4. Методи встановлення причинного зв’язку.

Методи встановлення причинного зв’язку для найбільш простих випадків були сформульовані Ф.Беконом (1561-1626) і Дж.Ст.Міллем (1806-1873) і в логіку увійшли під назвою методів встановлення причинного зв’язку. Ця процедура передбачає введення в дію передбаченої причини і в основному виконується у відповідності з правилами логіки.

Розрізняють: метод схожості, розрізнення, супутніх змін, залишків.

А) Метод схожості. Припустимо, що необхідно встановити причину явища “”. З спостереження стало відомо, що явище “” наступає при складних умовах: АВС, АДЕ, АМО. При порівнянні складних обставин приходимо до висновку, що єдина схожість між ними – це обставина “А”. Таким чином, ми можемо припустити, що обставина “А” є причиною явища “”.

Метод схожості базується на такому правилі: якщо два чи більше випадків явища, що спостерігається, схожі тільки в одній обставині, то ця обставина, імовірно, і є причиною даного явища. Метод схожості залежить:

• Від кількості випадків, що розглядаються (чим більше, тим краще), - від правильного підбору і глибини аналізу попередніх обставин, - від різноманітності обставин, що підлягають аналізу, - від характеру знання, яке є в посилках (імовірні посилки зважують ступінь імовірного висновку).

Метод схожості базується на спостереженні, його застосовують при вивченні явищ, які можна вивчати в природних умовах, але не можна відтворити в експерименті. В цьому – обмеженість методу схожості.

Б) Метод розрізнення: будується на порівнянні двох чи більше випадків, коли явище, що досліджується, настає чи не настає. Подібні випадки повинні бути схожими в усьому, за винятком однієї обставини.

Наприклад: При умовах АВСД явище “” виникає.

При умовах ВСД явище“” не виникає.

Імовірно, обставина А є причиною (або ІІ часткою) явища “”.

Перевага методу розрізнення:

• зв’язаний з експериментом (дозволяє відтворити явище, яке нас цікавить);

• застосування можливе при мінімальній кількості випадків;

• може передбачити існування поки що невідомих обставин, які можуть бути причиною даного явища.

Висновки, які ми отримуємо за методом розрізнення, мають більшу ступінь імовірності ніж висновки, які ми отримуємо за методом схожості.

В) Метод супутніх змін:якщо будь-яке явище змінюється визначеним способом кожного разу, коли змінюється попереднє явище, то ці явища, імовірно, знаходяться в причинному зв’язку одне з одним.

Наприклад: При умовах А₁ВС виникає явище “”.

При умовах А₂ВС виникає явище “”.

При умовах А₃ВС виникає явище“”.

Імовірно, обставина А є причиною явища “”.

Цей метод застосовується тоді, коли неможливо розрізнити причину і наслідок навіть в експериментальних умовах (наприклад: об’єм тіла і температура), а також в тих випадках, коли причинний зв’язок явищ вже визначений іншими методами і необхідно встановити кількісну залежність між причиною і наслідком. За принципом супутніх змін працюють майже всі вимірювальні прилади.

Г) Метод залишків: будується за правилом: якщо відомо, що причиною явища, яке досліджується, не є необхідні для нього обставини, за винятком однієї, то ця обставина, імовірно, і є причиною даного явища.

Наприклад: Умови АВС викликає явище авс.

Умова В викликає явище в.

Умова С викликає явище с.

Імовірно, А є причиною а.

Метод є ефективним в тих випадках, коли відомо, що явище, яке досліджується, може бути викликане комплексом причин. Класичним прикладом застосування методу залишків є відкриття планети Нептун.

Всі розглянуті методи встановлення причинного зв’язку, як правило, застосовуються в поєднанні, доповнюють одне одного і є своєрідною перевіркою раніше одержаних узагальнень.