Тема 18. Влада і лідерство в управлінні

1. Сутність і основи влади в управлінні

2. Форми влади

3. Вплив. Авторитет.

4. Лідерство: сутність і його основні ознаки

5. Стилі управління

1. Сутність і основи влади

Тема влади давно хвилює філософів, політологів і соціологів. Класики філософії по-різному трактували поняття влади, акцентуючи свою увагу на окремих аспектах. Дискусія про сутність влади в організації триває дотепер. Узагальнюючи викладене вище, можна побачити еволюційність уявлень про сутність влади - від розгляду в контексті управлінських прав, властивих певному положенню, що займає менеджер, і до теорій, де влада розглядається як визнання інших, де чітко розмежовуються право і здатність впливати.

Влада - це здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати на діяльність і поведінку людей за допомогою авторитету, права, сили тощо.

Влада керівника дозволяє йому віддавати накази підлеглим, направляти їхні дії в русло інтересів організації, спонукувати співробітників до більш ефективної й плідної роботи, запобігати виникненню в колективі конфліктів. Влада також підтримує структуру організації. Без влади немає організації і немає певного порядку в її діяльності.

Таким чином, поняття «влада» в сучасній управлінській літературі найчастіше розглядається в двох аспектах.

по-перше, як здатність певної людини впливати на поведінку інших з метою підкорення їх свій волі;

по-друге, як організаційний порядок, що забезпечує цілісність та ефективність функціонування організації.

Характеристика влади:

1. влада існує в того, хто може її використати потенційно, тобто вона існує не тільки тоді, коли використовується. Наприклад, якщо співробітник працює за правилами, то в начальника немає необхідності застосовувати до нього наявну в нього влади;

2. влада є функцією взаємозалежності, тобто між тим, хто використовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність. Чим більше одна людина залежить від іншої, тем більше влади в одного і менше в іншого;

3. влада не є абсолютною, тобто той, до кого застосовується влада, має деяку свободу дій.

4. влада — це соціальний по своїй суті процес, що базується на дослідженні взаємодії людей і груп в організації.

Владою може бути наділена як одна особа - менеджер, так і колектив - рада, колегія тощо, який діє як і індивід, але тільки від свого імені. Фактично суспільство наділяє владою певну групу людей або індивіда. Наділення владою - це метод активізації здібностей. Той хто отримав владу, повинен бути впевнений, що отримує і певну свободу дій.

Основа влади - це те, звідки вона походить, а те, через що вона використовується, має назву - джерела влади. Основою виникнення влади може бути посада або безпосередньо особистість.

Влада посади виникає не із самої посади, а делегується тому, хто її посідає тими, кому він підпорядкований. Її обсяг залежить від рівня довіри, яку він може отримати від свого керівництва. При чому, делегування влади може бути в будь-який час припинено і відізвано. Джерелом влади в цьому випадку може бути: примус, традиції та соціальні норми, винагорода, володіння ресурсами, особисті зв'язки.

Особиста влада - це міра поваги, гарного і відданого ставлення до її власника з боку підлеглих, заснована на близькості його і їхніх цілей. Основою такої влади є добровільне підпорядкування одних людей іншим. Особиста влада також може бути призупинена через втрату довіри, поваги, авторитету. Джерелом особистої влади можуть бути знання і досвід (експертна влада), особистий приклад, право на владу.

Влада також буває формальною і реальною.

Формальна влада - це влада посади, обумовлена офіційним місцем особи, що її займає у структурі управління організацією, і виміряється або числом підлеглих, які прямо або побічно зобов'язані підкорятися його розпорядженням, або обсягом матеріальних ресурсів, якими керівник може розпоряджатися без узгодження з іншими.

У цьому випадку влада і управління, представлені у вигляді службової ієрархії, пронизують всю систему керування будь-якої організації. Але, крім формальної структури, існує і неформальний розподіл влади і впливу в колективі, що іноді призводить до розбіжностей у межах формальної і реальної влади.

Реальна влада - це влада як посади, так і особистого впливу - авторитету. Вона обумовлена місцем людини не тільки в офіційній, але й у неофіційній системі відносин і виміряється або числом людей, які добровільно готові цій особі підкоритися, або ступенем залежності його від оточуючих. Для успіху формальної, а часто і неформальної організації, влада необхідна як інструмент координування зусиль членів колективу і підтримки організаційної дисципліни.

Через розбіжність меж формальної і реальної влади часто їхні власники є різними особами, що навіть можуть протистояти один одному, що послаблює взаємне прагнення до монополізації влади. Це є позитивним моментом, тому що чим більше влади зосереджено в руках однієї людини, тим вища ціна помилок і зловживань.

2. Форми влади Табл. 18.1.

Форми	Характеристика
Традиційна	Базується на авторитеті, на вірі людей в те, що ця особа має за звичаєм (традицією) право на владу. Це влада знаті над бідними, влада царя, патріархальна влада, влада голови клану і т.ін. Основа - прихильність до носія влади. Найяскравіший приклад влади, заснованої на традиції, є влада монархічна. Монарх може бути великим або досить посереднім, тираном або добрягою — все це не має значення, тому що йому підкорюються, на відміну від адміністративної влади, не через острах покарання, а тому що він — монарх.
Харизмати- чна	Базується на вірі людей в особисті якості лідера, його харизму. Харизматична особа - це вождь (Ленін, Сталін, Махатма Ганді, Гітлер) Характеристики поведінки і риси характеру керівника настільки привабливі для підлеглих, що вони хочуть бути схожими на нього, а тому наслідують його у всьому.
Легальна (законна)	Базується на системі конкретних законів, які визначають хто, кому і в якій мірі підпорядковується. Така влада носить бюрократичний характер і є владою більшості сучасних державних структур. Джерелом законної влади є соціальні норми того суспільства, у якому функціонує конкретна організація.

	Перевагами законної влади є забезпечення стабільності організації, недолік - консерватизм, що перешкоджає організації бути гнучкою.
Експертна влада	Базується на вірі підлеглих в те, що особа володіє спеціальними знаннями, які дозволяють задовольнити всі потреби підлеглих (влада лікаря, юриста). Дже­релом експертної влади є знання. Недоліками експертної влади є те, що навіть одне помилкове рішення похитне віру підлеглих, а тим самим, і авторитет керівника, а поява ще одного експерта спричинить конкуренцію за владу.
Влада примусу	Основний інструмент впливу - страх. Базується на вірі виконавця в те, що керівник має право і можливість покарати таким чином, що це не дозволить задовольнити особисті потреби. Тому керівники використовують владу примусу, погрожуючи різними санкціями, звільненням, позбавленням премії, пониженням у посаді і т. ін. Перебуваючи під впливом страху, люди свідомо або несвідомо дозволяють панувати над собою, але на практиці така влада виявляється малоефективною.
Влада винагород­ ження	Базується на вірі виконавця в те, що керівник має можливість задовольнити його потреби через заохочення (бажану винагороду). Основа - стимули і винагороди, як одні з найстаріших і ефективних способів впливу. Керівник використовує бажання підлеглих отримати винагороду в обмін на виконану роботу, певну поведінку тощо.
Влада ресурсів	Ґрунтується на можливості розпоряджатись певними ресурсами. Важливість одержання того або іншого ресурсу очевидна. Звичайно в організаціях існує напруженість із ресурсами, що пов'язане з їхньою об'єктивною обмеженістю. Т. ч. регулювання доступу до ресурсів створює джерело влади.
Влада зв’язків	Базується на здатності індивіда впливати на інших людей через сприйняту ними асоціацію цього індивіда з впливовими особами як в організації, так і поза нею. Причому, досить часто мова йде не про реальні зв’язки, а про сприйняття їх існування. Бажання мати таку владу штовхає людей на створення навколо себе чуток і легенд
Влада інформації	Базується на можливості доступу до необхідної і важливої інформації і вмінні використовувати її для впливу на підлеглих (компромат). Своєчасно отримана точна інформація дозволяє її власникові приймати оптимальні рішення і здобувати тим самим влада. Координація інформаційних потоків і контроль над ними відіграють важливу роль у формуванні влади керівника.

3. Вплив. Харизма. Авторитет.

Діапазон влади конкретної особи визначається його можливостями впливати на поведінку, відносини і відчуття підлеглих. Отже поняття «влада» і «вплив» взаємозалежні. Але це не одне й те саме. Керівник може мати владу, але не мати впливу. І, навпаки, співробітник може не мати влади, але має великий вплив на інших працівників. Що ж таке здатність впливати?

Вплив — це цілеспрямована дія на будь-кого, або причина поведінки людини.

Вміння впливати на підлеглих - це мистецтво, яке притаманне не кожній людині. Інструменти впливу мають великий діапазон, хоча здебільшого вони ті самі, що й у влади: страх, винагорода, харизма, традиції і віра в компетентність керівника.

Проте, оскільки відбувається постійне зростання кваліфікації працівника і відрив в інтелектуальному і професійному розвитку керівників і підлеглих скоротився, стає все важче реалізувати владу покладаючись на

примушення, винагороду, компетенцію чи харизму. Сьогодні актуальним є пошук нових джерел впливу, що здатні спонукати підлеглих до активної діяльності. Найпоширенішими формами такого впливу є переконання і участь.

Переконання. Базується на вмінні керівника ефективно передавати підлеглим свою точку зору на способи вирішення будь-яких проблем. Керівник, який впливає шляхом переконання, не вказує виконавцеві, що слід зробити. Він доводить до свідомості виконавця що, зробивши так, як цього хоче керівник, виконавець задовольнить свого власну потребу.

Переконання - це одноразовий процес, який необхідно кожен раз починати знову і знову. Крім того, це вплив досить повільної дії, і підлеглі, які знають про це намагаються його уникати. Разом з тим, якщо людина переконана, то її роботу вже не треба контролювати.

Ефективність впливу шляхом переконання залежить від ряду факторів:

• керівник має користуватися довірою;

• аргументація керівника повинна враховувати інтелектуальний рівень працівників;

• мета, яку ставить перед собою керівник, не повинна суперечити системі цінностей працівників.

Сучасна практика менеджменту передбачає такі методи впливу на працівників шляхом переконання:

• намагайтеся якомога точніше визначити потреби працівника і апелювати до цих потреб;

• розпочинайте розмову з такої думки, яка обов'язково його зацікавить;

• постарайтеся створити образ, який викликає велику довіру і відчуття надійності;

• ведіть розмову, виходячи з інтересів працівника, а не своїх власних;

• якщо висловлюється кілька точок зору, намагайтеся висловлюватися останнім; аргументи, що вислухані останніми, мають найбільший шанс вплинути на працівників.

Найбільша перевага використання переконання полягає в тому, що виконану роботу не треба перевіряти, оскільки вона задовольняє особисті потреби людини, на яку спрямоване переконання. При цьому недоліками є: повільна дія переконання; невизначеність результатів; складність застосування такого підходу.

Участь. Базується на вмінні керівника спрямовувати зусилля виконавця, сприяти вільному обміну інформацією та брати участь у прийнятті важливих управлінських рішень, участі у власності та розподілі прибутків. Вплив через участь в управлінні більш ефективний, ніж через переконання. У цій ситуації керівник не робить ніяких зусиль, щоб нав'язати виконавцеві свою волю або думку. Замість того, щоб переконувати виконавця прийняти сформульовану мету, керівник просто скеровує його зусилля і сприяє вільному обміну інформацією. Вплив має успіх тому, що люди, натхненні потребами високого рівня, працюють найстаранніше для досягнення тієї мети, яка була сформульована за їхньою участю.

Проте, працівники, які не люблять неясності, відмовляються від цього впливу, а керівники не завжди готові відмовитися від своїх традиційних методів впливу. Ці недоліки певною мірою обмежують застосування впливу через залучення до управління.

ХАРИЗМА

Харизма — це влада, побудована виключно на силі особистих якостей або здібностей людини визнаної лідером. Харизматичний керівник викликає у підлеглих симпатію, є для них взірцем. Його дії і вчинки знаходять безумовну підтримку в тих, хто перебуває під його впливом.

Харизматичного лідера характеризують наступні риси [7]:

1. обмін енергією - створюється враження, що особистість випромінює енергію і заряджає нею інших;

2. вражаюча зовнішність - гідна й неординарна манера триматися;

3. незалежність характеру - у своєму прагненні до благополуччя такі люди не покладаються на інших;

4. риторичні здібності, здібності до міжособистісного спілкування;

5. зібраність і вміння завжди володіти ситуацією;

6. вимогливість та позитивний критицизм у ставленні до підлеглих, об'єктивність у заохоченні і покаранні;

7. ввічливість і доброзичливість, почуття гумору.

Отже, джерелом харизматичної влади є наявність тих, хто готовий іти за лідером. Чим більше працівників ідеалізують керівника, тим більша його особиста влада. Але, здебільшого, така влада неміцна, тому що базується на емоціях, які, як відомо, доволі мінливі. Недоліком такої влади є те, що харизма може бути використана і для негативного впливу на людей. Крім того, харизматичні лідери можуть повірити у непохитність своєї влади над людьми і перестати використовувати інші її форми.

АВТОРИТЕТ

Будь-яка влада і будь-який вплив призводить до того, що людина намагається завоювати авторитет.

Іноді саму владу розглядають як авторитет, але це не зовсім вірно.

Авторитет - це передача своєї волі підлеглим за умови їх добровільного підкорення, а влада - це як правило система силового впливу.

Авторитет може виникати як на формальній основі, тобто через посаду, так і на неформальній, тобто штучно на особистій основі.

Найбільш характерні шляхи штучного створення авторитету (табл.

18.2)

Таблиця 18.2. Шляхи штучного створення авторитету

Тип авторитету	Характеристика і негативні сторони
Авторитет доброти	Невірне розуміння уважного ставлення до підлеглих, низький рівень вимогливості
Авторитет підкупу	Обіцянка будь-чого за певну справу
Авторитет відстані	Віра в те, що чим офіційніше і далі триматись від підлеглих тим сильнішим буде вплив
Авторитет педантизму	Дріб’язковість, надмірна регламентація діяльності підлеглих
Авторитет резонерства	Постійне повчання і підказки підлеглим

Авторитет тиску	Постійне використання погроз і страху
Авторитет чванливості	Менторське і зверхнє ставлення до підлеглих

3. Лідерство: сутність і його основні ознаки

Питання лідерства викликали інтерес людей з давніх часів. Проте, систематичне, цілеспрямоване і широке вивчення лідерства почалось тільки за часів Ф. Тейлора. Разом з тим, до сьогоднішнього часу так і не досягнуто повної згоди, щодо поняття лідерства і методів його вивчення.

В процесі вивчення проблеми лідерства вченими було запропоновано багато різних визначень цього поняття (рис. 18.1):

Рис. 18.1. Сутність поняття «лідерство»

Для того, щоб остаточно визначитись з тим, що ж таке лідерство слід порівняти його з поняттям «управління».

Поняття «лідер» і «керівник» мають багато спільного. Той і інший організують, спонукують групу на вирішення поставлених перед нею завдань, визначають вибір способів і засобів їхнього вирішення. Разом з тим, ці поняття далеко не тотожні. Розходження понять «управління» і «лідерство» пов'язано з існуванням у будь-якій організації двох типів відносин — формальних і неформальних. Лідерство — це процес впливу на людей, породжений саме системою неформальних відносин, а управління має на увазі в першу чергу наявність чітко структурованих формальних відносин, через які воно реалізується, а роль керівника ніби визначена формальною структурою його функцій, як правило, право на застосування санкцій є беззаперечним і т.д. Лідерство, навпаки, формується спонтанно,

стихійно, на рівні напівусвідомлених психологічних переваг. Отже, можна виокремити такі основні відмінності між лідером і керівником:

1. Бути лідером і бути керівником - це не одне й те саме.

2. Вплив керівника ґрунтується на владі і її джерелах, лідерство ґрунтується на процесі соціального впливу і на взаємодії в організації.

3. Управління передбачає взаємозв’язок «керівник - підлеглий», лідерство - «лідер - послідовник»

4. Керівник є в першу чергу формальним лідером, але саме лідерство визначає наявність неформальної основи. Можна бути керівником і не бути лідером.

5. Лідерство відрізняється від керівництва меншою стабільністю, тому що залежить від настрою групи, характеру ситуації і не підкріплено, на відміну від керівництва, системою правових санкцій;

6. Процес управління визначається не тільки внутрігруповими, але й зовнішніми обставинами (наприклад, зв'язками з іншими організаціями і т.д.), тоді як лідер вирішує тільки проблеми, що виникають у групі;

7. Лідер діє усередині групи, а керівник зв'язує групу з іншими соціальними системами.

Таким чином, з огляду на вище викладене, можна дати такі визначення.

Лідер - особа, що має загальне визнання групи, до якої прислухаються і яка здатна вести за собою людей.

Вплив лідера має, як правило, два джерела:

особистий авторитет (члени групи визнають лідера завдяки його положенню, досвіду, майстерності, освіті тощо);

харизматичні властивості (людяність, ввічливість, моральність тощо). Лідерство в організації проявляється через особливі типи взаємостосунків (табл. 18.3).

Таблиця 18.3. Типи взаємостосунків у лідерстві

Тип взаємостосунків	Характеристика
«Майстер - раб»	Влада лідера абсолютна, змінити рішення лідера послідовники не в змозі (неефективне лідерство)
«Начальник - підлеглий»	Власне управління, ґрунтується на владі посади
«Учасник - учасник»	Самоуправління
«Лідер - послідовник»	Ефективне лідерство, ґрунтується на авторитеті лідера

Сутність лідерства, таким чином, полягає в тому, що послідовники визнають лідера тільки в тому випадку, коли він довів свою компетентність і цінність для них. Лідер отримує владу від послідовників і для її підтримки він повинен надавати їм можливість задовольняти свої потреби. У відповідь послідовники задовольняють потребу лідера у владі над ними і надають йому необхідну підтримку.

Ідеальним варіантом вважається поєднання формального і неформального лідерства, тобто офіційний керівник визнається членами групи і як лідер. У цьому випадку його формальні права доповнюються можливістю неформального впливу на групу. У тих випадках, коли керівник

і лідер не збігаються в одній особі можуть виникати незадоволеність роботою та збільшення конфліктності.

Відомо багато якостей, властивих визнаному лідерові і всі вони дуже

різні.

Далекоглядність. Лідерові потрібно вміти визначати цілі і пояснювати їх зміст іншим.

Розважливість. Цю якість важко визначити або виміряти, але вона безсумнівно, властива лише визнаному лідерові.

Уміння об’єктивно оцінити якості своїх підлеглих і зробити все, щоб вони могли в повній мірі застосувати їх у спільній справі.

Енергійність. Управління виснажує фізично, розумово і душевно, не в останню чергу тому, що лідер цілком перебуває під владою своїх ідей. Витривалість - запорука успішного керівництва.

Рішучість. Оскільки лідер прокладає нові шляхи в бізнесі і приймає на себе весь можливий ризик, то саме він частіше, ніж хто інший, зазнає поразки у своїх починаннях. Тому важливо вміти встати після поразки, а кожну невдачу розглядати як частину навчання.

Послідовність. Це своєрідний показник, що визначає успішного лідера. Уміння керувати багато в чому залежить від передбачуваності методів управління, поглядів і манери ухвалення рішення. Ті, кому успіх закрутив голову, забувають про це - і відносини лідера з колегами ускладнюються його мінливістю й непослідовністю, особливо при високих темпах росту організації.

Справедливість. Поняття гарних відносин з людьми, можна трактувати по- різному. Але варто підкреслити, що справедливість і послідовність взаємозалежні: наприклад, якщо лідер очікує від підлеглих віддачі в роботі, що гарантує їм місце у фірмі, то набагато важливіше, щоб це правило стосувалося усіх без винятку. Справедливість, з якою лідер вирішує подібні питання, має величезний вплив на моральний клімат у компанії.

Безжалісність. При необхідності лідерові доводиться діяти безжалісно. Цілі організації вище за все, і рішучість, з якою діє лідер, є гарним показником здоров'я фірми. Безжалісність - це не обов'язково жорстокість або нечутливість. Моральні та етичні принципи лідера становлять важливу частину його впливу на організацію, і якщо більшість співробітників вважає ці принципи розумними, будь-які дії лідера будуть сприйнятті ними у сприятливому світлі.

Самопізнання. Багато лідерів настільки ексцентричні та егоїстичні, що іноді нагадують скоріше політика або революціонера, але це може убити найкращі наміри лідера домогтися довіри своїх співробітників. Тому для лідера надзвичайно важливі такі риси, як уміння зрозуміти причини того, що він робить, оцінити свої переваги та недоліки, робити висновки як з успіхів так і з невдач.

Особисті здібності. Лідер повинен уміти говорити і слухати. Йому варто навчитися встановлювати і підтримувати коефіцієнт корисної дії співробітників. Лідерові потрібно знати мотиви людей, знати як заохочувати і як при необхідності зробити їм зауваження. І, нарешті - але не в останню чергу - він повинен відчувати, коли втручатися а коли краще залишитися осторонь, іншим словом, уміти передавати іншим частину своїх повноважень.

Теорії лідерства та їхня еволюція (Реферативно на сем-р)

На сьогоднішній день проведено тисячі різних досліджень з питань лідерства. В результаті цього сформувались три основні підходи до лідерства:

1. Підхід з позиції лідерських якостей (без урахування ситуації).

Найперший підхід у вивченні і поясненні лідерства, отримав також назву традиційного (або теорія великих людей). Перші дослідники, що намагалися виявити ті якості, які відрізняють «великих людей» в історії від усіх інших, вірили в існування унікального набору якостей і прагнули навчитись виміряти їх і використовувати, вірили в те, що лідерами народжуються, а не стають. Ці дослідження виявили досить великий перелік лідерських якостей, деякі з них - це інтелект, освіта, приваблива зовнішність, чесність, ініціативність, впевненість в собі тощо. Але крім того, що вчені не дійшли єдиної думки щодо конкретного переліку якостей, вони не змогли дати пояснення, яким чином з’являється лідер. Отже, ця теорія має певні недоліки, а саме: перелік якостей не має кінця, відсутній тісний взаємозв’язок між якостями лідера, немає остаточного портрета лідера. Разом з тим, підхід виявився досить цікавим, став своєрідним поштовхом до розвитку інших концепцій.

2. Підхід з позиції лідерської поведінки (без урахування ситуації). Об’єктом дослідження цієї концепції стала лідерська поведінка і висновок про те, що лідера можна виховати. Цей підхід базується на вивченні життєвого досвіду майбутнього керівника, на тому наскільки успішні чи безуспішні були його дії у різних сферах. Поведінка людини є визначальною в ефективності лідерства. Для підвищення ефективності управління вони пропонували оптимальні стилі поведінки успішного лідера.

3. Ситуаційний підхід до лідерства. Прихильники даного підходу стверджують, що поведінка керівника будується по-різному в кожній конкретній ситуації. Наприклад, стиль управління, що приносить успіх в управління бригадою сезонних робітників (автократичний), призведе до повного провалу в управління дослідницькою групою (демократичний).

3. Стиль управління

Під словом «стиль» розуміють ту особливість, яка часто не має певного кількісного виміру і сприймається нами інтуїтивно, як щось, що відрізняє один об’єкт від іншого. У літературі використовують такі поняття як «стиль керівництва» і «стиль управління» між якими ставлять знак рівняння, крім того є таке поняття як «стиль керівника». Дамо їх визначення.

Стиль управління, або керівництва - це гнучка манера поведінки керівника, щодо співробітників, яка змінюється в часі залежно від ситуації і виявляється в способах виконання управлінських робіт, підпорядкованих керівнику співробітників.

Стиль керівника - це сукупність типових і відносно стабільних методів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного виконання управлінських функцій і тим самим завдань, що стоять перед організацією. Існують традиційні і сучасні підходи до визначення стилю керівництва. Вперше стилі керівництва були визначені К. Левіном як авторитарний, демократичний і ліберальний. Пізніше деякі автори внесли зміни в їх назву і тепер ці ж стилі називають директивний, колегіальний і пасивний.

Авторитарний (директивний, диктаторський) стиль управління: для нього характерне тверде одноосібне прийняття керівником всіх рішень, жорсткий тотальний контроль за виконанням рішень із погрозою покарання,

відсутність інтересу до працівника як до особистості. За рахунок постійного контролю цей стиль управління забезпечує цілком прийнятні результати роботи (за непсихологічними критеріями: прибуток, продуктивність, якість продукції може бути високими), але недоліків більше, ніж переваг:

1. висока ймовірність помилкових рішень;

2. придушення ініціативи, творчості підлеглих, уповільнення нововведень, застій, пасивність співробітників;

3. незадоволеність людей своєю роботою, своїм положенням у колективі;

4. несприятливий психологічний клімат, що обумовлює підвищене психологічно- стресове навантаження і шкідливий для психічного і фізичного здоров'я.

Цей стиль управління доцільний і виправданий лише в критичних ситуаціях (аварії, бойові воєнні дії і т.п.). Але в автократа є і привабливі риси. Люди цього типу найчастіше мають прямо- таки блискавичну реакцію, енергійні і розумні, рішуче переборюють труднощі.

Демократичний (колективний) стиль управління: управлінські рішення приймаються на основі обговорення проблеми, врахування думок і ініціатив співробітників, виконання ухваленого рішення контролюється і керівником, і самими співробітниками, керівник проявляє інтерес і доброзичливу увагу до особистості співробітників, до їхніх інтересів, потреб, особливостей.

Демократичний стиль є найефективнішим, тому що він забезпечує високу ймовірність правильних, зважених рішень, високі виробничі результати праці, ініціативу, активність співробітників, задоволеність людей своєю роботою і членством у колективі, сприятливий психологічний клімат і згуртованість колективу.

Демократ не уникає відповідальності за власні рішення або помилки підлеглих, по заслугах хвалить або лає, свої вказівки формулює чітко і переконливо.

Ліберальний (пасивний, нейтральний) стиль управління.

характеризується, з одного боку, можливістю кожного висловлювати свої позиції, але реального врахування і узгодження цих позицій не прагнуть досягти, а з іншого боку, навіть ухвалені рішення не виконуються, немає контролю за їхньою реалізацією, все спущено на «самоплив», внаслідок чого

результати роботи зазвичай низькі, люди не задоволені своєю роботою, керівником, психологічний клімат у колективі несприятливий, немає ніякого співробітництва, немає стимулу сумлінно трудитися, частини роботи складаються з окремих інтересів менеджерів підгруп, можливі приховані і явні конфлікти, іде розшарування на конфліктуючі підгрупи.

Узагальнююча характеристика традиційних стилів управління наведена в таблиці 18.4.

Таблиця 18.4

Характеристика традиційних стилів управління

Параметри взаємодії з підлеглими

1

Прийняття

рішень

Спосіб

доведення

рішення

Відношення до

відповідальнос

ті

Відношення до ініціативи

Відношення до конфліктів

Відношення до власної

компетентності

Стиль

спілкування

Характер відносин з підлеглими

Відношення до дисципліни

Відношення до мотивації