МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА СУСПІЛЬНИХ НАУК ТА УКРАЇНОЗНАВСТВА

Індивідуальна самостійна робота з релігієзнавства до модуля 1 на тему:

Нові релігії ХХ століття: неохристиянські, орієнталістські, синтетичні, езотеричні, неоязичництво, сатаністи

Роботу виконала

студентка 2 курсу, 23 групи

Медичного факультету №2,

Спеціальність «Лікувальна справа»

Шкрібляк Уляна Василівна

Викладач : Троянський

Володимир Андрійович

Чернівці 2012

З М І С Т

1. ВСТУП

2. “НОВІ РЕЛІГІЇ” ХХ СТОЛІТТЯ

1. Неохристиянство

2. Релігії орієнталістського напряму

3. Синтетичні релігії

4. Неоязичництво

5. Езотеричні об’єднання та сайєнтологічні рухи

6. Сатаністи

3. ВИСНОВОК

4. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Релігієзнавство є зведенням у ціле розрізнених знань про релігію, цілісна система наукового осмислення релігійного феномена, вивчення якого в українській вищій школі – важливий чинник підвищення рівня духовної культури людини. Знання історії духовних культур відчиняє двері до правильного розуміння і осмислення величезної глибини цивілізаційного надбання людства, до свідомого і плідного його засвоєння. Правильно сформовані світоглядні орієнтації, уявлення про духовні цінності допомагають людям чіткіше визначити свою програму життя, а народам – зайняти належне місце в цивілізованому світі.

В період становлення державності України, духовних засад українського народу як ніколи важливо оволодіти багатством загальнолюдських цінностей, відродити втрачені здобутки національної духовної культури, сформувати нову систему ціннісних орієнтацій та ідеалів.

Вичерпної інформації про кількість релігій у світі (близько 5 тис.), як і оптимальної їх класифікації, не існує. В першу чергу це пов’язано з тим, що в релігієзнавстві відсутня чітка система критеріїв поділу релігій на певні групи та типи. Історія релігієзнавства знає багато різних типологічних схем періодизації історії релігії. Здебільшого при поділі релігій на групи та класи застосовують етнічні ознаки, час виникнення, рівень організації, державний статус.

Згідно сучасних українських релігієзнавців – А.М. Колодного, В.І. Лубського, С.А. Токарєва – „Нові релігії” та релігійні рухи класифікуються таким чином [ № 3, с.594 ]:

• неохристиянство та течії християнського коріння – Церква Повного Євангелія, Богородична церква, Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), Новоапостольська церква, Церква Христа, Церква нового Єрусалиму, харизматичні церкви;

• релігії орієнталістського спрямування (або східні релігійні течії) – Товариство свідомості Кріпни, Товариство трансцендентальної медитації, послідовники Саї Баби, центри Шрі Чінмоя, Дзен-буддизм, Нітірен, Вселенська чиста релігія (сахаджа йога), Всесвітня віра Багаї, АУМ Сінрікьо;

• синтетичні неорелігії - Церква об’єднання, Велике Біле братство;

• езотеричні об’єднання – теософія, братство Грааля, асоціація Жива етика (Агні-йога);

• неоязичництво – друїдизм, ведизм, арійський рух, тенгріанство, Рідна віра, РУНвіра, Собор рідної віри, Ладовірство, Великий вогонь;

• сайєнтологічні (наукологічні) рухи – Діанетика, Наука розуму, Християнська наука;

• демоністичні культи – сатанізм.

„НОВІ РЕЛІГІЇ” ХХ СТОЛІТТЯ

Релігійний ренесанс, відродження інтересу до релігійно-містичних шукань минулого, виникнення нових релігійно-філософських вчень, релігійних рухів і незвичайних містичних шкіл, справжній вибух культів другої половини ХХ та початку ХХІ століття – яскрава особливість Нового часу.

Строкатість сучасного богошукання фантастична та є характерною рисою для всіх частин світу планети, всіх континентів і регіонів. Можна сказати, що „епідемія нетрадиційної релігійності” водночас викликає неприйняття, різку критику та завойовує чималу кількість прихильників. Інколи з нічого навколо пророка, вчора ще нікому невідомого, виникають великі релігійні формування. Нині поряд зі світовими релігіями з багатовіковими традиціями діє близько 30 тисяч інших релігійних учень і культів. Без відомостей про них уява про релігійну ситуацію в світі буде неповною.

Терміни, якими позначають оформлені в другій половині ХХ ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в появі яких відбилися модерністські процеси в релігійній сфері, це – новітні релігії, неорелігії, нові релігійні течії, нові релігійні рухи.

Зарубіжні релігієзнавці „новими” називають рухи, що виникли після Другої світової війни. Українські релігієзнавці вважають, що новітні релігії спочатку з’являються у 60-х роках ХХ ст. в США (С.Бублик), а вже потім, у 80-90-ті роки, у Західній Європі і в Україні (Л.Филипович) [ № 5, с.8-10 ].

Дослідження еволюції „нових релігій” показує наявність певних відмінностей у їх виникненні в США та Західній Європі. Якщо в США вони прийшли зі своєї батьківщини (здебільшого зі Сходу) разом із родоначальниками (гуру, вчителями тощо), то в Європу, а вже потім і в Україну – з учнями, тобто через посередників. Основними причинами виникнення „нових релігій” вважають наступні:

• альтернатива існуючим традиційним релігіям, незадоволеність формами їх роботи та як результат духовних пошуків, протест проти існуючих порядків; у посткомуністичних країнах ( у т.ч. в Україні) – як протест проти комуністичної ідеології та форма своєрідного дисиденства;

• зміна світоглядних парадигм, що спричинена науково-технічною революцією ХХ ст.. і суперечностями постіндустріального суспільства; підвищення загального рівня освіченості, що призвело до кризи світоглядних орієнтацій та релігійної картини світу;

• відкритість „нових релігій” для послідовників будь-яких вчень, їх демократизм і претензії на духовне об’єднання людства;

• оригінальні методики та форми роботи, які вони пропонують – медитації, сеанси йоги, фізичне та психічне оздоровлення.

• антропологічний протест – неприйняття людиною сучасності як такої (за дослідником релігійних процесів В.Єленським).

Всі нові релігії, незважаючи на їхню різноманітність, мають спільні особливості і ознаки. До них можна віднести наступні:

• своєрідна соціально-психологічна орієнтація, демонстративна втеча від дійсності, при якій прихильники релігії вдаються до самоізоляції від родинних і соціально-групових зв’язків, колишніх цінностей і уподобань, яка досягається засобами психічного впливу, встановленням специфічних правил і норм у громаді, виробленням своєрідної техніки контролю, максимальною насиченістю програми різними груповими заходами з метою відволікання членів громади від поза общинних справ;

• наявність харизматичного лідера – особи, що наділена містичними якостями, має необмежену владу, відрізняється нестримним самозвеличенням. Як правило, йому приписують роль посланця, месії (іноді поклоняються саме йому, а не Богу);

• прихильники „нових релігій” – люди віком від 18 до 45 років, що мають досить високий освітній ценз, здебільшого городяни, що викривають традиційні релігії як хибні, неприйнятні;

• принципи синкретизму, тобто вчення запозичені з релігійно-культурних традицій різних народів і різних часів, що ввібрали в себе елементи християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також окультизму, спіритизму, астрології, теософії тощо. При чому кожне вчення претендує на універсальність та винятковість своїх доктрин;

• проповіді лідерів в кінці кінців зводяться до пророкування кінця світу;

• часто члени громад відмовляються від власного майна на користь громади;

• спонукальний мотив у кар’єрі лідерів – нажива за рахунок рядових членів громади. При чому керівники не гребують експлуатацією своїх прихильників, які безоплатно працюють, передають до фонду братства свої заощадження та цінні речі (за рахунок цього у поводирів „нових релігій” нагромаджуються великі багатства).

Сьогодні в Україні представлені майже всі відомі в світі „нові релігії”. Всі вони успадкували ті риси, які характерні для модернових релігій взагалі в будь-якій країні. Це – універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, відкритість до послідовників різних релігій, авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних громад. Проте, українським „новим релігіям” притаманні й певні специфічні ознаки. А саме те, що поява їх збіглася з періодом релігійного відродження, що може розглядатися як прояв плюралізації релігійного життя, та повільність процесу поширення. За даними Державного комітету України у справах релігії, станом на 2004 рік в Україні офіціально зареєстровано 1582 організації неорухів, 50 напрямків, з яких 1112 – харизматичні громади.

Неохристиянство [ № 1, с. 188-193 ]

До цього класу належать релігійні течії, що виникли в рамках традиційного християнства з метою приведення його до вимог часу. Ці течії ґрунтуються на Біблії і на особі Ісуса Христа як на центральній постаті своїх релігійних доктрин. Їм притаманна критика ортодоксального християнства, оголошення своєї церкви виключно істинною у спасінні Христової віри.

Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони). Заснована в США в 1830р. Мормони вважають себе обраними богом людьми і сподіваються на щасливий кінець свого життя. Визнають чотири обряди: хрещення через занурення у воду у 8-річному віці, рукопокладення, шлюб у двох різновидах – земний і вічний, причащання хлібом і водою. Мормони визнають, але у своєрідному трактуванні, Святу Трійцю, викупну жертву Христа, спасіння і Месію. Щастя, на їх думку, до людини приходить через земні діяння. Послідовники мормонів не палять, не вживають наркотиків, чай, каву, алкоголь. В Україні нараховується 57 громад (станом на 2004р.)

Новоапостольська церква. Виникла в Англії у 1832р. як результат релігійного руху за відродження первісного вчення Христа. Основа віри ново апостолів – Біблія. Новоапостольці визнають три таїнства як обряди: хрещення водою, закарбування Святим Духом, причастя. В ієрархії церкви існують такі духовні звання: першоапостол (вважається намісником Господа на Землі), окружний апостол, апостол, єпископ, окружний староста, окружний євангеліст, пастор, євангеліст, священик, диякон, молодший диякон, парафіянин. Офіційний символ Новоапостольської церкви є високий прямий хрест на фоні Сонця, що повстає над хвилями водяної поверхні. В Україні нині функціонує 59 громад. В Києві в 1995р. ними побудована єдина в Україні культова споруда в Березняках. Церква видає журнал „Наша сім’я”

Харизматичні громади. Особлива група нових релігійних течій, віровчення яких дуже близько до протестантського, особливо до п’ятидесятницького. Назва походить від поняття „харизма” (від грецьк. милість, благодать), що означає націленість якоїсь особи (харизматичного лідера – проповідника) особливими якостями надприродності, непогрішимості в очах прибічників. Зародився харизматичний рух в США в 1901р. в середовищі п’ятидесятників, від яких взяв догмат про „хрещення Святим Духом” і такий елемент культу як „глосолалія” (розмова на іномовах), яка досягається колективною молитвою, що вводить віруючого в стан крайньої екзальтації або трансу. Харизмати вважають, що харизму може отримати кожний хрещений при спілкуванні із Святим Духом – головне правильно молитися, а тому молитовна практика оволодіння „особливою” молитвою – найважливіший момент релігійного життя харизматів. В Україні у 2004р. діяло 1112 харизматичних громад, найбільше поширення вони мають у Південно-Східному регіоні.

Релігії орієнталістського напряму

В Україні представлені неоіндуїзмом та течіями буддизму.

Неоіндуїзм виник в рамках індуїзму в першій половині ХІХ ст. як його сучасне прочитання для інтелектуалізованих верств Сходу і Заходу. Йому притаманні ідеї універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій, духовного базису в реконструкції суспільства; обов’язковим є наявність вчителя (гуру) як провідника вчення і проповідника духовних пошуків. В Україні представлений громадами і центрами руху „Харе Крішна”, Саї Баби, Шрі Чінмой, Омо-центру та ін. Найпоширеніший напрям – Рух „Харе Крішна”. Характерним для необуддійський течій є акцент на одній або декількох рисах буддійського вчення. Кожна з них претендує на ортодоксальне тлумачення вчення Будди, поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, навіть християнства. Буддизм в Україні представлений громадами дзен-буддизму, нітірену, різних шкіл тибетського буддизму. В 2004р. в Україні діяло 45 буддійських громад [ № 3, с.611].

Міжнародне Товариство Свідомості Крішни – модернізований варіант однієї із гілок вішнуїзму – релігії чайтанітів. Утворення його за межами Індії припадає на 60-ті роки ХХ ст. Лідери стверджують, що це універсальний релігійний і культурний рух, мета якого – пропаганда ведичного знання, поширення Свідомості Крішни та брахманічної культури, яка характеризується чесністю, контролем за почуттями, терпимістю. Основа релігійної догматики – віра в Крішну як Верховну Особу Господа. Кришнаїти – вегетаріанці, не вживають кави, тютюну, наркотиків. В 1990р. офіційно дано дозвіл на діяльність Товариства Свідомості Крішни в Україні. В 2004р. діяло 38 громад. Мають Духовну академію, яка готує священнослужителів та надає загальну вайшнавську освіту. Проводять соціально-важливі благодійницькі акції: їжа для життя, боротьба з наркоманією, реабілітація ув’язнених [ № 1, с.195 ]

Також орієнталізм в Україні представлений бахаїзмом.

Всесвітня релігія Багаї виникла в Персії в середині ХІХ ст. на основі розвитку одного з модернізованих ісламських напрямків – бабізму. Основними заповідями релігії стали визнання рівних прав, можливостей і привілеїв чоловіків та жінок, необхідності обов’язкової освіти, знищення крайнощів бідності і багатства, заборона рабства, аскетизму, чернецтва, вживання алкоголю та наркотиків. Багаї дотримуються принципу одношлюбності й подружньої вірності, невтручання в політику, поваги до свого уряду, шанування всіх релігій світу. У багаїв відсутній інститут священиків. Громадою керує місцева Рада Дев’яти (Духовні збори), на рівні країни – Національні духовні збори, у загальному масштабі – Всесвітній Дім справедливості. Головний догмат багаї – принцип „світової єдності людства”, який настане тоді, коли люди усвідомлять, що „світ – єдина країна, а всі люди – її громадяни”. В Україні офіційно діє 15 громад [ № 1, с.197 ].

Синтетичні релігії [ № 5, с. 42 ]

У догматиці та культовій практиці ці релігії спираються на поєднанні різних традиційних релігій, створюючи свої власні вчення, систему обрядових дійств, сильну церковну організацію, претендуючи при цьому на статус надрелігій. Такі релігійні утворення характеризує розвинутий культ лідера, ідея богообраності їхніх послідовників.

Велике Біле Братство (ВББ) – неорелігійна течія, що започаткувала свою діяльність у Києві у 1990р. Засновником і керівником її став Ю.Кривоногов. Церква має ще одну назву – ЮСМАЛОС, де ЮС - Юан Свамі(сам Кривоногов), МА – Марія Деві (в минулому його дружина М.Цвигун), ЛОС – логос (Христос). Як свідчить науковий аналіз, ВББ основні свої ідеї запозичило із стародавньої ведичної релігії, буддизму, християнства, еклектично з’єднаних наукоподібною термінологією. Особливу ставку засновники, які проголосили себе божествами, робили на молодь, які під впливом новоявлених „месій” кидали навчання, цуралися батьків. В кінці 1993р. діяльність ВББ набула анти суспільного характеру і була припинена правоохоронними органами. На сьогоднішній день офіційна статистика подає його як незареєстровану організацію.

Церква об’єднання – одна із найпоширеніших новітніх релігійних течій, в якій поєднано риси східних релігій та християнства. За іменем засновника Сен М’ян Муна, прибічників називають мунітами. Теологія Муна пропонує вчення про трьох Адамів і трьох Єв. У церкві діє сувора регламентація взаємин, чітке підпорядкування її членів керівництву. Церква надає великого значення масовим колективним вінчанням, роботі з кадрами, підтримці різних наукових, соціальних, навчальних проектів. В Україні незареєстровані громади діють в Києві, Донецьку та інших містах.