1.8.Міжнародні стандарти правового забезпечення та співробітництво у сфері протидії фінансовим злочинам

Аналіз міжнародного досвіду боротьби з фінансовими злочинами свідчить про те, що за сучасних умов їх прояви стали тими чинниками, що створюють реальну загрозу національній безпеці та демократичному розвитку більшості країн світу, негативно впливають на всі сторони суспільного життя.

На сьогодні кримінальні елементи певною мірою змінили форми і методи протиправної діяльності, дедалі частіше спрямовують свої зусилля на встановлення контролю над найбільш прибутковими сферами економічних відносин, залучають до реалізації корисливих задумів корумпованих представників органів влади, намагаються проникнути до управлінських структур різних рівнів для лобіювання власних інтересів. Значна частина кримінальних формувань має тісні міжрегіональні та міжнародні зв’язки.

Незважаючи на багатоаспектність природи виникнення та поширення злочинних проявів у кожній окремій державі, до основних факторів, що сприяють їх поширенню, можна віднести, з одного боку, зростаюче зубожіння широких верств населення, погіршення криміногенної ситуації, високі показники нерівності розподілу прибутків, відсутність системи соціального захисту в одних країнах, а з іншого – нарощування економічного потенціалу та щорічне збільшення фінансових надходжень у вигляді іноземних інвестицій – в інших країнах.

Чинники успішної протидії фінансовим злочинам вже давно відомі та запроваджені міжнародною спільнотою. Це, насамперед, відкритість влади, прозорість та зрозумілість процедур прийняття державних рішень, дієві механізми контролю за діяльністю державних органів з боку громадянського суспільства, свобода слова, свобода та незалежність засобів масової інформації.

Однією з головних складових формування і реалізації ефективної системи боротьби з даними злочинами є чітка взаємодія держав, у першу чергу їх правоохоронних органів, на регіональному і міжнародному рівнях, участь у заходах боротьби з цими негативними явищами, запроваджених у межах Організації Об’єднаних Націй, Радою Європи, Інтерполом, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими міжнародними інституціями.

Найважливішими серед документів з даного питання є:

Палермська конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності (2000 р.) та додаткові Протоколи до неї

Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності відкрита підписання в Страсбурзі 8 листопада 1990 р.,. її учасниками є 42 країни, зокрема Австралія, які не є членами Ради Європи. Україна ратифікувала Конвенцію 17 грудня 1997 р., вона набрала чинності для України і 1 травня 1998 р.

Рекомендації FATF. Сорок рекомендацій представляють собою вичерпну основу режиму протидії відмиванню коштів та призначені для застосування усіма країнами. Встановлюючи міжнародні стандарти у сфері ПВД/ФТ, Рекомендації FATF дозволяють державам виявляти певну гнучкість при їх впровадженні з урахуванням особливостей національної правової системи.

Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (1988)

Міжнародна Конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму (1999) Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності (2004)

Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти корупції (2004)

Резолюції Ради Безпеки ООН

Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 р.

Конвенція Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму 2005 р.

Перед Україною стоїть невідкладне завдання - приведення своєї кримінально-правової системи у повну відповідність до міжнародного права. Україна прагне до активної співпраці у сфері протидії злочинності. Затягування прийняття і ратифікації договорів з питань протидії злочинності є невиправданим. У той же час без поглибленої та системної роботи, що передує ратифікації, участь держави у міжнародно-правових угодах у сфері міжнародного кримінального права є неефективною і не більше ніж декларативною. Доцільно здійснити комплексний і детальний моніторинг кримінального законодавства України з точки зору його відповідності до міжнародних стандартів криміналізації. Кожен законопроект про внесення змін до кримінального законодавства повинен проходити наукову експертизу на його відповідність міжнародним кримінально-правовим стандартам.

Важливою умовою ефективності сумісних зусиль держав у протидії злочинності є адекватна сучасним умовам законодавча регламентація екстрадиції та інших видів міждержавної співпраці у сфері кримінальної юстиції. Поряд з удосконаленням кримінального та кримінально-правового законодавства у цій сфері, необхідно прийняти Закон про організаційно-правові основи міжнародної співпраці України у сфері протидії злочинності. Цей закон повинен відповідати меті здійснення співпраці в якомога більш широкому масштабі: для виконання цього завдання до нього слід включити положення, відповідно до якого міжнародне співробітництво здійснюється на підставах і в порядку, передбаченому законодавством України, у відповідності до багатосторонніх і двосторонніх договорів чи інших домовленостей про взаємну правову допомогу. За відсутності таких домовленостей Україна може здійснювати співробітництво відповідно до її законодавства і на підставі принципу взаємності. У Законі повинно бути відображено положення про неприпустимість видачі підозрюваного правопорушника, якщо є вагомі підстави вважати, що прохання про видачу було направлене з метою переслідування чи покарання особи з причини його раси, віросповідання, громадянства, етнічного походження чи політичних переконань чи, що задоволення цього прохання завдало б шкоди становищу цієї особи з будь-якої із цих причин.

Характер і масштаби сучасної злочинності вимагають глобального реагування на неї на основі широкого міжнародного співробітництва за умови дотримання прав людини. Не викликає сумнівів необхідність функціонування дієвої системи міжнародної кримінальної юстиції, яка забезпечує судове переслідування міжнародних злочинців у відповідності до фундаментальних принципів міжнародного права і неухильного дотримання прав людини. У зв’язку з цим ратифікація Верховною Радою України статуту Міжнародного кримінального суду є не тільки доцільною, але й абсолютно необхідною. Загроза, яку несе в собі міжнародна злочинність, настійливо вимагає прояву політичної волі і готовності до міжнародної взаємодії. Правове забезпечення ефективності міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності, імплементація міжнародних стандартів кримінального права і правосуддя є одним із пріоритетних завдань законотворчої діяльності та юридичної науки.