку таким чином (Бочан І. О., Михасюк І. Р. Глобальна економіка: Підручник. – К. : Знання, 2007. – С. 240-245):

Промислово розвинуті, або індустріальні, країни – це 24 високорозвинуті країни, питома вага яких у світовому ВНП – 54,6 %.

Найпотужнішу групу серед цих країн становлять країни “Великої сімки”. У 2005 р. до “Великої сімки” приєднали Росію. Сьогодні це – “Велика вісімка” – США, Японія, Велика Британія, Німеччина, Франція, Італія, Канада. Ці держави виробляють 47 % світового ВНП і зосереджують у своїх руках 51 % світової торгівлі.

Країни з перехідною економікою – 28 країн Центральної та Східної Європи і колишнього СРСР, що переходять від адміністративно-командної системи до ринкової економіки.

Країни, що розвиваються - це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Через їхню велику кількість і різноманітність національних економік ці країни, зазвичай, класифікуються з урахуванням їх географічного розташування. Але з метою аналізу використовуються й інші ознаки.

1. Згідно з класифікацією Світового банку, за рівнем доходу економіка країни може визначатися як економіка з низьким доходом, середнім доходом (який може бути нижчим, середнім та вищим) та економіка з високим доходом.

2. Класифікація Світового банку охоплює 209 країн:

3. - країни з низьким доходом – 64 держави, в яких ВНП на душу населення становить менше 725 дол. США;

4. -  країни середнім доходом, які поділяються на: а) країни з нижчим середнім доходом – 66 держав з ВНП на душу населення – 726 до 2895 дол. США; б) країни з вищим середнім доходом – 35 держав, в яких ВНП на душу населення – 2896 – 8995 дол. США;

5. - країни з високим доходом – 44 держави, в яких ВНП на душу населення – 44 держави, в яких ВНП на душу населення становить 8995 дол. США і вище. Більшість країн з високим рівнем доходу – це індустріальні, промислово розвинуті країни.

3. Федоренко В. Г., Діденко О. М., Реженський М. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За науковою ред. доктора економ. наук, проф. В.Г. Федоренка. – К. : Алерта, 2008. – 487 с.

16.1.2. Міжнародний поділ праці:

сутність, форми прояву та розвитку

Міжнародний поділ праці – це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності [1, с. 448].

Економічний обмін між країнами зумовлений: загальним поділом праці (між великими сферами економіки: промисловістю, сільським господарством, будівництвом та ін.); частковим поділом праці (між галузями та всередині галузей цих сфер); одиничним поділом праці (всередині підприємства) [2, c. 602-603].

Міжнародний поділ праці має внутрішню структуру і відповідні форми розвитку. Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація і міжнародне кооперування праці.

Під міжнародною спеціалізацією виробниц­тва (спеціалізація - це концентра­ція виробництва на випуску певної однорідної продукції) розуміють таку форму поділу праці між країнами, при якій зро­стання концентрації однорідного виробництва і усуспільнення праці в світі відбувається на основі прогресуючої диференціації національ­них виробництв, виділення їх в самостійні (відокремлені) техно­логічні процеси, в окремі галузі і підгалузі, виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що спричиняє дедалі більш взаємне доповнення диференційованих національних комплексів.

Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається в двох видах: виробничому і територіальному. У виробничому аспекті - це міжга­лузева, внутрішньогалузева спеціалізація та спеціалізація окремих підприємств. У територіальному - спеціалізація окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів для світового ринку.

Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації – міжгалузева і внутрішньогалузева [1, c.448-450]. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.

Основними формами прояву міжнародної спеціалізації виробниц­тва є предметна (виробництво готових продуктів), подетальна (ви­робництво частин, компонентів продуктів), технологічна, або стадійна спеціалізація (здійснення окремих операцій або окремих технологіч­них процесів), наприклад, зварювання, термічна обробка, виробниц­тво заготовок тощо.

Зворотним ас­пектом міжнародної спеціалізації виробництва є міжнародна кооперація праці - заснований на міжнародному поділі праці процес усуспільнен­ня виробництва через формування стабільних виробничих зв’язків між са­мостійними підприємствами (фірмами) різних країн з метою досягнення найбільшого економічного ефекту.

Міжнародна кооперація праці є конкретною формою інтеграції суспільно поділеної праці у світовому господарстві, яка поєднує діяльність працівни­ків різних країн в однакових чи різних, але об’єднаних між собою процесах виробництва. Засновується вона на міжнародній спеціалізації виробництва. Саме тому між­народна кооперація і міжнародна спеціалізація виробництва є не лише формами міжнародного поділу праці, а і його сутнісними ознаками.

За своєю економічною природою міжнародна кооперація праці є продуктивною силою, оскільки сприяє досягненню високих результатів у сфері вироб­ництва, наукових досліджень, збуту продукції за значно менших витрат живої та уречевленої праці порівняно з витратами, необ­хідними для досягнення таких самих результатів окремими ви­робниками. Вона поєднує два взаємопов'язані процеси: узгоджен­ня виробництва певної продукції та обмін продукцією між суб’єк­тами міжнародної кооперації праці.

Відповідно до документів Конференції ООН з торгівлі та роз­витку (ЮНКТАД) формами міжнародної кооперації праці є спільне виробництво; підрядна кооперація; поставки у межах ліцензійних угод; доповнення ви­робничих потужностей партнера; розподіл виробничих програм (спеціалізація); організація спільних підприємств.

Кожна країна, виходячи з принципу порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьо­му принципі формується торговельна політика будь-якої країни.

Показник участі країни у міжнародному поділі праці:

Експортна квота = Обсяг експорту / Обсяг ВВП  100 %

Міжнародний поділ праці забезпечує державам певні переваги. За­вдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність націо­нальної економіки та добробут свого населення.

Під впливом нового етапу розгортання НТР у міжнародному поділі праці відбуваються наступні зміни: на перший план виходять спеціалізація і кооперування у виробництві наукомісткої продукції, застосування прогресивних технологій, виготовлення нових матеріалів; поява автоматизованих систем збору, обробки, зберігання, передачі та використання науково-технічних знань та інформації значно розширили місткість світового ринку інформаційних технологій та послуг; інтернаціоналізація функціонування і розвитку сфери послуг та світової інфраструктури значно впливають на поглиблення міжнародного поділу праці.

На протікання цих процесів впливає жорстка конкурентна боротьба між суб'єктами світового господарства.