5. Софізми. Паралогізми. Поняття про парадокс.

Логічні помилки в доказах і спростуваннях можуть робитися мимовільно чи навмисно. В першому випадку вони називаються паралогізмами– це результат невисокої логічної культури людини.

Софізм (від гр. sophisma – хитрість) – це навмисна, ретельно замаскована логічна помилка. Спочатку софістами в Древній Греції називали людей, які досягли досконалості в будь-якій галузі – музики, мистецтва. Потім ними називають філософів-професіоналів, вчителів мудрості і красномовства, ще пізніше воно набуває первісного значення по відношенню до людей, які добре володіють прийомами обманювати слухачів.

Ось, наприклад, древньогрецький софізм “Рогатий”: “Те, що ти не загубив, ти маєш. Ти не загубив роги. Значить, ти маєш роги”. В цьому випадку помилку знайти дуже складно. Видимість логічної правильності процесу міркування і істинності висновку досягається шляхом двозначного використання слова “не загубив”. В першій посилці “втратою” називається непозбавлення того, чим володів, в другій посилці – те, чим не володів взагалі. В даному софізмі є логічна помилка “учетверіння терміну” і тому висновок зробити неможливо.

В процесі доказів і спростувань можливі особливі протиріччя, які називаються парадоксами(гр.paradoxos несподіваний, дивний) – це пара суджень, які суперечать одне одному, і які можуть бути доказані в однаковій мірі.

Існують парадокси, в яких судження, які суперечать одне одному, випливають одне з одного. Наприклад: парадокс, який приписують Евбуліду з Мілета під назвою “Брехун”: “Хтось сказав: “Я говорю неправду”. Якщо він сказав “Я говорю неправду – це істина, то він сказав неправду і навпаки”.

6. Доказ і переконання.

Доказ виконує дві функції: обгрунтування істинності наших знань, і є засобом для досягнення переконань. Безумовно, багато положень, що доказані, відразу стають переконаннями. Якщо математик докаже теорему, то він є впевненим в тому, що вона істинна. Однак, думками людей можуть володіти судження, теорії, які ще потребують доказу і навпаки, багато науково-обгрунтованих положень не одразу стають загальновизнаними (наприклад: геліоцентрична система Коперника, “уявна” геометрія Лобачевського). Деякі правильні переконання формуються і розвиваються стихійно на основі практичного освоєння світу. У формуванні переконань беруть участь не тільки логічні, але і психологічні фактори (емоції, воля). “Мистецтво переконувати” полягає у використанні мовних і логічних можливостей для психологічного впливу на слухачів з метою прийняття ними положень, які нам потрібні.

Лекція 9. Гіпотеза та її роль в пізнанні

1. Сутність гіпотези.

2. Побудова гіпотези.

3. Підтвердження гіпотези.

4. Роль гіпотези в пізнанні.

1. Сутність гіпотези.

Процес розвитку знання від початкового передбачення або здогадки до знання достовірного, є складним і діалектично суперечливим. Відповідь на таке питання, як наукова проблема, не міститься в готовому вигляді в знаннях, накопичених суспільством. Знайти його, значить, отримати принципово нове значення. Шлях до нового знання лежить через передбачення. Такі передбачення відіграють важливу роль в пізнанні і називаються гіпотезами (грец.hupothesis основа, припущення, передбачення).

Гіпотеза – це таке припущення, яке несе в собі нове знання, ймовірність якого обгрунтована за допомогою аналізу фактичних даних з врахуванням уже відомих закономірностей об’єктивного світу.

Від достовірного знання гіпотеза відрізняється не своїм предметом, а рівнем обгрунтованості знань, які вона містить.

Етапи формування відповіді на проблему:

а) початкове припущення;

б) гіпотеза;

в) достовірне знання (теорія, закон, науковий факт).

Початкові припущення виступають в якості передбачуваної відповіді по суті проблеми, в якості єдиного пояснення фактів, що вивчаються. На основі такого припущення і розробляється наукова гіпотеза, де наукове припущення займає місце центральної ідеї. Початкові припущення можуть виступати в ролі так званих “робочих гіпотез” (завідомо тимчасових припущень). Робочі гіпотези використовуються для надання дослідженню організованого, цілеспрямованого характеру.

Одна з робочих гіпотез, як правило, виявляється єдино правильним поясненням сутності проблеми. Від гіпотез необхідно відрізняти різні припущення, пов’язані з методом пізнання, що не є кінцевим тезисом доказу. Ці припущення робляться з метою дослідження якого-небуть явища в чистому виді: “абсолютний нуль”, “абсолютно чорне тіло”, “ідеальний газ”.