1) Істинний

2) Магнітний азимут.

Насправді стрілка компаса показує не на північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78° пн. ш., 101° зх. д.), що в районі Канадського Арктичного архіпелагу.

1) Магнітний = азимут, визначений за допомогою компаса. Він є кутом між напрямом на Північний магнітний полюс і на даний предмет.

2)Істинний азимут = кут між напрямом на Північний географічний північний полюс та на даний предмет.

Географічний Пн. полюс

Магнітне схилення = кут між істинним і магнітним азимутом.

.Його враховують штурмани кораблів та літаків, визначаючи курс корабля, а також військові і туристи при орієнтуванні на місцевості. Магнітне схилення підписують на планах та топографічних картах. Воно буває:

1) Західним

2)східним.

Щоб знайти істинний азимут, слід визначити за компасом магнітний азимут та врахувати магнітне схилення. Якщо магнітне схилення східне, його слід додати до показника магнітного азимута,

якщо західне - відняти.

Величину магнітного та істинного азимутів виражають у градусах від 0° до 360° і відраховують за рухом стрілки годинника. Так, азимут предмета, що розміщений на північ від спостерігача, - 0° або 360°, на південь - 180°, на схід - 90°, на захід - 270°. Для визначення магнітного азимута компас повертають так, щоб поділка 0° збіглась із темним кінцем стрілки. Потім слід повертати кільце компаса, доки лінія від прорізу до мушки не встановиться у напрямі на предмет. Мушка покаже на шкалі величину азимута в градусах.

На плані місцевості напрям на північ часто позначають стрілкою у верхньому правому куті

. Якщо стрілки немає, то північ плану завжди вгорі, південь - внизу, захід - ліворуч, схід - праворуч. На географічній карті напрями сторін горизонту визначають за лініями градусної сітки.

Враховують сторони горизонту, коли хочуть визначити положення частин материків, держав, міст та інших об'єктів щодо більших територій. Наприклад, Київська область розміщена в північній частині України, Донецька - у східній, Закар­патська - в західній і т. ін. Автономна Республіка Крим розташована на півдні України.

Абсолютна і відносна висота точок. Зображення рельєфу на плані і карті

Рельєф = усі нерівності земної поверхні. Щоб зобразити його на плані чи карті, необхідно виміряти глибину чи висоту окремих ділянок земної поверхні. Для цього використовують нівелір. Цей найпростіший прилад має вигляд дерев'яної рейки висотою один метр з виском. Нівеліром визначають, на скільки метрів верши­на горба вища за його підошву, тобто його відносну висоту. Цей процес називають нівелюванням.

Відносна висота - це перевищення однієї точки над іншою. Виміри відносної ви­соти необхідні будівельникам, військовим, туристам. На плані та географічній карті позначають не відносну, а

абсолютну висоту - перевищення точки земної поверхні над рівнем моря, що приймається за нуль метрів.

В Україні та деяких інших країнах (Росія, Білорусь, Молдова та ін.) за умовний нуль приймається середній рівень Балтійського моря.

На спеціальних стовпах або стінах окремих споруд закріплені знаки - репери, на яких зазначено висоту даного місця над рівнем Балтійського моря. Від цього знака, провівши нівелювання, можна визначити висоту будь-якої точки. Наприклад, абсолютна висота Києва - близько 180 м.

Площина

перерізу

Бергштрихи Горизонталі

На плані місцевості і географічній карті рельєф показують за допомогою горизонталей - умовних ліній, що з'єднують точки місцевості з однаковою абсолютною висотою

Висота

перерізу

Торизонталі

Одна горизонталь, що характеризує висоту, не дає уявлення про форми рельєфу. Для цього необхідно кілька горизонталей, їх проводять через певні проміжки висоти: 1 м, 2,5 м, 5 м, 20 м, 40 м, 200 м і т. д. залежно від масштабу карти. Вершину позначають точкою з зазначенням її висоти.

За розташуванням горизонталей можна визначити стрімкість схилу.

Чим ближче підходять горизонталі одна до одної, тим стрімкіший схил,

чим далі - тим схил більш пологий.

На плані місцевості, щоб розрізнити зображення пагорба чи западини, про­водять

бергштрихи - короткі лінії, що показують вільним кінцем напрям схилу.

Якщо бергштрихи направлені всередину - це улоговина, якщо назовні - па­горб.

На фізичній географічній карті для більшої наочності зображення рельєфу проміжки між горизонталями різних висот і глибин фарбують певним кольором відповідно до кольорової шкали висот та глибин.

Типи географічних карт. Особливості картографічного зображення

Географічна карта - це зменшене у масштабі та генералізоване зображення земної поверхні на площині, виконане умовними позначками.

На відміну від глобуса, який правильно передає форму Землі, карта має спотворення, адже є плоским зображенням. При переході від кулястої поверхні глобу­са до площини не можна обійтися без розтягнення та стискання зображення. Тому виникають спотворення:

відстаней, площ, кутів (напрямів) та форм об'єктів.

На відміну від глобуса, карта не має єдиного масштабу: на ній є масштаби основний (який зберігається лише на окремих лініях або точках) та допоміжні. Тому проводити вимірювання відстаней на географічній карті слід за градусною сіткою.

З метою зведення спотворень на карті до мінімуму використовують різні

Карто­графічні проекції - математичні способи, які дозволяють перейти від кулястої поверхні до площинної.

За характером спотворень розрізняють проекції: