Етапи інтернаціоналізації господарського життя

Етапи інтернаціоналізації господарського життя	Зміст етапів
Перший етап (приблизно кінець ХVІІІ – ХІХ ст.)	Проста кооперація, найпростіші форми – зовнішня торгівля
Другий етап ( кінець ХІХ – середина ХХ ст.)	Розвиток складної кооперації: грунтується на міжнародному поділі праці (загальному, частковому, одиничному, поопераційному)
Третій (сучасний, розпочався із середини ХХ ст. )	Набуває комплексного характеру, поширюється практично на всі галузі виробничої та невиробничої сфер, на всі країни світу

Новий сучасний етап інтернаціоналізації породжений науково-технічною революцією.

Вирізняють два рівні інтернаціоналізації: мікро- та макрорівень. На мікрорівні інтернаціоналізація являє собою процес залучення фірми до міжнародних операцій, якому притаманний переважно стадійний характер. На макрорівні вона виявляється в розширенні та поглибленні світогосподарських зв’язків за рахунок підвищення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє зростанню ефективності виробництва в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення.

Інтернаціоналізація господарського життя посилює взаємозалежності національних відтворювальних процесів на світовому ринку; породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо.

Закон інтернаціоналізації діє з різною інтенсивністю в тих чи інших регіонах світового господарства.

Для визначення рівня інтернаціоналізації господарського життя використовується ряд показників: експортна квота, імпортна квота, зовнішньоторговельна квота, вартісний обсяг експорту на душу населення, обсяг нагромаджених зарубіжних капіталовкладень у країні щодо ВВП, частка іноземного капіталу в щорічних інвестиціях країн та ін.

Інтернаціоналізація господарського життя є одним із системоутворюючих факторів світового господарства. З посиленням процесу інтернаціоналізації виробництва посилюється єдність світового господарства, зростає його органічна цілісність.

Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація (детальніше – 16.2.2). Транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньокорпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили, а також у зростанні кількості транснаціональних корпорацій і розширення масштабів їх діяльності. Транснаціональні компанії є, з одного боку, наслідком, а з іншого – причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання інтернаціоналізації [2].

Примітки

1. Політична економія: Навч. посібник / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. – К. : КНЕУ, 2001. – 508 с.

Інтернаціоналізація виробництва означає не що інше, як поступовий вихід виробництва за межі окремої країни та формування його міжнаціональних форм у рамках світового господарства.

Інтернаціоналізація виробництва – об’єктивний процес, що є наслідком поглиблення міжнародного поділу праці і становить основу розвитку всіх форм міжнародних економічних відносин. Значний вплив на неї справляє інтернаціоналізація капіталу.

Якщо інтернаціоналізація виробництва є об’єктивною основою інтернаціоналізації капіталу, то в свою чергу остання сприяє поглибленню інтернаціоналізації виробництва, веде до інтенсифікації господарських зв’язків між країнами.

Важливу роль у процесі інтернаціоналізації капіталу відіграють вивезення капіталу, міграція капіталу між промислово розвинутими країнами, що посилилась з кінця 50-х років ХХ ст. Одним з проявів даного процесу є виникнення транснаціональних компаній, утворення міжнародних (міжнаціональних)промислових, банківських та інших об’єднань.

Інтернаціоналізація господарського життя охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва матеріальних благ, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

2. ТНК є центрами координації і двигунами світового виробництва й обміну. ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав. Розвиваючись з одногалузевих елементів національних господарських систем, сучасні ТНК перетворились на міжгалузеві внутрішньо диверсифіковані комплекси з інтернаціональним масштабом операцій.

ТНК – найдинамічніший структурний елемент світової економіки. За мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків і організаційних структур, швидкістю реакції на імпульси НТР вони значно перевершують національні або регіональні форми господарських утворень. На відміну від них ТНК не прив’язані до тієї чи іншої території, а відтак здатні поєднати фактори виробництва різної державної належності і брати участь в освоєнні ринків у будь-якій частині світу.

ТНК виступають основною рушійною силою інтернаціоналізації. До початку 90-х років практично не залишилось жодної країни в світі, не охопленої їх виробничо-інвестиційними операціями.

Формуючи тісні коопераційні взаємозв’язки між підконтрольними підприємствами на базі одиничного поділу праці, ТНК закладають міцний фундамент цілісності і взаємозалежності глобальної економіки.

Визначаючи масштаби діяльності ТНК, слід зазначити, що найбільші з них навіть перевищують розміри ВВП окремих країн і сьогодні не виникає сумнівів, що показник зростання ТНК перевищує показник багатьох країн світу. При цьому 300 корпорацій розпоряджаються 75 % валового продукту світу. На іноземні філії припадає 1/10 світового ВВП. Кожна з 500 найбільших ТНК США має в середньому підприємства в 11 галузях, а найпотужніші охоплюють по 30-50 галузей. У групі 100 головних промислових фірм Англії багатогалузевими є 96, у Німеччині – 78, у Франції – 84, в Італії – 90. 500 світових гігантів реалізують 80 % усієї виробничої продукції електроніки і хімії, 95 % фармацевтики, 76 % машинобудування

(Доклад о мировых инвестициях 2003. Организация Объединенных Наций 

//www.untad.org/wir).