Розділ 6. Порядок примусового стягнення до бюджетів фінансових зобов’язань платників податків

Своєчасне і повне виконання податкових зобов’язань є конституційним обов’язком кожної фіз­ичної та юридичної особи. Однак з різних причин платнику податків не завжди вдається ви­конати фінансові зобов’язання перед державою, а деякі суб’єкти і свідомо ухиляються від уча­сті в формуванні державної казни. У зв’язку з цим держава вимушена гарантувати надх­о­д­ження податкових платежів, застосовуючи до майна платників податків передбачені за­ко­но­дав­ством заходи.

При порушенні платником податків своїх зобов’язань держава вживає заходи щодо від­но­в­лення своїх прав шляхом застосування штрафних (каральних), а в деяких випадках і санкцій пра­вовідновлювального характеру.

Виконання податкового зобов’язання полягає у сплаті податків, зборів та інших об­о­в’яз­­ко­вих платежів до бюджетів різних рівнів. На жаль, платники податків не завжди добросовісно від­носяться до виконання податкових зобов’язань, порушуючи норми чинного податкового за­конодавства, що стає підставою для притягнення їх до адміністративної, а в деяких випадках, кри­мінальної відповідальності.

Для попередження можливих протиправних дій з боку платників податків підрозділи Міністерства доходів та зборів України традиційно застосовують адміністративно-примусові заходи, що су­про­во­джуються наглядом, контролем, перевірками тощо. За рахунок цього створюються надійні умо­ви для забезпечення наповнення державного та місцевих бюджетів, захищаються та охо­ро­няються інтереси держави.

Заходи адміністративного примусу – це зовнішня форма його прояву, що застосовуються упов­новаженими органами виконавчої влади, контрольно-наглядовими органами з метою за­побігання та припинення правопорушень і притягнення винних у їх вчиненні осіб до ад­мі­ні­с­тративної відповідальності.

Це примусові заходи, що застосовуються до тих, хто не виконує обов’язків, порушує за­борони, тобто здійснює неправомірні діяння. Ці заходи забезпечують примусове при­пи­не­ння протиправної поведінки, недопущення та усунення її шкідливих наслідків, утримання са­мого правопорушника та інших осіб від подібних дій у майбутньому.

Порядок організації таких примусових заходів досить детально відображений у главі 9 Податкового кодексу України.

Джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Також Податковим кодексом України передбачено ряд обмежень щодо можливості використання певного майна порушника у якості джерел погашення податкового боргу платника податків. До них відносяться майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави); майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків; майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння та інші.

У разі наявності у платника податків податкового боргу підрозділи Міністерства доходів та зборів зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Сутністю податкової застави є тимчасове обмеження щодо відчуження майна платником податків, який має податковий борг. Але чинне законодавство (Конституція України, Цивільний кодекс України) закріплює непорушність права власності. Проблема конституційності інституту податкової застави стала предметом розгляду Конституційного Суду України, який у 2005 році своїм рішенням визначив, що факт несплати платником податків у визначений законом строк суми грошового зобов’язання є підставою для вжиття відповідних заходів державою в особі її податкових органів з метою виконання боржником свого конституційного обов’язку. Таким чином, вдавшись до такого способу забезпечення грошових зобов’язань, як встановлення податкової застави, законодавець діяв у межах Конституції України.

Керівник підрозділу Міністерства доходів та зборів України за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою міністерства.

Податковий керуючий виконує такі функції:

– описує майно платника податку, що має податковий борг у податкову заставу;

– здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

– проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави;

– одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди підрозділу Міністерства доходів та зборів України вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб.

У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно.

У випадку, якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без погодження з підрозділом Міністерства доходів та зборів України за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати та/або погашення податкового боргу.

Певну особливість має відчуження або оренда (лізинг) майна, яке перебуває у податковій заставі. У разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою підрозділу міністерства зобов’язаний замінити їх іншим майном такої самої або більшої вартості. При цьому зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою підрозділу міністерства при умови часткового погашення податкового боргу.

У разі відчуження майна, яке перебуває у податковій заставі, без згоди підрозділу Міністерства доходів та зборів України платник податків сплачує штраф у розмірі вартості відчуженого майна.

Податкова застава на певне майно припиняється у випадках:

– отримання підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку;

– визнання податкового боргу безнадійним;

– прийняття відповідного рішення судом у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства;

– отримання платником податків рішення відповідного органу про скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження;

– реєстрації податкової поруки.

Іншим способом примусу платника податків до самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків (способом забезпечення податкових зобов’язань) є адміністративний арешт майна платника податків.

Адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом. Підставами застосування арешту майна є з’ясування однієї з таких обставин:

– фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

– платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

– платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб підрозділу Міністерства доходів та зборів України;

– відсутні свідоцтва про державну реєстрацію суб’єктів господарювання, спеціальні дозволи (ліцензії) на її здійснення, торгові патенти, сертифікати відповідності реєстраторів розрахункових операцій;

– відсутня реєстрація особи як платника податків, якщо така реєстрація є обов’язковою;

– платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

– платник податків не допускає податкового керуючого до складання акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Арешт може бути накладено відповідним підрозділом Міністерства доходів та зборів України на будь-яке майно платника податків, крім того майна, що не підлягає арешту згідно із законодавством України, та арешту коштів на рахунку платника податків.

Арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, що полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника відповідного підрозділу міністерства на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном.

За наявності підстав застосування арешту майна керівник підрозділу Міністерства доходів та зборів України (його заступник) приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна та іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Підрозділ Міністерства доходів та зборів України здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності – шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання підрозділом Міністерства доходів та зборів України, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Підрозділ Міністерства доходів та зборів України звертається до суду із заявою про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання дозволу є підставою для прийняття рішення про погашення усієї суми податкового боргу та має право здійснити стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Вилучені готівкові кошти вносяться посадовою особою підрозділу Міністерства доходів та зборів України до банку в день стягнення для перерахування до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. У разі неможливості внесення зазначених коштів протягом того самого дня їх необхідно внести в банк наступного робочого дня. Забезпечення збереження зазначених коштів до моменту їх внесення в банк здійснюється відповідним підрозділом Міністерства доходів та зборів України.

У разі якщо сума коштів, отримана у результаті продажу майна платника податків, перевищує суму його грошового зобов’язання та податкового боргу, різниця перераховується на рахунки такого платника податків або його правонаступників.

Платник податків має право звернутися до контролюючого органу із заявою про розстрочення та відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу. Платник податків, який звертається до контролюючого органу із заявою про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань, вважається таким, що узгодив суму такого грошового зобов’язання.

Підставою для розстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним доказів існування обставин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань та податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму розстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Розстрочені суми грошових зобов’язань або податкового боргу (в тому числі окремо – суми штрафних санкцій) погашаються рівними частками, починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Підставою для відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу платника податків є надання ним достатніх доказів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, що свідчать про наявність дії обставин непереборної сили, що призвели до загрози виникнення або накопичення податкового боргу такого платника податків, а також економічного обґрунтування, яке свідчить про можливість погашення грошових зобов’язань або податкового боргу та/або збільшення податкових надходжень до відповідного бюджету внаслідок застосування режиму відстрочення, протягом якого відбудуться зміни політики управління виробництвом чи збутом такого платника податків.

Списання безнадійного податкового боргу разом із довгостроковою реструктуризацією та відстроченням, вексельними розрахунками відповідно до норм щорічних законів про Державний бюджет України, бюджетними взаємозаліками шляхом зарахування зустрічних платіжних вимог є так званими «пасивними» адміністративно-правовими і фінансово-економічними способами регулювання не лише відносин погашення податкового боргу платників податків, але й економічних відносин виробництва. Так, виходячи із досвіду практики державного податкового регулювання господарської діяльності, основною метою використання списання податкового боргу платників податків були:

– фінансово-економічне „оздоровлення” та стабілізація фінансового стану суб’єктів господарювання;

– скорочення видатків на ліквідацію збиткових підприємств;

– реформування та реструктуризація підприємств державного і комунального секторів економіки, стратегічних галузей;

– створення умов для залучення іноземних інвестицій тощо.

Також у практиці нормативно-правового регулювання проблем податкового боргу платників податків, починаючи із 1997 року, склалася певна ієрархічна класифікація заходів списання такого боргу, зокрема шляхом:

– загального (або тотального) списання податкової заборгованості підприємств, установ, організацій – платників податків – незалежно від форм власності та підпорядкування (застосовувалося відповідно до норм окремих загальних законів щодо усіх платників податків);

– галузевого списання та реструктуризації податкової заборгованості підприємств, установ, організацій – платників податків певної галузі економіки, відповідно до спеціальних галузевих законів, інших нормативно-правових актів (щодо підприємств визначеної галузі або сфери економічної діяльності);

– індивідуальне – списання та реструктуризація податкової заборгованості визначених підприємств.

Таким чином, згідно існуючого законодавства основними повноваженнями податкових органів щодо стягнення податкового боргу є організація всього комплексу заходів по скороченню податкового боргу, а також володіння повною інформацією і здійснення повного контролю за діяльністю СПД – боржника. При цьому доцільно при виконанні ряду заходів по скороченню податкового боргу більше покладатися на підрозділи оперативних заходів по скороченню податкового боргу податкової міліції, яким надані більш широкі повноваження.