2.1 Організація дослідження девіантної поведінки у підлітків

Для проведення і реалізації дослідження, було використано методику, яка досліджує схильність підлітків до девіантної поведінки

« Определение склонности к отклоняющемуся поведению (СОП) А.Н Орел. Дана методика є стандартизованим опитувальником, який призначений для виміру схильності до реалізації окремих форм девіантної поведінки.

Шкали опитувальника поділяються на змістовні і допоміжні.

Змістовні шкали направлені на вимірювання психологічного комплексу зв’язаних між собою форм девіантної поведінки, соціальних та особистісних установок, які закріплені поведінковими проявами.

Допоміжна шкала призначена для виміру схильності досліджуваного давати про себе соціально – бажану відповідь. Методика включає в себе чоловічий та жіночий варіанти опитувальника, для того щоб встановити гендерні відмінності та їх особливості.

За допомогою цієї методики ми можемо на основі 7(чоловічий варіант) – 8 шкал (жіночий варіант), визначити:

1) установку на соціально бажану відповідь;

2) схильність до подолання норм і правил;

3) схильність до адиктивної поведінки;

4) схильність до самопошкоджуючої та саморуйнівної поведінки;

5) схильність до агресії і насильства;

6) вольовий контроль емоційних реакцій;

7)схильність до делінквентної поведінки;

8) прийняття жіночої соціальної ролі (опитувальник – жіночий варіант);

Опитувальник включає в себе «замасковані» пункти, які не інтерпретуються.

Наше дослідження проводилось в декілька етапів:

1) Організаційний етап.

На цьому етапі було опрацьовано теоретичний блок матеріалу, який стосується проблеми формування девіантної поведінки у підлітків, визначено науковий апарат дослідницької роботи, та переконання в актуальності.

2) Визначення проблеми.

На цьому етапі було визначено тему, об’єкт, предмет, завдання та гіпотезу дослідження. Проаналізовано арсенал даного діагностичного методу.

НЗ - « Определение склонности к отклоняющемуся поведению (А.Н Орел)

ЗЗ - уявлення досліджуваних про власний рівень формування девіантної поведінки

ДЗ – 1) нерозуміння змісту інструкцій, щодо виконання певних завдань

2) наявність особин, що не приймали участь в експерименті

3) спілкування досліджуваних один з одним

4) порушення репрезентативності вибірки, так як дослідження

проводилося на реально існуючій групі

3)Етап впровадження дослідницької взаємодії з групою.

4) Обробка результатів.

5) Інтерпретація результатів.

Також було обрано методику, яка дозволяє визначити схильність до залежної поведінки підлітків – методика В.Д.Менделевич.

Вона є стандартизованою, і включає в себе такі види залежної поведінки:

1. Схильність до наркозалежності

2. Схильність до алкоголізму

3. Схильність до спортивного та музикального фанатизму

4. Схильність до залежності від комп’ютерних ігор

Дана методика містить 116 тверджень, і на кожне твердження дається 5 варіантів відповідей.

Інтерпретація результатів відбувається за допомогою порівняння з ключем, і в кінцевому етапі включає в себе такі рівні:

1. Низький рівень: дана категорія характеризується малою вірогідністю розвитку залежності

2. Ознаки тенденції: досліджувані мають схильність до залежної поведінки в середній мірі

3. Ознаки підвищеної схильності: спостерігається ризик, що такі особи найбільше підлягають залежній поведінці

Отже, на основі аналізу методик А.Н Орел, та В.Д.Менделевич» що дозволяють визначити схильність до девіантної поведінки у підлітків, та виявити рівні схильностей до певних видів залежностей, було встановлено, що вони є найбільш адекватними для дослідження психологічних особливостей виникнення девіантної поведінки, а тому саме вони дадуть можливість об’єктивно оцінювати її життєво важливі аспекти. [ДОДАТКИ].

2.2 Результати дослідження, щодо психологічних особливостей виникнення девіантної поведінки у підлітків

На основі обробки даних [ДОДАТКИ], отримано такі результати:

Таблиця 2.1

Визначення схильності до девіантної поведінки в учнів підліткового віку

(за методикою А.Н Орел)

№ з/п	ПІ	Шкала методики А.Н Орел (чоловічий варіант)
		1	2	3	4	5	6	7
1	Б.А	58	50	53	51	60	48	48
2	Б.М	55	34	30	48	55	44	41
3	Б.О	58	59	42	48	46	44	43
4	В.В	44	53	46	56	51	58	39
5	В.С	44	63	59	56	58	58	50
6	Г.М	58	50	35	29	43	51	37
7	Г.О	74	53	62	72	55	62	62
8	Д.Б	55	56	44	59	74	62	48
9	К.С	50	56	53	51	58	55	53
10	Л.А	44	59	68	64	62	65	62
11	М.І	55	50	62	70	43	55	50
12	О.А	65	53	42	67	72	68	46
13	Т.В	50	46	42	51	46	44	43
14	Ю.В	58	56	62	62	70	62	62
15	Щ.О	62	53	46	59	51	51	50
Сума значень		772	847	693	843	844	829	734

Таблиця 2.1

Визначення схильності до девіантної поведінки в учнів підліткового віку

(за методикою А.Н Орел)

№ з/п	ПІ	Шкала методики А.Н Орел (жіночий варіант)
		1		2		3		4		5		6		7		8
1	А.А	50		60		55		57		59		48		63		42
2	Г.В	54		48		43		61		55		58		48		58
3	Д.А	55		57		43		45		44		46		35		53
4	Д.А	55		48		32		41		47		41		43		53
5	Ж.І	50		54		38		52		57		55		43		50
6	І.Б	55		54		40		38		38		37		35		56
7	І.М	50		51		40		47		49		48		43		50
8	К.М	50		60		45		45		55		55		48		47
9	К.В	55		57		45		57		57		58		45		47
10	Л.Б	62		57		49		57		59		55		53		59
11	М.А	62		51		57		61		61		48		60		39
12	П.Д	70		45		34		41		55		46		37		53
13	С.А	54		48		43		52		53		46		45		53
14	С.А	74		45		45		50		49		51		48		50
15	Я.І	55		60		47		62		51		43		35		47
Сума значень			851		795		659		709		819		735		635		787

Рис 2.2. Результати діагностики виникнення девіантної поведінки у підлітків за методикою А.Н Орел.

.

Таблиця 2.3

Гендерне порівняння виражених форм і показників девіантної поведінки

№ шкали	Показники вираження форм девіантної поведінки за методикою А.Н.Орел	Загальна сума значень (показники дівчат)	Загальна сума значень (показники хлопців)
1	Соціально-бажані відповіді	851	772
2	Схильність до подолання норм і правил	795	847
3	Схильність до адиктивної поведінки	659	693
4	Схильність до самопошкоджуючої та Саморуйнуючої поведінки	709	843
5	Схильність до агресії і насильства	819	844
6	Вольовий контроль емоційних реакцій	735	829
7	Схильність до делінквентної поведінки	635	734
8	Прийняття жіночої соціальної ролі	787

Узагальнюючи результати, отримані при проведені методики А.Н Орел по всій вибірці, на основі порівняння шкал, що свідчать про вираження певних форм девіантної поведінки, ми встановили, що у підлітків, (як у дівчат так і у хлопців), найбільше виражені схильність до агресії і насильства ( дівчата – 819), (хлопці – 844), та схильність до подолання норм і правил ( дівчата – 795),

( хлопці – 847) [ таблиця 2.3]

А це свідчить про те, що підліткам притаманна схильність до зовнішнього вираження агресії, як вербальної так і фізичної, в більшості саме для вирішення своїх проблем. Вони здатні принижувати інших, оскільки це є одним із засобів стабілізації їхньої самооцінки.

Показники схильності до подолання норм і правил свідчать про те, що підлітки є надмірними нонконформістами, а отже вони здатні протистояти соціальним нормам. Дуже часто вони можуть шукати труднощі для того, щоб потім їх вирішувати, саме цим підлітки стараються самореалізувати себе.

Проте на основі отриманих результатів можна побачити те, що існують гендерні особливості у виражені девіантних форм поведінки, оскільки результати дівчат значною мірою відрізняються від результатів хлопців.

На основі обробки даних методики В.Д. Менделевич були встановлені такі результати:

Таблиця 2.4

Визначення схильності до залежної поведінки у підлітків

№	П.І		Шкали за методикою В.Д.Менделевич ( опитув.дівч)
			1		2	3		4
1	А.Т		111		90	69		75
2	В.Ю		100		105	62		65
3	І.М		108		118	55		71
4	Н.К		101		99	57		61
5	Н.Т		109		90	63		64
Загальний показник		529		502		306	336

1. Наркозалежність

2. Алкогольна залежність

3. Схильність до музикального та спортивного фанатизму

4. Схильність до залежності від комп’ютерних ігор

Таблиця 2.4

№	П.І	Шкали за методикою В.Д. Менделевич (опитув. хл)
		1	2		3	4
1	А.О	101		98	60		56
2	Д.К	110		100	60		66
3	І.В	112		104	67		59
4	С.Щ	112		107	68		60
5	О.П	114		110	71		67
Загальний показник		549		519	326		308

Рис.2.5 Результати діагностики для визначення схильностей до залежної поведінки у підлітків за методикою В.Д. Менделевич

Таблиця 2.6

Гендерне порівняння виражених схильностей до залежної поведінки

№	Шкали схильностей до залежної поведінки за методикою В.Д. Менделевич	Загальний показник дівчат	Загальний показник хлопців
1	Наркозалежність	529	549
2	Алкогольна залежність	502	519
3	Схильність до музикального і спортивного фанатизму	306	326
4	Схильність до залежності від комп’ютерних ігор	336	308

Узагальнюючи результати за допомогою проведеної методики для визначення схильностей до залежної поведінки у підлітків було встановлено, що як у дівчат так і у хлопців найбільше виражена схильність до наркозалежності та до алкогольної залежності [таблиця 2.6.] особливо спостерігається тенденція до середньої та підвищеної схильності, як вживання наркотиків так і до вживання алкогольних напоїв.

Проте якщо звертати увагу на гендерні відмінності, то можна побачити, що у дівчат така схильність знаходиться на нижчім рівні ніж у хлопців. Схильність до музикального та спортивного фанатизму у більшій мірі притаманна хлопцям, оскільки за результатами дослідження вони отримали більший показник, це можна помітити також і в повсякденному житті.

Показник щодо схильностей до залежної поведінки від комп’ютерних ігор, дівчата отримали вищий ніж хлопці. Він теж має середній рівень вираження, проте можна припустити, що показники хлопців менші ніж показники дівчат, тільки із за того, що вони ведуть більш рухливіший і активніший спосіб життя, їх може більше цікавити спорт,чи інші якісь угрупування, ніж соціальні мережі.

Отже, можна зробити висновок, що все таки існують гендерні відмінності у формах вираження схильностей до залежної поведінки, і це чітко можна побачити саме в результатах, які були отримані під час дослідження підлітків.

ВИСНОВОК

На першому теоретичному етапі було встановлено причини виникнення девіантної поведінки у підлітків та її типи. Було виявлено, що крім вікових проявів девіантної поведінки, існують ще й гендерні. Це показано у багатьох психологічних дослідженнях і саме Т.Говорун та О.Кікінеджі встановили, те, що у виражені девіантної поведінки, відіграють важливу роль гендерні особливості, і їх слід враховувати під час навчання і виховання для того, щоб уникнути небажаних антисоціальних проявів у поведінці підлітків.

На другому етапі емпіричного дослідження, за допомогою методики А.Н Орел, та методики В.Д. Менделевич, було встановлено високий показник прояву алкогольної та наркозалежної поведінки, які досить негативно здатні впливати як на здоров’я, так і на поведінку в соціальному оточенні, що несе за собою негативні наслідки.

Виявленні схильності до залежної поведінки також включають в себе гендерні відмінності, оскільки під час обробки методик та при встановленні загальних результатів хлопці отримали вищий показник схильності до девіантної поведінки ніж дівчата.

2.3 Психологічні умови профілактики та психокорекції девіантної поведінки у підлітків

Спосіб життя, спрямованість учинків підлітків з девіантною поведінкою вимагають колекційної роботи щодо запобігання та профілактики порушень ними норм моралі та права.

Профілактика може бути: загально соціальна, спеціальна та індивідуальна. Вона спрямована проти тих явищ соціального життя, які детермінують порушення норм моралі, і виступає як один із засобів правильної соціальної орієнтації людей , стимул суспільно значущої поведінки.

Функції профілактики багатогранні:

1. Діагностична ( виявлення причин і факторів відхилень у поведінці)

2. Реабілітуюча ( перевиховання, подолання негативних проявів)

3. Координуюча ( координація зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки)

4. Прогностична (передбачення можливих негативних проявів у поведінці)

Профілактичні заходи можна поділити на три типи:

Первинна профілактика – соціальна профілактика, спрямована на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров’ю, збереженню життя підлітків, та попередження негативних наслідків.

Вторинна профілактика. Її завданням є якомога раніше виявити негативні зміни в поведінці підлітка, що дає можливість також попередити їх подальший розвиток.

Третинна профілактика – цілеспрямована профілактика правопорушень підлітків м- сукупність заходів, спрямованих на попередження переходу відхилень у поведінці у більш важку стадію, вона є індивідуальною.

Профілактика – це не лише частина попереджувальної роботи, спрямована на виявлення та усунення причин і умов правопорушень, а й система заходів перевиховання та формування особистості.

Профілактику слід розглядати і як систему колективних та індивідуальних виховних впливів, спрямованих на вироблення імунітету до негативних оточуючого середовища з метою попередження розвитку асоціальної спрямованості особистості і перебудови ставлення особистості до оточуючої дійсності в процесі перевиховання, а також розвитку соціальної відповідальності.

Профілактична робота будується на базі вивчення причин відхилень у поведінці, планування профілактичної роботи на сонові педагогічної роботи на сонові педагогічної діагностики, урахування специфіки школи та розвитку колективу.

Психологічний аспект профілактичних дій педагога полягає у встановленні довірливих стосунків із важко вихованими дітьми, реалізації соціально – значущої мети – в охороні прав дитини, що складає основу для гуманістичних умов виховання.

Важливою умовою реалізації профілактичних заходів є пелагічний такт, який у вітчизняній педагогіці розуміють як складну професійну властивість учителя і вихователя. Такт передбачає відсутність надмірної вимогливості, брутальності, дріб’язкової прискіпливості, зверхності [ 34, с.86-87].

Для профілактики також використовують індивідуальну програму для зміни поведінки підлітка:

1. Якісні засоби виховного впливу: залучення підлітка до активної діяльності за інтересами (спортивні, трудові, пізнавальні, естетичні).

2. Організація допомоги у навчанні з боку консультантів – старшокласників.

3. Індивідуальна робота учителя в позаурочний час.

4. Психологічні засоби впливу на емоційно – вольову сферу особистості.

5. Покращення умов сімейного виховання. Застосовування засобів адміністративного впливу на батьків, які згубно впливають на виховання дітей.

Основну роль відіграє реабілітація. Її головною метою є захист інтересів підлітка, який потрапив у несприятливі умови – сімейні, навчально – виховні, та конфліктні ситуації [34, с.90-91].

Методи психокорекції підлітків з девіантними ознаками

З існуючих соціально – психологічних методик для психокорекції важко вихованих підлітків застосовують індивідуально раціональну терапію й групову недирективну терапію. Допоміжне значення має аутогенне тренування , яке можна використати з метою усунення реакцій страху чи невпевненості в собі або надлишкової напруженості.

У межах групової терапії підлітків і молоді для аналізу причин дезадаптації зловживання алкоголем або наркотиками, непростої життєвої ситуації, що склалася в ході організованих дискусій можуть бути використані такі теми: « Мої стосунки з батьками», « Я і мої друзі», « Моє ставлення до педагогів», « Чому людина стає наркоманом», « Алкоголь і наркотики», « Кримінальна відповідальність за поширювання наркотиків», « Що буде зі мною через 10 років», « « Наркозалежність, як хвороба».

Розігрування рольових ситуацій з метою активного моделювання майбутньої поведінки також вважається ефективним засобом набування необхідних навичок соціально адаптивної поведінки. Умови організації рольової гри досить прості. Кількість учасників гри може бути меншою ніж кількість учасників групи в цілому. Найпростіше організувати гру з двома - трьома учасниками. Інші члени групи залишаються «глядачами, що співпереживають». Потім їм пропонується висловлювати свої думки щодо поведінки акторів.

Розігруються такі ситуації, як співбесіда з класним керівником», « На прийомі у психолога», « Зустріч з товаришами», « Розмова з молодшим братом». У тому випадку коли вдається перебороти скутість учасників, їм притаманне емоційне блокування, виявляється несподівано великий обсяг інформації про делінквентів. Відкрито проявляються їхні щирі емоційні реакції, плани на майбутнє, ставлення до власної життєвої ситуації.

На їхній основі керівникові – психологові доцільно разом з іншими учасниками спробувати скласти прогноз для кожного члена групи і обговорити його разом з іншими учасниками.

Корисним засобом соціально - психологічної підтримки підлітків є тренінг із вирішенням проблем, зорієнтований на передавання молодій людині загальних навичок, які допоможуть їй вирішувати життєві проблеми, що стають на заваді рішенню підлітка змінити своє життя.

Таким чином, психокорекційна робота будується на використанні

когнітивних (формування здатності до аналізу ситуації, своїх переживань, до логічного пошуку шляхів розв'язання конфліктів неагресивними методами), емоційно-вольових (рольове розігрування критичних життєвих ситуацій; навчання конструктивним формам поведінки) та поведінкових (оволодіння техніками саморегуляції для стримування небажаних поведінкових імпульсів) способів корекції.

Методами роботи можуть бути: групова дискусія, рольове програвання

моделей бажаної поведінки, психогімнастика, ауторелаксація. Ці методи спрямовані на: розвиток групи або особи, розвиток уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях, розуміти інших людей, обирати та реалізувати адекватні форми спілкування, розвиток внутрішньої і зовнішньої свободи; підвищення самооцінки, впевненості у собі; розвиток уяви, уміння нестандартно, оригінально мислити; підвищення пошукової активності орієнтації на активну позицію.

Вони є системою спеціально організованої інтенсивної дії, яка допомагає вирішити багато актуальних проблем життєдіяльності людини та використовується для засвоєння нової або корекції старої поведінки

[ 31, с.404]. Ефективність корекції девіантної поведінки залежить від низки умов та факторів, серед яких: формування об'єму, глибини, дієвості знань про моральні цінності; принципів та норм поведінки; формування правомірності та визначеності ставлення до моральних норм; гуманного ставлення до людини; формування характеру моральних переживань, пов'язаних із нормами чи відхиленнями від них; формування морально-вольових спонук до реалізації моральних вчинків; свідомого морального обґрунтування вибору; розвиток здатності здійснювати моральні дії, проявляти відповідальне ставлення до дійсності; вміти оцінювати поведінку сучасників з позиції чинних норм [27]. Психологи пояснюють девіантну поведінку підлітка тим, що він не може задовольнити свої соціально-психологічні потреби у визнанні, довірі, самоствердженні. Значна частина поведінкових порушень здійснюється підлітками в стані низького рівня розвитку психічної діяльності. А оскільки це так, то необхідно сприяти підвищенню рівня розвитку психічної діяльності, психічних процесів, свідомості і самосвідомості, які найбільше проявляються в самооцінці підлітка та його соціальному статусі в колективі однолітків [31, с.404].

Отже, існує ряд різних психокорекційних, профілактичних, та реабілітаційних заходів, що створюють усі сприятливі умови та методи для того, щоб подолати соціально-небажанні форми поведінки, які у більшій мірі насамперед стосуються підлітків та негативно впливають на їхнє життя та соціальний статус у суспільному середовищі. Серед різних методів корекції і терапії девіантних форм поведінки у підлітків перевага надається груповій психотерапії.

Працювати з підлітками 12-15 років найскладніше, проте такі групи мають високий терапевтичний потенціал, оскільки в цьому віці група однолітків грає виняткову роль в житті підлітка, а самі вони зазнають значні труднощі, пов’язані з імпульсивністю, статевим дозріванням, конфліктними взаєминами з дорослими. Багато психотерапевтів, розуміючи, що підлітки, які виявляють порушення поведінки, − жертви сімейної ситуації (наприклад, сім’я з алкогольними проблемами). Разом з тим «важкий» підліток може сам багато що зробити для себе. Він відчуває глибокі переживання, якими йому важко поділитися зі своєю сім’єю. Йому потрібна підтримка, щоб виразити почуття тривоги, самотності і страху, пов’язаного з сексуальними проблемами. Крім того, підлітку потрібно показати, яким чином він може брати на себе відповідальність за своє власне життя.

Метою групової психотерапії у підлітків з девіантними формами адиктивної поведінки є включення психодинамічних процесів і досягнення катарсичного відреагування інфантильних конфліктів. В ході останнього відбувається заповнення збиткового досвіду і наступає гармонізація індивідуального і соціального функціонування особистості.

Це призводить до підвищення можливості продуктивного вирішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів. Однією з форм групової психотерапії є арт-терапія – динамічна система взаємодії між учасниками, продуктами їх образотворчої діяльності та арт-терапевтом (психологом, педагогом) у арт-терапевтичному просторі. У психологічній науці вивчення арт-терапії здійснювалось: у біхевіоризмі; у гештальтпсихології; з позицій гуманістичного підходу; психоаналізу; трансперсонального підходу; у рамках експериментальної психології та прогресивної арт-педагогіки. Арт-терапія – метод лікування за допомогою художньої творчості – привертає до себе останнім часом усе більше уваги в усьому світі. Вона передбачає не лише надання лікувально-реабілітаційної допомоги пацієнтам з найрізноманітнішими захворюваннями, але й роботу із правопорушниками, особами з алкогольною й наркотичною залежністю, дітьми й підлітками з емоційними й поведінковими порушеннями, сім’ями й малими групами громадян, об’єднаних за релігійними, етнічними та іншими соціальними ознаками. Арт-терапія представляє унікальну можливість для створення девіантними підлітками продуктів творчості, що допомагають в подальшому усвідомленні і обговоренні внутрішніх і зовнішніх причин такої поведінки. Ті факти, які спочатку не визнавалися ними, стають очевидними в їх продуктах творчості (у малюнках, колажах, скульптурах).

Після створення продукту творчості, обговоривши його з психологом або в групі, підліток готовий проаналізувати свій вчинок, сприймаючи себе очима іншої людини. Завдяки цьому він виявляється в змозі усвідомити можливість змін у власному житті і поступово перейти до реалізації цієї можливості, все більше укріплюючи в собі віру у власні сили.

Така робота вимагає достатньо тривалого часу, але використання техніки «розповіді в картинках» дає можливість вже на перших сесіях виявити найбільш значущі проблеми. Створюючи малюнки, підлітки, що збилися з правильного шляху, нерідко поміщають себе в центр подій і завдяки цьому усвідомлюють, що є головними дійовими особами, а не жертвами обставин. Вони починають відчувати свою відповідальність за те, що відбувається, а також за перспективи подальшого життя.

Корекція девіантної поведінки підлітків має певні особливості. Така робота буде мати стійкий ефект, коли вона буде тривалою, системною із залучення небайдужих осіб, насамперед батьків не доцільно відразу включати підлітка у надзвичайно популярні сьогодні тренінги, тому що без усвідомлення власної поведінки, без бажання змінитися така робота буде малоефективною. Тому потрібно розпочинати потрібно з індивідуальної роботи, основна мета якої усвідомлення не конструктивності агресивної поведінки і формування мотивації до позитивних змін. При цьому важливо, щоб усі висновки дитина робила самостійно, а психолог повинен вести консультативно-корекційну роботу спокійно, впевнено, не поспішати і, звичайно, не моралізувати. Абсолютно неефективними виявляються загальні бесіди про необхідність добре поводитися. На початкових етапах психологу слід докласти багато зусиль для

встановлення доброзичливих і довірливих стосунків із девіантним підлітком, тому що діти з відхиленнями у поведінці, як правило, є важкими у спілкуванні, з недовірою, а іноді, з ворожістю ставляться до дорослих.

При корекції девіантної поведінки підлітків особливу увагу слід приділити проблемі недисциплінованості. Девіантом не можна назвати того підлітка, який випадково і одноразово відхилився від поведінкової норми, а того, що постійно демонструє девіантну поведінку, яка носить соціально-негативний характер. Дисциплінованість, як позитивне ставлення до правил і поведінка згідно до них, з’являється з умови, що учням пояснюють правила так, щоб вони були зрозумілими, при цьому систематично здійснюється контроль за їх виконанням. При опікунській позиції дорослого, великій кількості заборон, постійному роздратованому та категоричному тоні, в школярів виникає ворожість до будь-яких правил, протест проти обмежень, закріплюється негативна поведінка.

Для того, щоб у підлітка виникло внутрішнє бажання змінитися, він з допомогою психолога, повинен усвідомити не конструктивність своєї поведінки. Для цього йому можна запропонувати детально описати ситуації, у яких проявлялася проблема, проаналізувати причини, які її викликали. Можна попросити відтворити поведінку інших людей (яку психологу не потрібно коментувати і оцінювати).

При цьому важливо, щоб дитина детально описала свої почуття. На цьому етапі психолог може задати наступні запитання: Коли, у яких випадках це відбулось? Як це проявлялося, виглядало з боку? Які почуття ти переживав при цьому? Як діяли інші – дорослі і ровесники? Як ти думаєш, що відчували і думали вони? Якщо дитині важко розповісти, можна попросити намалювати, відтворити у рольовій грі. Важливо, щоб підліток самостійно оцінив свої вчинки. Психолог повинен уникати прямих оцінок, але за допомогою певних запитань може сприяти цьому процесу (Як зараз ти оцінюєш свою поведінку? Що ти зараз відчуваєш? Ти вважаєш, що ти правильно зробив? Що було б, якщо ти цього не зробив?) У подальших індивідуальних бесідах психолог повинен сприяти поступовому формуванню нових стереотипів поведінки підлітка (Розкажи, як на твою думку можна було б грамотно справитись з цією ситуацією. Яким би ти хотів бачити оптимальний вихід із даної ситуації? Як у такій ситуації діяли б значимі для тебе люди? А ти так зміг би? Який новий для тебе спосіб поведінки тобі хотілось би спробувати втілити у життя? У чому ти сумніваєшся? Яка допомога тобі потрібна?)

Групова корекційна робота з підлітком, схильним до порушень поведінки, включає використання різних технік для розвитку вміння спілкуватися і взаємодіяти, позбавлення від напруження, агресії, негативної емоційної енергії, а також вправи для розвитку емпатії, розвитку кращих рис свого характеру. На нашу думку, у роботі з девіантними підлітками можна ефективно використовувати різні види: музикотерапію, малюнкову терапію, казкотерапію.

Звичайно, що корекційну роботу з девіантними підлітками потрібно будувати не як просте тренування вмінь і навичок, не як окремі вправи по вдосконаленню психологічної діяльності, а як цілісну усвідомлену діяльність. Тому соціально-психологічні тренінги доповнюються ретельною роботою по формуванню кола інтересів підлітка на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу дитини за рахунок залучення до соціально-корисних справ і позитивно-розвивальних занять: читання, самоосвіти, заняття музикою, спортом, залучення до прибирання, тощо.

На думку Л. Шнейдера [36, с.5-6] профілактика девіантної поведінки повинна будуватись на конструктивному формуванні самоорганізації часу життя, що, в свою чергу вимагає розгорнутого процесу актуалізації смислоутворення. Це пов’язано з нездатністю підлітків організовувати свій вільний час і відсутністю офіційних структур, які традиційно організовували дозвілля молоді. Безумовно, що поряд із безпосередньою індивідуальною та груповою корекційною роботою з підлітком практичний психолог повинен працювати з батьками, вчителями та іншими людьми, які взаємодіють з дитиною. Дорослі повинні навчитись проявляти турботу, терпіння і любов до таких учнів. Важливо, щоб вони показали дітям, що їм не байдуже те, що відбувається з ними і що вони дійсно хочуть, щоб діти відчули себе гідними та почали поважати самі себе. Вчителі та батьки повинні змінити своє сприйняття підлітка, схильного до девіантної поведінки, на позитивне, знайти сильні, хороші боки дитини.

Важливо допомогти дітям виробити прагнення до саморозвитку та самореалізації, зростання мотивації досягнення, складання життєвих планів, а також поглиблення духовності.

Отже, девіантна поведінка підлітків є тим явищем, що визначатиме не лише розвиток окремої особистості, а й подальшу долю суспільства загалом. Тому існує

гостра необхідність створення нових методів її профілактики і корекції. Така тривимірність дозволяє зміцнити особистість, забезпечити її необхідним досвідом задоволеності і субординації потреб. Розширюються і гармонізуються стосунки, особистість готується до успішного пристосування до соціально-психологічних змін життя.

ВИСНОВКИ

Психологічних особливості виникнення девіантної поведінки у підлітків дозволило сформулювати такі висновки, що саме девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров'я, права, культури, моралі тощо).

Саме девіантна поведінка - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя. Девіантна поведінка з одного боку, це перш за все, така поведінка, яка суперечить прийнятим в суспільстві нормам, цінностям, соціальним очікуванням вона порушує правові та культурні норми; з іншого - поведінка, яка відхиляється від норми психічного здоров'я, проявляється у вигляді незбалансованості психічних процесів, порушення адаптації та процесу самоактуалізації.

На основі теоретичного матеріалу та емпіричного дослідження, які були проведені з підлітками за допомогою методики А.Н Орел, та методики В.Д. Менделевич, виявлено не лише певні форми девіантності, але й встановлено гендерні особливості, що впливають на форму вираження протиправності у суспільстві. Також було визначено основні психологічні умови профілактики та психокорекції девіантної поведінки у підлітків, які є досить дієвими у подоланні небажаних прояві поведінки.

Отже слід зазначити, що підлітки є однією із особливих категорій населення, які потребують неодноразової уваги під час навчання і виховання, а також індивідуального підходу для того щоб уникнути антисоціальних вчинків, які можуть перерости у кримінальну відповідальність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андреев Н.А. Асоциальное поведение несовершеннолетних /

Н.А. Андреев, Ю.В.Тараканов. - М.: Изд-во « Самара», 2001. – 154 с.

2. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки / О.І.Бондарчук. К.: Курс

лекцій, 2006. – 88 с.

3. Байярд Дж, Байярд Р.Т. Ваш беспокойный подросток /Дж.Байярд, Р.Т.Байярд

// « Просвещение», 1983.

4 .Блонский П.П. Трудные школьники. П.П. Блонский. – М.: 1930.

5. Власова О.І. Педагогічна психологія. Методи психокорекції

осіб з девіантними ознаками / О.І. Власова. - : Київ, «Либідь», 2005. – 304с.

6. Гурлєєва Т. Підліток, становлення відповідальності/ Т. Гурлєєва. - К.: «Шкільний світ», 2010.

7. Говорун Т.В. Гендерна психологія/ Т.В.Говорун,

О.М. Кікінеджі // Навч.посіб. – К.: «Академія», 2004. – 198-250с.

8. Зайцева З.Г. Школа та важковиховані підлітки / З.Г.Зайцева. – К.: «Радянська школа», 1991. – 23с.

9. Змановская Е.В. Девиантология. Психология отклоняющего поведения/ Е.В.Змановская. - М.:Издательский центр «Академия», 2003. – 288с.

10. Кон И.С. Психология раней юности / И.С. Кон. - М.:»Просвещение», 1989. – 255с.

11. Костяшкин Э.Г. Индивидуальная работа в школе с трудными подростками/ Э.Г. Костяшкин. - Москва, 1971.

12. Личко А.Е. Психопатия и акцентуации характера у подростков. – 2-е изд. –

А.Е. Личко. – Л.: «Медицина», 1983.

13. Лидерс А.Г. Психологический тренинг с подростками / А.Г. Лидерс. -Москва, 2001.

14. Максимова Н.Ю. Психологія адиктивної поведінки/ Н.Ю.Максимова. - К.: ВПУ «Київський університет», 2002. – 308с.

15. Маліхіна Т. Психолого – педагогічна робота з попередження аморальної

поведінки підлітків/ Т.Маліхіна. - «Рідна школа» - 1999. №9. – 50 – 53с.

16. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология/ В.Д. Менделевич. - М., 1998. –444с.

17. Міщик Л.І. Соціально – психологічні та педагогічні проблеми

дезадаптації дітей і підлітків / Л.І.Міщик, З.Г.Білоусова. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003. – 108с.

18. Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство,

отрочество/ В.С.Мухина. - М.: «Академия», 1999.

19. Орбан – Лембрик Л. Соціальна психологія/ Л.Орбан – Лембрик. –К.: 2005. – 124 – 130с.

20. Перевозна С.В. Робота з учнями із девіантною поведінкою/ С.В. Перевозна.

- К.: Вих. робота. – 29с.

21. Подмазин С.И. Как помочь подростку с трудным характером/ С.И. Подмазин, Е.И.Сибиль. - Киев, 1996. – 5с.

22. Профилактика и преодоление отклонений от норм поведения у подростков. – Челябинск, 1985. – 34с.

23. Райский Б.Ф. Условия и причины возникновения и развития отклонений в

поведении детей и подростков/ Б.Ф.Райский – М., 1999.

24. Рычкова Н.А. Поведенческие растройства у детей /Н.А. Рычкова. - Москва., 1998.

25. Скворцова Е.С. О распространённости алкоголизма,

курения и наркотизации среди старшекласников /Е.С. Скворцова

Е.В. Сулаберидзе. - Социологические иследования. – 1997. - №4; - 161с.

26. Смелзер Н. Социология/ Н.Смелзер. - М., 1994.

27. Соціологія. Підручник. – Харків, 2000.

28. Сидоренко Е.В. Спб.: «Речь», 2007. – 350с.

29. Соціально – психологічне забезпечення правоохоронної діяльності:

теоретичні та практичні аспекти: матеріали науково – практичної конференції

(Харків, 24 квітня 2009) – Х.: Вид-во Харківський національний університет внутрішніх справ. 2009. – 304с.

30. Смелзер Н. Девиация и социальный контроль / Н.Смелзер// Социология: Уч.пособ. – М., 1994.

31. Технология социальной работы: ученик// Под. ред.. проф. Е.И.Холостовой – М., 2001. – 404с.

32. Технології соціально – педагогічної роботи : Нав.пос. // За аг.ред. проф.

А.Й. Капської. – К., 2000. – 372с.

33. Холковська І.Л. Організація діяльності класного керівника/ І.Л.Холковська – Вінниця, 2005. - 81-86с.

34. Холковська І.Л. Корекційна педагогіка/ І.Л.Холковська. – Вінниця, 2007. – 87- 91с.

35. Штифурак В.С. Виховна робота з важковихованими дітьми/ В.С.Штифурак. – Вінниця, 2003. – 4- 16с.

36. Шнейдер Л.Б. Девиантное поведение детей и подростков / Л.Б. Шнейдер. - М.: Академический проект; Трикста, 2005.