3. Зародження козацтва. Запорозька Січ – ядро формування козацької державності

Козак – вільна людина, прикор­донник, охоронець. Перша згадка про козаків датована 1492 р. Козаками називали вільних людей, що ходили в степи на лови й билися з татарами.

Козацька рада

Козацька рада – відігравала роль законодавчо-розпорядчого зібрання Війська Запорозького на якому кожен козак міг висловити свою думку, її рішення були обов'язковими до виконання. Козацька рада обирала гетьмана і військову старшину. Гетьман наділявся вищою судовою і виконавчою владою, був головнокомандувачем, представляв Військо Запорозьке на дипломатичних переговорах. У розпорядженні гетьмана була військова старшина, до якої належали обозний (керував артилерією), писар (очолював військову канцелярію), суддя (чинив суд) і осавули (два порученці гетьмана).

За допомогою кошової системи здійснювалося розміщення козаків у коші – польовому таборі під час військових походів та на самій Січі. У коші козацтво розподілялося на курені (усього 38) – військово-адміністративна одиниця і, одночасно, козацьке житло. Їх очолювали виборні курінні отамани. Полковий територіально-військовий устрій реєстрового козацтва розпочав формуватися з 1625 р., коли було підписано угоду про створення приписаних до певної території реєстрових полків. Центрами полків були міста Біла Церква, Канів, Черкаси, Корсунь і Переяслав.

ЗАПОРОЗЬКА СІЧ У XV – XVIII ст.

Січ – укріплене місто козаків, лежало за дніпровими порогами на островах. Перша Січ виникла на о. Мала Хортиця. Заснована Дмитром Вишневецьким.

Хортиця (колишня Велика Хортиця) – острів на Дніпрі нижче від дніпрових порогів. Був важливим стратегічним опорним пунктом козаків. До 1775 р. входив до запорізьких володінь. З 1965 р. державний історико-культурний заповідник.

Назва Січі	Роки існування	Місце розташування
Хортицька	1553(6) – 1557	Острів Хортиця
Томаківська	70-ті рр. XVI ст. – 1593	Острів Томаківка
Базавлуцька	1593 – 1638	Острів Базавлук
Микитинська	1639 – 1652	Острів Микитин Ріг
Чортомлицька	1652 – 1709	Острів, який омивався річками Чортом лик, Прочна і Скарбна
Кам‘янська	1709 – 1711	Мис, утворений річковою протокою Козацьке Річище та гирлом річки Кам‘янка
	1730 – 1734
Олешківська	1711 – 1728	Урочище Олешки на південь від місця впадання Інгулу в Дніпро
Нова (Підпільненська)	1734 – 1775	Півострів, що омивався річкою підпільною (протока Дніпра)

КЛЕЙНОДИ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО

Клейноди – спеціальні військові знаки, регалії або атрибути українського козацтва, які використовувалися в XVI – XVIII ст. Уперше були надані Війську Запорозькому 1578 р. польським королем Стефаном Баторієм (хоругва, бунчук, булава, печатка). Згодом до них додали інші відзнаки (литаври, пернач тощо).

Назва	Характеристика
Хоругва	Бойовий прапор у військових підрозділах українського ко­зацтва та збройних силах шляхетської Польщі в Х\/І-Х\/ІІІ ст. Хоругва надавалася польським королем усьому Війську Запорозькому. Її завжди носив хорунжий попереду війська, поруч із гетьманом
Бунчук	Палиця завдовжки 2-2,5 м, з кулею або вістрям на верхньо­му кінці, під яким прикріплювалися китиці чи волосся з кінсь­кого або телячого хвоста, Надавався гетьману, але його завж­ди носив бунчужний або бунчуковий. Указував місцезнаход­ження гетьмана під час бою
Булава	Ознака влади гетьмана. Зокрема, Б.Хмельницький з 1648 р. мав срібну позолочену булаву, оздоблену перлами і коштов­ним камінням
Печатка	Печатка Війська Запорозького надавалася судді. Мала круг­лу форму, виготовлялася зі срібла. На ній був зображений козак у гостроверхій шапці й кафтані, із шаблею, порохівни­цею на боці та мушкетом на лівому плечі

Реєстрове козацтво – частина українського козацтва, яку влада Речі Посполитої взяла на військову службу в другій половині XVI – першій половині XVII ст. і внесла до спеціальних реєстрів (списків).

1572 р. – до реєстру внесено 300 козаків — для захисту південних кордонів Речі Поспо­литої від турецько-татарських нападів. Перші офіційні державні реєстри козаків датуються 1581, 1583, 1590 р., коли на службу було взято 300, потім 600, 1000 осіб. Вони вважалися на державній службі, користалися привілеями (зарплатня, озброєння, особиста свобода, право власності на землю, дозвіл на промисел і торгівлю). Центр дислокації – м. Трахтемірів (Чигирин, Черкаси, Переяслав, Корсунь, Біла Церква, Канів – полкові міста).

Отже, протягом XVI – на початку XVII ст. в українських землях, що перебували під владою Литви та Польщі, відбувався процес формування соціально-класової структури суспільства, консолідації двох основних класів феодальної держави – селянства та шляхти. Посилення в суспільстві позицій шляхти супроводжувалось швидким закабаленням селянства та запровадженням кріпосного права. Правлячі кола Литви та Польщі послідовно проводили політику ліквідації автономії українських земель, наступу на православ’я. Українське козацтво, генезис якого відбувається в цей період, перебрало на себе функцію виразника й захисника національних, релігійних і культурних інтересів народу. Саме воно взяло на себе історичну місію будівничого національної держави.

Разом з тим, інкорпорація українських земель до складу Речі Посполитої сприяла інтегруванню України в політичний, еконо­мічний та культурний простір Європи. В той же час козацтво як носій ідеї українсь­кої державності синтезувало традиційні політичні цінно­сті з новими, які активно утверджувалися у ранньоновітній Європі.