1 Теоретичний розділ
Характеристика типу виробництва
На організацію виробничих процесів, вибір методів підготовки виробництва, планування діяльності та контролю якості впливає тип виробництва.
Тип виробництва – це комплексна характеристика технічних, організаційних та економічних особливостей промислового підприємства, що враховує обсяг та повторюваність випуску виробів.
Тип виробництва суттєво впливає на виробничу структуру підприємства, характер технологічних процесів та їх оснащеність.
Розрізняють три основні організаційні типи виробництва:
- масовий;
- серійний;
- одиничний.
Масовим називається виробництво, в якому постійно протягом тривалого періоду часу виготовляються великі обсяги виробу одного найменування або дуже вузької номенклатури.
Для масового виробництва характерна вузька спеціалізація робочих місць: за кожним робочим місцем закріплюється виконання 1-3 операцій, переважно без переналагодження устаткування і зміни оснащення, добре відпрацьовується технологічний процес з детальною вказівкою устаткування, оснащення, режимів роботи.
В більшості випадків у масовому виробництві впроваджуються потокові лінії, устаткування розміщується по ходу виконання технологічного процесу, транспортування відбувається завдяки конвеєрів. Тому проміжок часу між випуском окремих виробів дуже малий, продуктивність праці робітників висока при низькій кваліфікації, низька собівартість виготовлення продукції.
Прикладом масового виробництва можуть бути підприємства по виробництву автомобілів, тракторів, швейних машин і ін.
Серійним називається виробництво, у якому продукція випускається періодично повторюваними серіями з більш широкою номенклатурою виробів.
У серійному виробництві за кожним робочим місцем закріплюється кілька періодично повторюваних операцій, застосовується як універсальне, так і спеціальне устаткування. Використовується праця робітників середньої кваліфікації.
Внаслідок переналагоджування устаткування, менш вузької спеціалізації робочих місць на підприємствах серійного виробництва продуктивність праці нижча, а собівартість продукції вища, ніж на підприємствах масового виробництва.
Прикладом серійного виробництва може бути виробництво верстатів, приладів, інструментів.
В залежності від величини серії і частоти їх випуску розрізняють крупносерійне, середньосерійне і дрібносерійне виробництво.
У крупносерійному виробництві за робочим місцем закріплюється виконання 2-4 операцій, середньосерійному – 5-10 операцій, дрібносерійному - більше 10-40 операцій.
Крупносерійне виробництво характеризується майже постійним випуском продукції великими серіями, дрібносерійне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробництва, невеликим розміром серій і випуск їх рідко повторюється.
Одиничним називається виробництво, в якому виготовляється дуже широка номенклатура продукції в невеликих кількостях, що практично не повторюється.
На підприємствах одиничного типу використовується універсальне устаткування і оснащення, операції за робочими місцями не закріплюються, дуже часто проводиться переналагоджування устаткування, на що витрачається багато часу. Характерною є дуже велика частка ручної праці, що приводить до збільшення тривалості технологічного циклу.
Так як технологічні процеси на виготовлення продукції не розробляються, а лише технологічний маршрут, використовується праця робітників високої кваліфікації.
Застосування автоматичних верстатів, спеціального оснащення в одиничному виробництві є економічно невигідним.
На підприємствах, одиничного виробництва низький рівень продуктивності праці, а витрати виробництва досить великі.
Прикладом одиничного виробництва можуть бути підприємства по виготовленню унікальних верстатів, пристосувань і ін.
На багатьох підприємствах існують різні типи виробництва. На ряді машинобудівних підприємств цехи, що виготовляють заготовки і деталі, відносяться до серійного типу виробництва, а складання машин в складальному цеху буває поточним. Проте, в цілому підприємство відносять до того типу виробництва, який переважає.
Найбільш ефективним є масовий тип виробництва, в умовах якого легко застосувати високопродуктивне устаткування, а технічно і організаційно складне і найменш ефективне одиничне виробництво.
Але в сучасних умовах спостерігається тенденція орієнтації підприємств на задоволення індивідуальних потреб споживача. Тому часто підприємства переходять від масового випуску продукції до дрібносерійного або індивідуального замовлення окремих осіб.
Організація управління
Управління на підприємствах здійснюється у двох сферах: виробничо-технічній, коли виконуються роботи з організації, координації та регулювання виробничого процесу, та соціально-економічній, коли регулюються взаємовідносини між учасниками виробничого процесу в умовах поділу і кооперації праці, формування відносин між управлінцями та виконавцями.
Управління як процес, або функція, може відбуватися лише за допомогою спеціального апарату, який відповідає за збереження, цільове використання ресурсів, здійснює контроль за роботою виконавців щодо виконання програми бізнес-плану та господарських операцій технологічного процесу підприємницької діяльності.
Виробничий процес є об’єктом, а апарат управління – суб’єктом управління.
Управління (Мanagement) – це цілеспрямований вплив апарату управління суб’єкта господарювання на трудовий колектив для досягнення поставленої мети.
Суб’єкт господарювання складається з діючих на засадах внутрішнього госпрозрахунку виробничих підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). У внутрішньому економічному механізмі підприємства вони складають його функціональні підрозділи. Підприємство для виконання окремих своїх функцій вправі створювати філії, представництва, відділення, агентства, структурні одиниці та інші відокремлені підрозділи. Підприємство може створювати і допоміжні підрозділи.
Функції та права кожного із вказаних структурних підрозділів підприємства визначаються затвердженими у встановленому порядку керівником підприємства положеннями про них.
За загальним правилом органи управління підприємством згідно розподілу власних повноважень поділяються на вищі (законодавчі), виконавчі та контрольні. До компетенції вищих органів управління підприємством – загальних зборів його засновників відноситься вирішення стратегічних питань його діяльності, що впливають на суттєві основи його діяльності чи діяльності засновників. Виконавчі органи вирішують тактичні питання, в тому числі пов’язані з щоденною діяльністю. При здійсненні визначених в установленому порядку вищим органом для них повноважень вони йому підзвітні та підконтрольні. Контрольним органом, за загальним правилом, є ревізійна комісія, яка обирається загальними зборами та підзвітна перед ними. В підприємствах, заснованих на власності однієї особи, засновники безпосередньо здійснюють керівництво підприємством самостійно або через уповноважену ними особу.
Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника (стосовно господарського використання його майна та отримання прибутку) і самоврядування трудового колективу. При цьому власник підприємства здійснює свої права по управлінню безпосередньо сам або через уповноважені ним органи. Останні вправі делегувати це право органу управління – раді підприємства (правлінню), чи іншому передбаченому установчими документами органу. Безпосередньо у всіх зовнішніх правовідносинах інтереси підприємства представляє його керівник. Керівник наймається чи назначається власником підприємства. В корпоративних підприємствах він може обиратись. З керівником власником чи уповноваженим ним органом укладається трудовий договір (контракт), в якому визначаються права, строк, обов’язки та його відповідальність перед власником та трудовим колективом, умови матеріального забезпечення та звільнення з посади. Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за виключенням тих, що віднесені установчими документами до компетенції інших органів управління підприємством. Власник майна не вправі вмішуватись в оперативну діяльність керівника підприємства. Керівник призначає та звільнює з посад своїх заступників, керівників та спеціалістів апарату управління та структурних підрозділів.
Рішення по соціально-економічним питанням стосовно діяльності підприємства розробляються та приймаються його органами управління за участю трудового колективу чи уповноважених ним органів. Останніми може бути Рада трудового колективу, її голова, а частіше профспілковий орган. В тому разі, коли підприємство діє на корпоративних засадах, вищим керівним органом підприємства є загальні збори власників. Виконавчі функції по управлінню таким підприємством здійснює вибране загальними зборами правління. Його вибори проводяться таємно власниками майна на альтернативній основі, а повноваження визначаються установчими документами.
Організація праці на дільниці
У загальному значенні під організацією праці розуміють приведення трудової діяльності у визначену систему, що характеризується внутрішньою упорядкованістю, погодженістю і спрямованістю взаємодії людей для реалізації спільної програми чи мети.
Організація праці на підприємстві — це система здійснення трудового процесу, що визначає порядок і умови поєднання та здійснення складових його часткових трудових процесів, взаємодії виконавців і їх груп із засобами праці й один з одним для досягнення поставленої предметної мети спільної діяльності і забезпечення заданого соціально-економічного ефекту. [10].
Можна виокремити три основні компоненти мети організації праці:
- економічний - досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) і сукупних витрат на виробництво (оцінюваних через показник рентабельності);
- предметний - забезпечення заданого обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) необхідної якості в необхідний строк;
- соціальний - у загальному значенні - гуманізація праці (удосконалення її умов і змістовне підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу працівника, оптимізація особистісних взаємин у процесі трудової діяльності і, зрештою, формування задоволення працею).
Мета організації праці досягається у процесі вирішення таких основних груп завдань:
- економічних: ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (включаючи вирішення завдань скорочення його резервоутворюючих прямих і прихованих втрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції;
- організаційних: визначення порядку і послідовності виконання робіт, створення умов для високоефективної, безперервної роботи виконавців, забезпечення повного і рівномірного їх завантаження, індивідуальної і колективної відповідальності за результати діяльності, створення дієвої системи стимулювання праці, а також системи його нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності;
- психофізіологічних: оздоровлення і полегшення праці, усунення зайвих витрат енергії працівників, забезпечення їх психологічної сумісності і відповідності їхніх психофізіологічних характеристик особливостям трудової діяльності;
- соціальних: підвищення змістовності і привабливості праці, створення умов для розвитку працівників, підвищення їх кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації їх трудової кар'єри і зростання їх добробуту.
Раціональною вважається така організація праці, яка, ґрунтуючись на досягненнях науки і техніки, дозволяє поєднати техніку і людей у єдиному виробничому процесі і за найменших витрат матеріальних і трудових ресурсів одержати найкращі результати, домагаючись при цьому підвищення продуктивності праці та збереження здоров'я.
Раціональна організація праці передбачає науково обґрунтовані зміни на основі досягнень науки, техніки і передового досвіду, накопиченого в даній галузі виробництва та інших галузях народного господарства, і повинна сприяти підвищенню якості продукції, культури обслуговування, ефективності виробництва і рентабельності підприємства.
Як і в інших галузях економіки, раціональна організація праці повинна вирішити три основних завдання: економічне, психофізіологічне і соціальне.
Вирішення економічного завдання передбачає найбільш повне використання техніки, матеріалів, сировини, забезпечує підвищення ефективності виробництва і праці.
Вирішення психофізіологічних завдань передбачає створення на підприємстві найбільш сприятливих умов праці, що сприяють збереженню здоров'я працівників, зниженню стомлюваності і підвищенню працездатності.
Вирішення соціального завдання забезпечує всебічний розвиток людини, сприяє перетворенню праці в життєву необхідність, виховує у працівника відповідальність за результати своєї праці.
Ці завдання пов'язані між собою і повинні вирішуватися в комплексі. Без вирішення психофізіологічних і соціальних завдань не будуть вирішені економічно.
Завдання і зміст раціональної організації визначають такі основні напрями:
- впровадження передових прийомів і методів праці;
- зміцнення дисципліни праці;
- підготовка і підвищення кваліфікації кадрів;
- поліпшення умов праці;
- раціоналізація режимів праці і відпочинку;
- розробка і впровадження раціональних форм поділу і кооперації праці;
- удосконалення нормування праці;
- удосконалення організації й обслуговування робочих місць.
Робочі місця відрізняються один від одного по великій кількості ознак. Для узагальненого уявлення про те, які можуть бути робочі місця, потрібна їх класифікація.
В залежності від функцій, які виконує працівник, можуть бути робочі місця керівників, фахівців, інших службовців, МОП, охорони тощо.
За професійною ознакою, тобто залежно від професії працівника. По виду керівництва розрізняють робочі місця основного і допоміжного виробництв. За типом виробництва можуть бути робочі місця масового, серійного і одиничного виробництв. За ступенем спеціалізації робочі місця поділяються на спеціалізовані (виконується обмежене коло робіт на спеціальному обладнанні) і універсальні (для широкого кола робіт на універсальному обладнанні). За рівнем механізації розрізняються робочі місця для ручних, ручних механізованих, машинно-ручних робіт, а також робочі місця машинні, напівавтоматизований, автоматизовані та апаратурні. За кількістю основного технологічного обладнання робочі місця можуть бути без обладнання, одностаночного і багатоверстатних. За місцем знаходження розрізняють робочі місця в приміщенні, на відкритому повітрі, на висоті, під землею. За кількістю виконавців - індивідуальні та колективні. За кількістю змін - одно-, двох-, трьох-і чотирьохзмінні. За ступенем рухливості - стаціонарні та пересувні. По робочому положенню - сидячи, стоячи, перемінному - сидячи-стоячи. За умовами праці - з нормальними умовами, з важкою фізичною працею, з шкідливими умовами, з особливо важкою фізичною працею, з особливо шкідливими умовами, з високою нервово-психічної напруженістю, з монотонною працею. За часом використання - постійні і тимчасові, в тому числі сезонні. За характером використання - функціонують, не функціонуючі, у тому числі: вакантні, резервні, зайві. Залежно від специфіки виробництва або діяльності можуть бути й інші класифікаційні ознаки.
Оснащення робочого місця складається із сукупності засобів, необхідних для здійснення виробничого процесу. Повне і комплектне оснащення робочого місця дозволяє найкращим чином організувати процес праці. Для цього необхідна раціональна планування засобів оснащення - розміщення їх на робочому місці так, щоб забезпечувалося зручність їх обслуговування, вільний доступ до механізмів і їх окремим вузлам, які вимагають регулювання і контролю, економія рухів і переміщень працівника, зручна робоча поза, хороший огляд робочої зони, безпеку праці, економія виробничої площі, наявність проходів, під'їздів та проїздів для транспортних засобів, взаємозв'язок із суміжними робочими місцями і з місцем бригадира, майстра, іншого керівника. Для правильного оснащення робочого місця необхідно забезпечити його всіма необхідними засобами, за допомогою яких можна створити працівнику умови для ефективного виконання ним своїх професійних обов'язків.
Типовими основними видами оснащення є:
- господарські засоби;
- допоміжне обладнання;
- засоби безпеки;
- засоби освітлення;
- засоби сигналізації;
- кошти для підтримки на робочому місці нормального мікроклімату;
- організаційна оснастка;
- основне технологічне обладнання;
- предмети естетизації виробничого інтер'єру;
- робоча документація і спеціальна література;
- робоча тара;
- технологічне оснащення.
Робота на різних виробничих ділянках як всередині, так і поза підприємством, таких, як майстерня, машинне відділення; проведення заходів по забезпеченню і контролю якості; консультування і сервісне обслуговування клієнтів; співпрацю з різними спілками та корпораціями.
Для захисту власного здоров’я і запобігання нещасних випадків діє такий принцип: безпека при дотриманні порядку і чистоти. Безпека досягається виконанням Приписів щодо запобігання нещасних випадків, а також кваліфікованим застосуванням промислового запобіжного обладнання і носінням засобів персонального захисту.
Особливу обережність слід дотримуватися при роботі з отруйними чи небезпечними речовинами. Несправний інструмент, пристрої та діагностичні стенди не повинні використовуватися.
Порядок на робочому місці захищає стенди, інструменти та матеріали від пошкодження. Наочність позбавляє від непотрібного пошуку. В цехах знижується небезпека падіння інструментів. Бруд, пил і масло погіршують функціонування і дію стендів та інструментів. Тому необхідно регулярно проводити технічне обслуговування верстатів та інструментів, чистку та перевірку запобіжних пристроїв. Чистота на робочому місці підвищує якість виконаної роботи.
Рисунок 1 – Робоче місце слюсара - механіка