Північний Льодовитий океан

Географічне положення

Північний Льодовитий океан — найменший за площею (14,75 млн км², що становить майже 4% від усієї площі Світового океану) і наймілкіший. Об'єм води океану становить 18,1 млн км³. Середня глибина становить 1225 м, максимальна — 5 527 м.

Океан лежить у центрі Арктики й майже з усіх боків оточений суходо­лом, що визначає особливості його природи — клімат, гідрологічні умови, льодову ситуацію.

Північний Льодовитий океан омиває береги Євразії й Північної Амери­ки. Межі океану проходять по протоках, через які відбувається водообмін з Атлантичним і Тихим океанами.

Берегова лінія сильно порізана. В океані 11 морів, площа яких стано­вить половину площі океану. Найбільше море — Норвезьке (1 340 тис. км²), найменше — Біле (90 тис. км²).

За кількістю островів Північний Льодовитий океан посідає 2-ге місце серед океанів. Усі острови материкового походження, за винятком о. Іслан­дія, що має вулканічну генезу. Серед островів ба­гато великих за розміром, зокрема найбільший Гренландія.

Тут чимало поодиноких островів та архіпелагів: Шпіцберген, Земля Франца Иосифа, Нова Земля, Канадський Арктичний архіпелаг.

Острови своїм розміщенням ділять прибережну частину океану на окремі морські басейни — це Баренцове море, Біле море, Карське море, море Лаптєвих, Східносибірське море, Чукотське море, Гренландське море, море Баффіна й море Бофорта. Більшість островів Арктики — високі гірські плато з кру­тими скелястими берегами. Деякі з них укриті льодовиковими щитами. Загальна площа сучасних льодовиків становить близько 2 млн км². Моря навколо надовго замерзають, укриваються значною товщею льоду.

Короткі відомості з історії дослідження

Семен Дежньов (бл. 1605 - 1673) зробили низку важливих плавань уздовж берегів Сибіру, обігнули мис Челюскін, відкрили протоку між Азією та Америкою.

У XVIII ст. російські дослідники Вітус Беринг (1681-1741), Степан Малигін (?-1764), Дмитро Овцин (1708-1757), Семен Челюскін (бл. 1700 - після 1760), Дмитро Лаптєви (1701-1771) позначили все північне узбережжя Азії. 1909 р американський полярний дослідник Роберт Пірі досяг Північного географічного полюса.

1932 Р. Експедиція під керівництвом Отто Шмідта (1891-1956) і капітана Володимира Вороніна

(1890-1952) на криголамі «Сібіряков» уперше пройшла Північним морським шляхом за одну навігацію. Рельєф дна

У рельєфі дна Північного Льодовитого океану виділяють шельф, мате­риковий схил і ложе.

Шельфова зона й материковий схил становлять 68,8%, ложе — 28%, серединно-океанічні хребти — 3,2%. Ширина шельфу досягає 1 300 – 1500 км.

Від Новосибірських островів до о. Грен­ландія простягається підводний хребет Ломоносова, паралельно до нього (від о. Врангеля до о. Елсміра) лежить хребет Менделєєва

Серединно – океанічний хребет Гаккеля є продовженням Серединно – Атлантичного хребта. Чітко виражених жолобів немає.

Клімат

Територіально Північний Льодовитий океан майже повністю розміще­ний за Північним полярним колом в арктичному кліматичному поясі й лише окраїни території — у субарктичному, а південь Норвезького мо­ря—у помірному.

Пану­ють арктичні маси повітря. Над більшою частиною Північного Льо­довитого океану формуються не морські, а континентальні арктичні маси повітря, тому що в умовах низьких температур випаровування незначне, вологість повітря відповідно низька. Морське арктичне по­вітря формується лише в секторі Арктики, що прилягає до Атлантич­ного океану.

Більша частина сонячної радіації (до 80%), що надходить на поверхню океану тільки влітку, відбивається льодом і снігом. Тому середні темпера­тури узимку досягають -40° С, улітку близькі доО°С. Улітку над півден­ною частиною океану утворюються тумани.

Опадів випадає мало — від 100 до 200 мм.

Властивості водних мас

У Північному Льодовитому океані формуються полярні та субполярні типи поверхневих водних мас.

Значний річний стік (Об, Єнісей, Лена, Маккензі та ін.) підвищує температуру й зменшує солоність водних мас, а також створює надлишок води й збуджує течії в приповерхневому шарі від берега.

Температура поверхневих вод більшу частину року близька до темпера­тури замерзання води певної солоності (-1...-2°С). Тільки в субполярних районах вона підвищується до +5...+8° С.

Найхолоднішим морем у Північному Льодовитому океані з температурою від -1,5° до -1,8° С узимку є море Бофорта.

Характерна особливість природи океану — цілорічна наявність льоду. .

Танення криги істотно опріснює води океану. Солоність вод Північного Льодовитого океану невисока. В окремих морях, куди впадають численні річки, вона становить 25-29%о. Там, де в океан уливаються солоні води Атлантичного й Тихого океанів, солоність зростає до середньоокеанічної-35%о.

Течії

Течії в Північному Льодовитому океані формуються під впливом потуж­ного водного потоку з Атлантики, вітрів, різної щільності й солоності во­ди, а також під впливом конфігурації суходолу та виносу холодних вод і криги з Арктичного басейну в Атлантичний океан. Теплі, більш солоні й щільні води Північноатлантичної течії під час просування на схід зану­рюються під арктичні води Північного Льодовитого океану й зігрівають їх. Тому Північний Льодовитий океан не охолоджує, а істотно зігріває простори прилеглих до нього материків.

Природні пояси

У Північному Льодовитому океані виокремлюють тільки три зональних природних комплекси.

Центральна частина океану розміщена в межах північного полярного (арктичного) поясу,

моря океану лежать у північному субполярному (суб­арктичному) поясі, і лише Норвезьке море належить до північного помір­ного поясу.

У субарктичних та арктичних водах океану мешкає багато полярної тріски й мойви.

У теплі­ших водах переважає тріска, пікша, навага, пал­тус, зубатка.

На прилеглих до океану терито­ріях водяться тюлені, білухи, моржі, білі ведмеді, морські котики. Скелясті береги є місцем про­живання багатьох птахів.