66)Культурне життя в Україні у другій половині 1940-х на початку 1950-х рр.

Відбудова народного господарства західних областей України здійснювалась

за умови інтенсивної радянізації всіх сторін соціально-економічного і

культурного життя краю. Для забезпечення радянізації Західної України

активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного

апаратів, службовці правоохоронних органів, держбезпеки, культури й

освіти з районів Радянського Союзу, переважно зі Східної України. Їх

направляли туди на постійну роботу на заводах, фабриках, у радянських

установах, школах, вузах тощо. Утворювалась мережа більшовицьких і

комсомольських організацій, формувались профспілки. У 1905р. в Західній

Україні налічувалось 88000 комуністів проти 31000 в 1946р. В грудні

1945р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях.

Зароджується державна швейна та хімічна промисловість, розширюється

видобуток та переробка нафти, газу, організується геологорозвідувальні

роботи щодо сировинних і мінеральних ресурсів, зокрема сірки, різних

мінеральних вод, формується система промислової та торговельної

споживчої кооперації.

Майже всі ключові посади в цих сферах займали в вихідці з інших

регіонів країни.

З приходом на західно-українські землі радянських військ відновилася

розпочата ще у 1939-1941р.р. колективізація сільського господарства. Цей

процес здійснювався методом примусу.

В середині 1950р. кількість колгоспів досягла 7200. Промислова

колективізація, антинародна податкова політика, командні методи

хлібозаготівель викликали незадоволення селянства і поповнювали

соціальну базу для живлення боротьби УПА, підпільного опору структур

ОУН.

Становище загострювалось ще й тим, що ведучи боротьби з ОУНівцями,

беріївський каральний апарат обрушив репресії на мирних жителів. І

східні райони СРСР 1940р. – 1946р. було депортовано близько 500000

західних українців, переважно сільського населення. Це були селяни,

представники місцевої національної інтелігенції, священиків

греко-католицької церкви. На Львівському церковному соборі 1946р.,

основною “фігурою” якого був єпископ Григорій Костельник, було винесено

вердикт про ліквідацію Брестської церковної унії 1596р. і повний розрив

з Ватиканом, про приєднання до Руської церкви. Цей акт не мав нічого

спільного з настроями віруючих і був проведений всупереч волі переважної

їх більшості.

Греко-католицька церква змушена була піти в підпілля. Це посилювало

незадоволення населення новою владою, а організаторам Собору Г.

Котельника через деякий час на одній з вулиць Львова було вбито.

67) Розвиток науки в повоєнне десятиріччя в Україні.

Після визволення території України від німецько-фашистських загарбників почалося відновлення зруйнованих під час війни шкіл, вузів, закладів культури, наукових установ. Поширення набув рух за відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень силами, засобами і руками самого населення — «методом народної будови», що зародився ще під час війни з ініціативи жителів с. Верхівня на Житомирщині. В 1944-1950 рр. у республіці було побудовано, а також відбудовано зруйнованих повністю і частково 1669 шкіл на півмільйона учнівських місць. Однак шкільна мережа не задовольняла наявних потреб. У середині 50-х рр. 16 тис. шкіл (33,2% від їх загальної кількості), в яких навчалося 1,67 млн. дітей, змушені були організовувати заняття в дві, а чимало шкіл — навіть у три зміни. Значна кількість цих закладів, особливо в сільській місцевості, а також у робітничих селищах, розміщувалася в мало пристосованих для занять приміщеннях. Школи постійно відчували гостру потребу в підручниках, зошитах, обладнанні. У 1950/51 навчальному році загальний книжковий фонд шкільних бібліотек становив 17 млн. примірників — у середньому кількість книжок в одній такій бібліотеці була меншою, ніж до війни. Труднощі, що стояли перед освітньою системою у повоєнний період, привели до швидкого зростання кількості вечірніх шкіл, особливо в містах. Були засновані також курси для дорослих, професійні заочні школи. У 1953 р. здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти.  Унаслідок проведеної після війни реорганізації кількість вищих навчальних закладів в УРСР зменшилася, тоді як кількість студентів зросла з 99 тис. у 1946 до 325 тис. у 1956 р. Правда, майже половина з них навчалася на заочних і вечірніх відділеннях, що загалом негативно впливало на рівень фахової підготовки. Серйозним гальмом у розвитку загальноосвітньої та спеціальної школи була заідеологізованість навчально-виховного процесу, закостенілість його форм і методів.  В повоєнні роки було внесено ряд змін в організацію наукових досліджень в УРСР Зокрема, в листопаді 1945 р. було вирішено створити у складі АН УРСР сільськогосподарське відділення (в 1956 р. на його базі утворена сільськогосподарська академія). В 1952 р. з відділу фізико — хімічних і математичних наук виділився відділ фізико — математичних наук. У 1954 р. був утворений кримський філіал АН УРСР Розширилася мережа науково-дослідних установ в УРСР. Якщо в 1945 р. їх налічувалося 267, то в 1950 — 462, в т. ч. більше 30 академічних інститутів Серед новостворених — харківські інститути радіофізики та електроніки, фізико — технічний низьких температур, львівські інститути — машинознавства та автоматики, суспільних наук, геологи, корисних копалин, київські інститути — металофізики, металокераміки і спец сплавів та ін.   Зміцнювалася, хоча й повільно, матеріально-технічна база науково-дослідних установ. Зростав кадровий потенціал.  В середині 50-х рр. у складі академії налічувалося 81 дійсний член та 100 членів — кореспондентів. У 1946 р. після смерті О. Богомольця президентом АН УРСР був обраний О. Палладій, відомий учений біохімік, який мав великий досвід науково-організаційної роботи і користувався авторитетом в академічних колах.  Зусилля вчених України спрямовувалися передусім на розв'язання актуальних проблем індустріального розвитку, створення нових видів озброєнь і техніки, на реалізацію «плану перетворення природи», який висунув Сталін у 1948 р. Попри всі труднощі морально-психологічного порядку, не кваліфікованого втручання в наукове життя партійних і державних чиновників, репресії, українські вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами й відкриттями. Зокрема, чимало зробили вони для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових та мирних цілях. Вчені України взяли активну участь у підготовці до запуску першого штучного супутника Землі в жовтні 1957 р., польоту в космос першої в світі людини — Ю. Гагаріна. В 1956 р. генеральним конструктором будівництва космічних кораблів в СРСР став виходець з Житомирщини С. Корольов. Широке визнання як конструктор турбореактивних двигунів здобув академік А. Люлька. Одним з творців атомної бомби був генерал-лейтенант М. Духов.