Зона мішаних і широколистих лісів

тільки на заході й сході помірного поясу й не ут­ворює суцільної смуги. Тому ця зона відрізняється від зони тайги більш теплим і протяжним літом.

Річна сума опадів досягає 500-800 мм. Це приблизно дорівнює випаровуванню, тому заболоченість тут набагато мен­ша, ніж у тайзі. Мішані й широколисті ліси ростуть на дерново-підзолистих, бурих і сірих лісових ґрунтах.

На півночі цієї природної зони в умовах помір­но континентального клімату поширені мішані хвойно-широколисті ліси на дерново-підзолистих ґрунтах. У цих лісах разом із сосною та ялиною ростуть клен, дуб, липа.

У південній частині в умовах теплі­шого помірного клімату широколисті ліси ростуть на сірих та бурих ґрунтах.

Для європейських широколистих лісів найхарактерніші дуб, бук, клен, липа, граб, в’яз. До них домішується каштан. Європейські широколисті ліси, що найбільше постраждали від діяльності людини, поступилися міс­цем вторинним лісам та штучним насадженням, у яких переважають хвойні породи. Тваринний світ цих лісів у минулому був дуже багатим. У наші дні тварин мало. Лише в заповідниках збереглися зубри, лісові олені, косулі.

На сході Євразії в умовах мусонного клімату ростуть корейський кедр, маньчжурський горіх, амурський оксамит, дуб, липа, лимонник, багато вічнозелених чагарників, трапляється бамбук.

Контрасти далекосхідної природи відмічав ще М. Пржевальський. За його словами, тут нерідко північна ялина, обвита виноградом, береза ростуть поряд із субтропічним амурським оксамитом. На снігу можна побачити сліди тигра й соболя, поряд з бурим ведмедем живе плямистий олень.

В Азії природна рослинність зони мішаних і широколистих лісів заміне­на ріллею.

Мішані ліси в Євразії залишилися тільки на територіях, що незручні для освоєння. Решта території зайнята посівами сільськогосподарських культур.

Степова зона

Фрагменти степової зони є в Західній Європі, проте суцільна смуга сте­пу з трав’янистою рослинністю й родючими чорноземними ґрунтами по­чинається на північ від Чорного моря, де влітку вплив Атлантичного океа­ну незначний і відчувається дефіцит зволоження. Зона простягається майже до берегів Тихого океану, її переривають лише гірські країни, у котловинах яких наявні ділянки типово степової рослинності.

У Західній Європі зона степів плямами вкрап­люється в зону лісів. Степи розміщені на Серед­ньо- та Нижньодунайській низовинах, де досить високі літні температури повітря й кількість опа­дів порівняно з лісовою зоною менша, а випаро­вуваність більша. В умовах помірного клімату тут сформувалися чорноземи з високим умістом гумусу. Степова рослинність із злаків та різно­трав’я майже не збереглася. Степи Європи прак­тично всі розорані, збереглися тільки в межах заповідних ділянок.

У центрі Європи, у межиріччі Дунаю та Тиси, лежить угорський степ, який носить назву «пушта». Слово «пушта» перекладають як «рівнина». Угорська пушта схожа на степи України. Колись на цій території росли гаї з широколистих дерев та сосни, які чергували­ся з просторими ділянками лугового степу. Тепер це сільськогосподарські поля та болота, солончаки, які утворилися через періодичні розливи Тиси.

Степи в межах України, європейської частини Росії та Західного Сибіру лежать на південь від основних шляхів проходження циклонів. Тут чітко прослідковуються риси посушливості клімату. Клімат помірно континен­тальний, континентальний. Опадів випадає мало (350-400 мм). Потужність снігового покриву незначна. Сильні вітри часто здувають сніг з водо­ділів у численні балки та яри. Суворість зими зростає в східній частині. Лі­то в степу спекотніше й сухіше, ніж у лісостепу. Випаровування перевищує кількість опадів. Коефіцієнт зволоження змінюється від 0,6 біля північної межі зони до 0,3 на півдні. Недостатність зволоження зумовлює часту пов­торюваність засух та суховіїв. Ця частина степу теж змінена в результаті діяльності людини. До того, як степи були розорані, у природних ландшаф­тах переважали злакові рослици та різнотрав’я на чорноземних і каштано­вих ґрунтах. Серед рослин траплялися різні види ковили, типчак, стоко лос, келерія, житняк, тонконіг. Тепер тут вирощують кукурудзу, пшеницю, соняшник, просо, баштанні культури, овочі, розвинуто плодівництво. Ліси трапляються лише по ярах і балках. Луки приурочені до заплав річок. Представниками тваринного світу степу є борсук, лисиця, сірий заєць, сте­повий тхір, ховрахи, перепел, жайворонок, степова гадюка, полоз, ящірки.

У степах Росії водяться хом’яки й бабаки — небезпечні шкідники полів. їх винищує степо­вий тхір: один звірок за рік з’їдає до 300 бабаків або 1 500 полівок.

Розораність території та зливовий характер опадів сприяє розвитку ерозії та змиву ґрунту. Розвинута вітрова ерозія. Суховії часто перехо­дять у пилові бурі. Чорні бурі можна спостерігати й узимку у зв’язку з малою потужністю снігового покриву. Характерною є засоленість ґрунтів.

Для захисту полів від згубного впливу суховіїв і затримання снігу в степовій зоні створю­ють лісосмуги. Перші дослідні полезахисні лісосмуги створили в Кам’яному степу на півдні Середньоросійської височини учні Василя Докучаєва.

Природна рослинність збереглася тільки на заповідних територіях.

Найбільша ділянка в Європі справжнього лучного й чагарникового типчаково-ковилового степу розміщена на території України в заповіднику «Асканія-Нова».