2.2. Управління як навчальна дисципліна.

Теорія соціального управління — це комплексна система знань, яка використовує різноманітні методи кібернетики (від грецької — мистецтво управління), теорії систем і соціальних наук; вона вивчає й розробляє шляхи комплексного застосування методів впливу на людей у соціальних процесах [31, с. 29]. Характерними рисами соціального управління є пізнання й свідоме використання об'єктивних законів соціального розвитку і виявлених закономірностей керівництва суспільством.

Таким чином, соціальний розвиток як процес життєдіяльності людства є результатом дії об'єктивних закономірностей, з одного боку, а з іншого — соціального управління, яке базується на усвідомленому використанні правильно зрозумілих закономірностей.

Предметом курсу «Теорія соціального управління» є закономірності організації та функціонування соціальних систем, а також принципи, методи і форми ефективного управління явищами та процесами сучасного суспільства.

Мета курсу «Теорія соціального управління» — опанувати знання про основи теорії та практики соціального управління; про закономірності, принципи, методи, форми та механізми управління різноманітними явищами та процесами сучасного суспільства, як на мікрорівнях, так і на макрорівнях. Завдання — навчити студентів раціонально проектувати управлінські відносини та здійснювати ефективні перетворювальні впливи на соціальні об’єкти та процеси, людей, які беруть у них участь, задля отримання бажаних для управлінця результатів. Навчитися управляти — це означає оволодіти наукою та мистецтвом впливу на об’єкт управління, без пригнічення творчого потенціалу суспільства, сприяючи його розвитку та вдосконаленню.

Викладення даної дисципліни покликане сприяти накопиченню у студентів відповідних базових знань, розширенню їх кругозору та підвищенню загального рівня культури управління.

Студенти, які успішно прослухали курс «Теорія соціального управління»:

1) знатимуть основні етапи розвитку управлінської думки та практики;

2) володітимуть базовою термінологією;

3) орієнтуватимуться в різноманітних сучасних управлінських теоріях та соціальних концепціях;

4) розумітимуть процеси соціального управління;

5) матимуть уявлення про сучасні методи та механізми соціального управління [25, с.3-5].

Таким чином, курс «Теорія соціального управління» дає уявлення студентам про:

- предмет, завдання, теоретичні та методологічні засади соціального управління як наукової галузі;

- сучасні та історичні погляди на соціальне управління;

- теоретико-методологічні засади соціального управління;

- особливості перебігу соціальних процесів та управління соціальними механізмами;

- можливі напрями практичного застосування інформації щодо управлінського циклу в різних сферах життєдіяльності.

Завдання вивчення курсу «Теорія соціального управління» полягає в тому, щоб дати студентам загальне уявлення про предмет, об’єкт та методи соціального управління як наукової галузі, про існуючу систему теоретичних знань щодо соціального управління та їхній взаємозв’язок з управлінською практикою. Важливою складовою є засвоєння студентами основних категорій соціального управління, теоретичних основ управлінських концепцій, що сприятиме глибшому розумінню соціальної дійсності та управлінської діяльності, формуванню свідомого ставлення до побудови взаємовідносин в процесі управління на практиці.

Проблеми викладення теорії управління як навчальної дисципліни.

Протягом 60-80-х рр. у колишньому СРСР соціальне управління, під яким розумілося управління суспільством, вважалося одним із ключових напрямків суспільних наук.

На початку 90-х рр. у зв'язку з переглядом ідей про соціальне управління багато ВНЗ у терміновому порядку стали використовувати програми з менеджменту, як запозичення з університетів Заходу.

У 90-ті роки в Україні, як і до речі у Росії, дисципліна «Менеджмент» міцно затвердилася у навчальних програмах не тільки гуманітарних, але і багатьох технічних ВНЗ. Більше того, у довідниковій та й юридичній літературі спостерігається ототожнення соціального управління з менеджментом [40, с. 616].

Сучасні науковці вважають, що сьогодні в Україні та Росії і за кордоном немає адекватної теорії соціального управління. В умовах відсутності такої теорії керівники держави й організацій різного рівня змушені спиратися на сформовані традиції, інтуїцію та суб'єктивний досвід управління, що часто підводять, та нерідко приводить до негативних наслідків.

Гострий дефіцит кваліфікованих фахівців з управління привів до появи в останні роки численних комерційних шкіл бізнесу, університетів, орієнтованих на підготовку бакалаврів, фахівців і магістрів в області управління. Очевидно, що ці заходи вимушені, тому що Марксистсько-Ленінська парадигма соціального управління здала свої позиції менеджменту, а нічого іншого в нас немає. Разом із тим очевидна також необхідність перетворення менеджменту на сучасну теорію соціального управління, що відповідатиме особливостям українського менталітету, традиціям побудови апарату управління.

Така теорія необхідна тому, що:

- менеджмент не охоплює питань управління суспільством;

- західна теорія менеджменту не враховує специфіку національного управління;

- практика соціального управління ввійшла в суперечність з офіційною наукою (менеджментом);

- усе частіше стала виявлятися нездатність наших керівників вирішувати проблеми, що постають перед суспільством. Якби існувала адекватна теорія соціального управління, то навряд чи були можливі грубі помилки, що призвели до розпаду СРСР, приватизації власності, криміналізації суспільства, масовій убогості і безробіттю [37, с.18].

Перед країнами, що будують нову політичну систему, постає задача вироблення теорії соціального управління, що відповідає сучасним реаліям. Теорія соціального управління повинна слугувати інструментом у руках керівників різного рівня й організацій, дозволяючи їм не тільки прогнозувати зміни соціальних процесів, але і підказувати способи оптимального впливу на них.

Таким чином, проблема вироблення якісної адекватної теорії соціального управління та впровадження відповідної навчальної дисципліни у ВНЗ існує і вимагає від сучасних фахівців якнайскорішого її розв’язання. Вважаємо, доцільно, розробляючи стандарти навчальних планів з гуманітарних наук, включити в перелік нормативних навчальних дисциплін «Теорію соціального управління» та до дисциплін спеціалізації ОКР «магістр» — спеціальні курси з теорії управління чи методологічні засади організації роботи та управління окремими організаційними структурами державних органів (наприклад, державної податкової служби, підрозділів податкової міліції, тощо).

З точки зору предмету нашого курсу найбільший інтерес представляє собою “соціальне управління”, тобто управління суспільством, державою, колективом. Цей термін, як і термін управління має безліч трактувань і визначень.

Найчастіше поняття “соціальне управління” використовують для відзначення сукупності реально існуючих управлінських відносин, які визначають сутність управління як суспільного феномену.

Найсуттєвіше, що відрізняє соціальне управління від інших видів управління (технічного і біологічного) є те, що воно здійснюється шляхом впливу на свідомість і волю, а отже на інтерес людини для досягнення поставленої мети.

Об’єктами соціального управління є соціальна організація суспільства з властивими їй соціальною структурою і соціальними процесами.

Таким чином, соціальні інститути управління, які в тій чи іншій формі існували у суспільстві, завжди утворювались для свідомого впливу людей на процеси суспільного розвитку та для регулювання суспільних відносин.

Управління має чітко виражену соціальну сутність, що підтверджується наступними висновками:

1.Суспільство як соціальна організація – складна самокерована система, що самоуправляється і постійно перебуває у русі, не може існувати без наявності безперервного управління.

2.Управління є особливою соціальною функцією, що виникає з потреби самого суспільства як самокерованої системи і супроводить усю історію суспільства.

3.Кожному типу соціальної організації, конкретно-історичному суспільству притаманні свій зміст, специфічні процеси, форми і методи управління. Тому зміст управління не можна відривати від середовища його функціонування.

4.Соціальне управління – елемент системи суспільних відносин, його характер і зміст залежать від їх сутності. В свою чергу соціальне управління зводиться до впорядкування та розвитку суспільних відносин.

5.Організаційний зміст управління найбільш чітко виражається у плануванні колективних зусиль та розподілі обов’язків їх учасників у досягненні конкретних цілей, у регулюванні повсякденної діяльності колективів, в контролі за ходом здійснення поставленої мети, в організаційному забезпеченні всіх стадій управлінського процесу.

6.Мета – є найважливішою характеристикою управління. Власне задля досягнення певних досягнень і здійснюється управління.

Питання видової класифікації соціального управління має дуже важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки оптимальна, об’єктивна і наукова класифікація дає змогу більш глибоко та детально вивчити специфіку окремих видів соціального управління.

У науці відомо декілька класифікацій соціального управління – проте з врахуванням змін, що відбуваються у суспільстві, найбільш повною є наступна:

- державне управління;

- громадське управління;

- приватне управління;

- сімейне управління.

Державне управління – складне і багатогранне явище, з яким пов’язане з’ясування суті, змісту і форми держави, тобто форми державного правління і державного устрою, розкриття функціональних, організаційно-структурних і політико-правових параметрів виконавчої влади як окремої гілки державної влади. Особливістю виконавчої влади полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається втілення в життя законів та інших нормативних актів держави, практичне застосування всіх важелів державного регулювання і управління.

Державне управління – сукупність цілеспрямованих впливів органів державної влади, які справляються ними в рамках відповідної компетенції, на певних осіб, соціальні системи, а також весь соціальний організм в цілому.

Державне управління здійснюється переважно у правових формах: розпорядчо-виконавча діяльність його органів має юридичний, владний характер. Органи державного управління діють за дорученням та від імені держави, яка наділяє їх владними повноваженнями, які необхідні для виконання завдань, що стоять перед ними.

Владні повноваження втілюються в їх компетенції, яка визначається законами та іншими нормативними актами. Разом з тим ряд дій державних органів управління здійснюються формі проведення нарад, інструктування, поширення передового досвіду тощо.

Державне управління у свою чергу складається з управління у галузі соціально-політичного, економічного та духовного розвитку суспільства.

Для успішного розвитку соціально-політичної сфери має значення діяльність, яку здійснює ДПС України, яка є складовою системи правоохоронних органів і важливим важелем державного управління.

Як вже зазначалося, управління державною податковою службою є видом чи напрямком державного управління, тобто йому властиві насамперед риси останнього. Проблемам державного управління як в цілому, так і в окремих сферах в літературі приділялося і приділяється досить багато уваги, що свідчить про його багатогранність і необмеженість для дослідження[1, с.62 ].

Управління органами ДПС України повинно розглядатися у двох аспектах. По-перше, як управління податковою службою як об’єктом з боку держави. По-друге, як управління, що здійснюється всередині системи, а об’єктами виступають співробітники, служби, підрозділи, органи, а суб’єктами – керівники та апарати управління, які діють на відповідних рівнях і складають у своїй сукупності управляючу підсистему всієї системи даних органів у цілому і кожному з них окремо.

Таким чином управління органами ДПС України – це особливий вид діяльності спеціально створених апаратів та спеціально призначених посадових осіб щодо створення та вдосконалення системи органів ДПС України, забезпечення її оптимального функціонування і розвитку з метою ефективного вирішення завдань щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства.

Зміст цієї діяльності вміщує: визначення цілей, завдань і функцій органів ДПС України, розробку і вдосконалення їх організаційної структури, організацію забезпечення трудовими, матеріальними, інформаційними та іншими ресурсами; підготовку і реалізацію управлінських рішень, забезпечення координованості дій органів, служб, підрозділів, регулювання їх організації і функціонування з врахуванням оперативної обстановки та відхилень від намічених цілей; створення ефективної системи обліку та контролю.

Другим різновидом соціального управління є громадське управління. Воно здійснюється недержавними організаціями, переважно засобами неюридичного характеру і інколи доповнює державне управління, оскільки державне управління не може охопити всі прояви суспільного життя. В умовах демократизації суспільства все більшого значення набуває самоврядування – управління державними і громадськими справами, що здійснюється через виборних представників народом або самодіяльними об’єднаннями.

У даних умовах зростає важливість приватного управління (приватно-підприємницьке), яке є породженням реформування суспільства у бік ринкової економіки, а також сімейного управління, актуальність якого буде зберігатись у суспільних відносинах.