- •Довідник
- •1. Загальні положення
- •1.1. Основні терміни з питань охорони праці
- •1.2. Законодавство про охорону праці
- •2. Організація охорони праці
- •2.1. Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці
- •2.2. Обов’язки та права працівників на охорону праці
- •2.3. Служба охорони праці
- •2.4. Управління внутрішніми нормативними актами
- •2.5. Основні завдання і повноваження комісії з питань охорони праці
- •2.6. Навчання працівників з питань охорони праці
- •2.7. Професійний добір, медичний огляд працівників
- •2.8. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва
- •2.9. Видача дозволів Держгірпромнаглядом та його територіальними органами
- •2.10. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці
- •3. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці
- •4. Правове регулювання охорони праці окремих категорій населення
- •4.1. Охорона праці жінок
- •4.2. Охорона праці неповнолітніх
- •4.3. Охорона праці інвалідів
- •4.4. Забезпечення працівників лікувально-профілактичним харчуванням
- •4.5. Забезпечення працівників засобами індивідуального захисту
- •5. Нормативно-правові акти з охорони праці
- •5.1. Порядок перегляду, розроблення, підготовки та подання на реєстрацію нормативно-правових актів з охорони праці
- •5.2. Нормативно-правові акти з охорони праці, дія яких поширюється на всі або декілька видів економічної діяльності
- •5.3. Нормативно-правові акти з охорони праці для вугільної промисловості
- •5.4 Нормативно-правові акти з охорони праці для гірничодобувної промисловості
- •5.5.Нормативно-правові акти з охорони праці для металургійної промисловості
- •5.6. Нормативно-правові акти з охорони праці для машинобудівної галузі
- •5.7. Нормативно-правові акти з охорони праці для хімічної промисловості
- •5.8. Нормативно-правові акти з охорони праці для працівників легкої промисловості
- •5.9. Нормативно-правові акти з охорони праці для будівельних матеріалів
- •5.10. Нормативно-правові акти з охорони праці для будівельної галузі
- •5.11.Нормативно-правові акти з охорони праці для електроенергетитики
- •5.12. Нормативно-правові акти з охорони праці для працівників сільського господарства
- •5.13. Нормативно-правові акти з охорони праці для транспортної галузі
- •5.14. Нормативно-правові акти з охорони праці для працівників медичних закладів
- •6. Гігієна праці
- •6.1. Основні поняття гігієни праці
- •6.2. Небезпечні та шкідливі фактори виробничого середовища
- •6.3. Мікроклімат
- •6.3.1. Загальні відомості
- •6.3.2. Загальні заходи та засоби нормалізації мікроклімату та теплозахисту
- •6.4. Виробничий шум, ультразвук, інфразвук
- •6.4.1. Шум. Загальні поняття та визначення
- •6.4.3. Методи вимірювання шуму, інфразвуку та ультразвуку
- •6.5. Вібрація
- •6.5.1.Загальні поняття вібрації
- •6.5.2. Вплив вібрації на людину
- •6.6. Електромагнітні випромінювання
- •6.6.1. Загальні поняття та визначення
- •6.6.2. Захист від електромагнітних випромінювань
- •6.7. Захист від випромінювань оптичного діапазону
- •6.7.1. Захист від інфрачервоного випромінювання
- •6.7.2. Захист від ультрафіолетових випромінювань
- •6.7.3. Захист від лазерного випромінювання
- •6.8. Іонізуюче випромінювання
- •6.8.1.Визначення та основні характеристики радіоактивного випромінювання
- •6.8.2. Дія іонізуючих випромінювань
- •6.8.3. Нормування іонізуючих випромінювань, захист
- •6.9. Робота з візуальними дисплейними терміналами
- •6.10.Виробниче освітлення
- •6.10.1. Значення світла для працездатності та здоров'я людини
- •6.10.2. Природне освітлення
- •6.10.3. Суміщене освітлення
- •6.10.4. Штучне освітлення
- •6.11. Напруженість праці
- •6.12. Атестація робочих місць
- •6.13. Санітарні норми та правила з питань гігієни праці
- •7. Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві
- •7.1. Загальні положення щодо розслідування та обліку нещасних випадків
- •7.2.Спеціальне розслідування
- •7.3. Розслідування та облік випадків професійних захворювань
- •7.4. Розслідування та облік аварій
- •8. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання
- •8.1. Страхування від нещасного випадку
- •8.2. Страховий ризик
- •8.4. Повноваження страхових експертів з охорони праці
- •8.5. Перелік документів, що подається до Фонду для проведення страхових виплат
- •8.6. Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
- •8.7. Страхові внески страхувальників, клас професійного ризику
- •9. Основи безпеки виробництва
- •9.1. Загальні положення безпеки виробництва
- •9. 2. Безпека обладнання, що працює під тиском
- •9.2.11. Технічні вимоги щодо безпеки обладнання, що працює під тиском.
- •9.2.12. Вимоги до проектування.
- •9.2.28. Маркування і етикетування
- •9. 3. Вимоги до безпечного застосування підіймально-транспортного устаткування
- •10. Електробезпека
- •10.1 . Загальні положення
- •10.2. Дія електричного струму на організм людини
- •10.3. Допустимі значення струмів і напруг
- •10.4. Класифікація електроустановок і приміщень по електробезпечності
- •10.5 .Основні причини електротравматизму на виробництві
- •10.6. Умови ураження людини струмом при доторканні до струмопровідних частин електромереж
- •10.7. Технічні заходи щодо захисту людей від ураження електричним струмом
- •10.8.Система електрозахисних засобів
- •10.9. Система організаційно-технічних заходів і засобів
- •10.10. Надання допомоги при ураженні електричним струмом
- •10.11. Захист від статичної електрики
- •11. Пожежна безпека
- •11.1. Основні поняття та визначення пожежної безпеки, причини пожеж
- •11.2. Основні положення Закону України “Про пожежну безпеку”
- •11.3. Обов'язки керівника підприємства та інших посадових осіб щодо забезпечення пожежної безпеки об'єкта та окремих дільниць виробництва
- •11.4. Служба пожежної безпеки
- •11.5. Пожежний нагляд
- •11.6. Дотримання вимог пожежної безпеки при проектуванні, будівництві та реконструкції об'єктів виробничого та іншого призначення
- •11.7. Видача дозволу на початок роботи
- •11.8. Добровільні пожежні дружини
- •11.9. Відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки
- •11.10. Облік пожеж
- •11.11. Навчання з питань пожежної безпеки
- •11.12. Виявлення та гасіння пожеж
- •11.13. Протипожежний режим об’єкта
- •12. Нормативно-правові акти з пожежної безпеки
- •12.1. Розроблення, затвердження, перегляд, нормативно-правових актів з питань пожежної безпеки. Погодження нормативних, нормативно-технічних документів
- •12.2. Загальнодержавні правила пожежної безпеки
- •12.3. Міжгалузеві правила пожежної безпеки
- •12.4. Правила пожежної безпеки для підприємств вугільної промисловості
- •12.5. Правила пожежної безпеки для підприємств металургійної промисловості
- •12.6. Правила пожежної безпеки для підприємств машинобудівної промисловості
- •12.7. Правила пожежної безпеки для підприємств хімічної промисловості
- •12.8. Правила пожежної безпеки для підприємств легкої промисловості
- •12.9. Нормативні документи в галузі будівництва з питань пожежної безпеки
- •12.10. Правила пожежної безпеки для підприємств електроенергетики
- •12.11. Правила пожежної безпеки для сільського господарства
- •12.12. Правила пожежної безпеки для транспортної галузі
- •12.13. Державні стандарти України з питань пожежної безпеки
- •12.14. Міждержавні стандарти з питань пожежної безпеки
1.2. Законодавство про охорону праці
1.2.1. Законодавство про охорону праці складається з Закону України „Про охорону праці", Кодексу законів про працю України , Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.
1.2.2. Закон України „Про охорону праці" визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.
Закон встановлює пріоритет життя та здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, тобто в першу чергу мають дотримуватись вимоги нормативно-правових актів про охорону праці, щоб працівник під час операцій виробничого циклу не отримував травм, не зазнавав погіршення стану здоров’я, професійних захворювань або зменшення працездатності, і лише потім має звертатись увага на результати виробничої діяльності підприємства.
Дія цього Закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (ст. 2 Закону України “ Про охорону праці).
1.2.3. Кодекс законів про працю України (далі КЗпП України)визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
КЗпП Українирегулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Правове регулювання охорони праці здійснюється главою XI“Охорона праці” тастаттями інших глав КЗпП України: “Трудовий договір”, “Робочий час”, “Час відпочинку”, “Праця жінок”, “Праця молоді”, “Професійні спілки”, “Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю”.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
1.2.4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі -страхування від нещасного випадку).
Завданнями страхування від нещасного випадку є:
проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;
відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;
відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.
Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
1.2.5. Міжнародне правове регулювання праці - це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують в національному трудовому законодавстві. Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є Організації Об'єднаних націй (ООН), та її спеціалізований орган - Міжнародна Організація Праці (МОП).
МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових проблем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики у життя; допомога країнам - членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скороченні безробіття; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвиток соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціальне вразливих груп трудящих як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти; сприяння організаціям найманих працівників і підприємців в їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.
На сьогоднішній день членами МОП є 174 держави. Відповідно до Статуту МОП її членом може бути кожна держава - член ООН. Україна являється членом МОП з 1954 р. Головним принципом роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі трьохстороннього представництва - від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців).
Одним з головних напрямів діяльності Міжнародної організації праці є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці.
Конвенція МОП – це міжнародне зобов’язання, яке розроблене і прийняте Міжнародною організацією праці, яке підлягає ратифікації державами-членами МОП. Країна, яка ратифікувала конвенцію, приймає на себе зобов’язання застосовувати її положення на своїй території.
Рекомендація МОП не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави-члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового акту набули юридичної сили.
Систематизовані конвенції і рекомендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 року МОП прийняла 187 конвенцій та 197 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це, зокрема, - основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці та техніка безпеки і гігієна праці.
Сьогодні в Україні в законодавчо-правовому полі у сфері зайнятості та праці враховуються вимоги 51 Конвенції з 187, вироблених МОП за весь період свого існування.
1.2.6. Деталізація і конкретизація основних положень законодавства України з охорони праці здійснюється нормативно-правовими актами з охорони праці.
1.2.7. Закони суміжні із законодавством про охорону працю.
1.2.7.1. Закон України “Про Забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
Санітарне та епідемічне благополуччя населення - оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.
Закон встановлює необхідність гігієнічної регламентації небезпечних та шкідливих факторів фізичної, хімічної та біологічної природи, присутніх в середовищі життєдіяльності людини, та їхньої державної реєстрації (ст. 9), вимоги до проектування, будівництва, розробки, виготовлення і використання нових засобів виробництва та технологій (ст. 15), гігієнічні вимоги до атмосферного повітря в населених пунктах, повітря у виробничих та інших приміщеннях (ст. 19), вимоги щодо забезпечення радіаційної безпеки (ст. 23) тощо.
1.2.7.2. Закон України “Про пожежну безпеку” визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей.
Основними завданнями пожежної охорони є:
здійснення контролю за дотриманням протипожежних вимог;
запобігання пожежам і нещасним випадкам на них;
гасіння пожеж, рятування людей та надання допомоги в ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха.
До компетенції центральних органів виконавчої влади в галузі пожежної безпеки належить розробка та затвердження державних стандартів, норм і правил пожежної без пеки та організація навчання спеціалістів у галузі пожежної безпеки.
1.2.7.3. Закон України “Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіжних та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.
Кожна людина, яка проживає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забезпечується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впливу іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням шкоди, заподіяної внаслідок впливу іонізуючих випромінювань.
1.2.7.4. Закон України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” - є основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов'язану з використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання, встановлює також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо використання ядерної енергії.
1.2.7.5. Закон України "Про об’єкти підвищеної небезпеки”визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.